Інна Аксьонова
«Із кожним днем було дедалі гірше. Якось увірвалася в школу самооборона, зірвали з держака український прапор і почали його топтати. До прапора кинулася вчителька, а за нею – дітки-першокласники. На той момент референдум ще не відбувся, прапор державний стояв у холі школи, як завжди, і ніяких вказівок щось змінювати ще не було». Цей епізод із життя української школи в Євпаторії в березні 2014 року згадує Ольга Тимошенко, на той момент – директор цього навчального закладу.
І сьогодні вчитель української мови, директор школи з багаторічним стажем зі слізьми на очах згадує події того часу.
«Весни не було. У мене було багато учнів – дітей військовослужбовців, дівчата дев'ятий клас. Їхні батьки були в частинах, які були захоплені, у нас в місті була 4519-та ППО. Військовослужбовцям командир дав наказ не стріляти, бо не було наказу згори, ситуація була для всіх не зрозуміла. Дівчатка з мамами вибігали захищати своїх чоловіків, мами отримували sms, що «якщо твій не здасться, якщо не вийде або не перейде на наш бік, то ми з дочкою зробимо і те, і те... і з тобою зробимо і те, і те... ». І батькам приходили sms із погрозами. І в такий час дівчата приходили і вчилися, і чудово здали іспити, і довчилися», – на очах директора школи сльози. «Чи мине це коли-небудь?» – запитує вона.
Ця школа була єдиною українською в Євпаторії, в березні 2014-го міськрада мала надати навчальному закладу статус української гімназії та присвоїти ім'я Григорія Сковороди. Документи були підготовлені, цієї події чекали і вчителі, і діти.
Я 9 років створювала українську школу! Я почала з 7 дітей, а коли їхала, було вже 486 учнів
«Тоді я відразу зрозуміла, що це – кінець усьому, що я створювала. Я 9 років створювала українську школу! Я почала з 7 дітей, а коли їхала, в школі було вже 486 учнів. Школа була хороша, чудова. Вона посіла перше місце в Криму за облаштуванням. Стільки було вкладено сил і душі, а я розуміла, що все це зараз зруйнується», – згадує про крах надій Ольга Олексіївна.
«Діти таємно готували випускний і провели його українською мовою»
Тієї весни змінилося все: люди, правила, життя, майбутнє. Дітей обманювали на рівні вищого керівництва: учні хотіли отримати українські атестати, але їм неправомірно відмовляли навіть у цьому, розповідає директор.
Діти зайняли позицію: «Якщо не український атестат, то не треба ніякого»
«Діти, яких ми виховували, виросли патріотами України. Я розуміла, що за мною стоять діти, і я не могла вчинити по-іншому. Діти кажуть: «Ми не будемо отримувати російські паспорти, ми не будемо отримувати російські атестати». А їм говорили, що українські атестати не видадуть, і в кримському міністерстві розповідали, що посилали людину в Київ, а в Києві атестати не видають для нас. Хоча я прекрасно знала, що це не так. Але є офіційні люди – управління освіти, міністерство, яке каже: «Ні, вам не дадуть атестати». А діти зайняли позицію: «Якщо не український атестат, то не треба ніякого, і не будемо ми вступати, не треба». Потім виявилося, що ЗНО (зовнішнє незалежне оцінювання) можна здавати в інших містах. І ось діти взяли квитки і відразу після випускного поїхали, хто – в Івано-Франківськ, хто – в Київ, хтось – у Харків», – згадує Ольга Тимошенко.
Це був час тотальної плутанини, Ольга Тимошенко з вдячністю відгукується про підтримку Міністерства освіти України: «В ті хвилини, коли був повний розпач, я могла зателефонувати в будь-який час дня і ночі – і мені допомагали».
З початку весни до її закінчення думки і погляди змінювалися: багато хто від радикальної позиції перейшов до більш зваженої. Ухвалили свої рішення діти, зіграли свою роль батьки. У цей рік відбувся останній український випускний.
«Дуже багато дітей, без всяких прохань і примусів, прийшли на останній дзвоник у вишиванках, навіть маленькі діти та їхні батьки. Для мене було важливо, що діти самі таємно готували випускний і провели його українською мовою, це при тому, що було два класи – український і російський», – згадує директор.
Того ж року в Ялті відбувся випускний, про який дізнався не тільки весь Крим, а й Україна. Діти на лінійці під звуки російського гімну заспівали український: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля...». А в школах Севастополя випускний відбувся під охороною російських спецслужб.
Тоді Ольга Тимошенко ухвалила рішення про звільнення: «Тебе просто виставили, тобі не знайшлося там місця: української школи не буде – ти не потрібний. Діти не потрібні, ідея не потрібна». В таких думках пройшла середина літа 2014 року.
Просто змінити прапор в один день, змінити гімн в один день... Як би я себе почувала?!
«Я за професією вчитель української мови. Я завжди в дітях виховувала почуття патріотизму на прикладах людей, які своє життя віддавали за батьківщину. І раптом так змінити прапор... Просто змінити прапор в один день, змінити гімн в один день, стояти під інший гімн на лінійці або ставити дітей на лінійку під інший гімн, змушувати їх... Як би я себе почувала?! Ось тільки що я їм казала: ми любимо Україну – це наша держава, і раптом говорити, що «ні, хлопці, це вже не наша держава, тепер держава Росія»? Ні!» – впевнено каже Ольга Олексіївна.
Євпаторія – Київ
Влітку 2014-го, під час порожнечі і повної розгубленості, надійшла пропозиція очолити школу в Києві.
«Ні хвилини вагань не було. Я ж не вмію нічого більше. Я вмію бути директором, я розумію, як потрібно керувати школою. Ще я можу бути вчителем, але розумію, що здатна на більше, що я можу дати більше. Хоча, якби запропонували стати вчителем, я б теж погодилася. Я відразу зібралася і поїхала. 11 серпня була вже тут. 13 серпня Володимир Кличко приїхав до нас у школу, з колективом мене познайомити, – розповідає Ольга Олексіївна. – Школа величезна, у мене була в чотири рази менша. Сюди я прийшла – було 680 діток, зараз – уже 900. Діти йдуть і йдуть, ми всіх приймаємо, багато дітей із зони АТО, багато з Криму».
Разом із директором на нове місце переїхали і кілька вчителів з євпаторійської школи, праця яких тут затребувана і в пошані.
У роботу довелося зануритися відразу. 1 вересня школярів і колектив привітала і Марина Порошенко, яка відзначила працю Ольги Олексіївни, сказавши про те, що цьому педагогу вдалося створити в Євпаторії колиску української державності.
Це свято в київській школі №309 відбулося під девізом «Перше вересня без квітів»: замість купівлі пафосних букетів батьки передали гроші на лікування вчителя столичної школи №104 Костянтина Менделєєва, який отримав поранення в зоні АТО.
Діти з Криму і зони АТО прожили вже дуже багато. А київські діти нічого такого не бачили, і слава Богу!
«Київські діти більш безтурботні. Вони хороші діти, але вони горя не знали, втрат не знали, і їм складно зрозуміти того, хто втрачав. Вони душевні, вони допомагають, але якщо говорити про громадянську позицію, то вона така: «у нас нічого не буде, з нами нічого не трапиться». Різниця в тому, що діти з Криму і зони АТО мають великий життєвий досвід, вони прожили вже дуже багато. А київські діти нічого такого не бачили, і слава Богу!» – вигукує Ольга Олексіївна.
Страждання маленьких переселенців видно, розповідає педагог, вони намагаються приховувати свої почуття, але іноді проривається жест або слово, яке показує їх внутрішній біль і переживання.
Завдяки телевізійним репортажам і газетним публікаціям, про київську школу №309 та її нового директора дізналися люди, школа стала своєрідним центром збору та спілкування дітей-вимушених переселенців та їхніх батьків. Так школа почала зростати. Вперше тут на майбутній рік формується вісім перших класів, в минулі роки їх збиралося три. Цього року кількість учнів зростає за рахунок переселенців. Беруть усіх, говорить директор, сподіваються, що все буде добре і зовсім скоро дітки зможуть повернутися в свої будинки. «А поки ми намагаємося любити їх як можемо, щосили», – каже директор школи.
Зв'язок із Кримом
Ольга Олексіївна підтримує зв'язок зі своїми колишніми колегами. «Там залишилося багато людей, які думають так само, як я, незважаючи на те, що вони змушені залишитися і працювати в цій школі. Їм важливо почути з перших вуст, що відбувається в Україні і як живе Київ. Адже в Криму по телевізору розповідають Бог знає що! Зараз нова фішка: всім сказали, що в Україні видають якісь картонки замість паспортів, і кримські паспорти будуть вважатися недійсними», – говорить вона.
Два тижні тому їй зателефонували з Криму і запитали:
– Ольго Олексіївно, ви збираєтеся на 9 травня в Євпаторію?
– Колись може, але на 9 травня точно не збираюся.
– А то у нас тут ходять наполегливі чутки, що Тимошенко на 9 травня готує теракт.
«Тобто народ там розважається всякими чутками і домислами, все це обростає легендами», – посміхається педагог.
Про майбутнє Криму Ольга говорить важко, але з великим оптимізмом і жіночою інтуїцією:
Є передчуття, що все повернеться
«Є передчуття, що все повернеться так само, як сталося, за помахом палички, в один вечір сяде четвірка десь у Голландії й ухвалить рішення повернути – і все повернеться. Тому що все, що сталося, здається якимось нереальним, такого не може бути, хочеться прокинутися. Прокинутися і подякувати сну за те, що була можливість побачити справжнє обличчя всіх, хто тебе оточував».
Оригінал публікації – на сайті «Крим. Реалії»
