Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 14:54

Проукраїнські кримчани організувалися у таємну інтернет-спільноту

Інна Аксьонова

Минулої весни в Криму настав період, до якого більшість не була готова, зміни відбулися різко й аж ніяк не безпечно. Багато рятувалися, як могли: виїжджали, тікали, ховалися і закривалися. Для частини кримчан, які залишилися у Криму і вважають себе українцями, інтернет здавався тоді більш реальним, ніж все, що відбувалося довкола. У мережі вони буквально жили, шукали новини та спілкування. Інтернет жив своїм життям, але для багатьох життя в інтернеті стало порятунком.

Так у «Фейсбуці» зʼявилася закрита група, ім'я якої я не назву сьогодні, не розкрию і реального імені її модератора – все заради безпеки учасників групи. Вони – кримські українці, люди, які жили в Криму до і на момент захоплення, люди, які залишилися жити там і зараз. Для них безпека спілкування, фактор закритості й обраності учасників – вирішальний для того, щоб розмовляти відкрито, не боячись і не озираючись.

«Це – група патріотів. Людей, які поважають Україну. Країну, а не уряд! Які люблять цю землю і бажають їй процвітання. Давайте просто познайомимося і побачимо, скільки нас! Група закрита і секретна, щоб убезпечити нас від небажаного негативу», – йдеться у короткому описі спільноти.

Сьогодні тут не більше ніж 400 людей, але цього цілком достатньо, щоб зрозуміти, що ти – не один. З відгуків учасників групи: «Напевно, лежала б у дурдомі, якби не спілкування з однодумцями». «Наша група – це ковток свіжого повітря, надія і підтвердження, що в рідному місті не все так погано».

Таємну групу (так назву її я) організували у момент, коли стало зрозуміло, ким захоплений Крим, що це – не просто «зелені чоловічки», коли стало зрозуміло, до чого це призведе. У перші дні до групи приєднався мій співрозмовник, нині – модератор спільноти Микола Пановенко, з яким ми поговорили про групу, її учасників та їхні цінності.

– Якою була мета групи на початку?

Накал, який був у Криму, змушував дуже багатьох українців думати, що вони самотні

– Просто зібрати однодумців, там навіть в описі було, що зібралися люди проукраїнських поглядів, які хочуть знати, хочуть зрозуміти, скільки їх, спілкуватися і не губитися. Тому що той накал, який був у Криму на той момент, змушував дуже багатьох українців думати, що вони самотні, що у них немає жодних шансів і що, можливо, насправді 97 відсотків кримчан за Росію. Але група показала, що це зовсім не так. Наша група не така численна, сюди приходять за особистим запрошенням і ніхто сторонній потрапити не може.

– Я помітила, що для людей в групі велика цінність – безпека.

– Для кримчан – природньо, бо дивлячись на все, що там відбувається – це важливо. Та я й сам, коли їду в Крим, турбуюся про те, як я цього разу перетну кордон і що буде далі. Я не закликаю до радикальних дій, але ніколи не знаю, що у них там стрельне в голові і чим це може закінчиться для мене особисто. Поки ніяких проблем, але я не настільки активний і я поки не цікавий, є набагато більше людей, які впливають на голови і можуть привертати увагу, ніж одиниці незадоволених.

– Як Ви вважаєте, чи відстежують такі групи спецслужби?

Якщо є така інформація, яку небажано чути службам Росії, краще передавати її з вуст у вуста

– Думаю так. Та я й сам так робив би, якби захоплював чужі території і намагався видавити звідти незадоволене населення. Я майже впевнений, що так і відбувається. Я спілкувався з чоловіком, який виїжджав із Криму, тому що його викликали в поліцію – він вчиняв дії, які навряд чи сподобалися місцевій владі, – він спілкувався з адвокатом і адвокат йому сказав, що все в Криму слухається, все, що можливо, читається, все контролюється. Тому, якщо є така інформація, яку небажано чути службам Росії, краще передавати її з вуст у вуста без будь-яких технічних засобів.

– Як росла група, хто туди приходив?

– Принцип групи в тому, що туди могли додавати тільки за рекомендацією. Мене туди покликав мій колега, я згадав, хто у мене серед знайомих є проукраїнських поглядів, кому я можу довіряти, кому не подобається ця ситуація, хто з Криму. Тільки так, самі люди «ззовні» не бачать цю групу і не можуть попроситися в неї.

– Тим паче, назва непримітна.

– Вона не видна в списку груп, назва може бути будь-якою. Хоча дискусія про назву була, коли істерія зі стеженням за українцями в Криму досягла апогею, то виносили на обговорення це питання. Для мене було смішно трохи, що навіть назву групи намагаються убезпечити.

– Минув рік, чи помітили Ви, як змінювалися люди, погляди, інтереси, пости?

Люди приймають факт, що Крим надовго залишився Росії

– Мені здається, багато хто пережив у собі цю ситуацію. Є кілька ступенів психологічного розвитку людини після моральної травми, і значна частина перейшла від істеричних ступенів до прийняття. Люди приймають факт, що Крим надовго залишився Росії, спокійніше сприймають якісь речі, новини, намагаються постити щось корисне. Раніше пости, які навіть не торкалися Криму, проскакували – аби весело було, зараз менше веселощів і більше корисних для себе та інших учасників речей.

– Чи є загальний портрет користувача групи? Який він?

– Ні, портрета немає. Тут дуже різні люди – за віком, за соціальним статусом. Я не можу дати таких даних.

– Яку активність веде група поза мережею?

– Координуються люди, збираються в різних містах. Я був у Києві кілька разів на зустрічах кримських товаришів, у Львові ми збиралися, в Севастополі збиралися – це те, де був я. Але я не є якимось центром і організатором, люди зустрічаються і самі в різних містах.

– Як відбувається модерація в групі?

– Серед принципів модерування тільки один – не розпалювати конфліктів, якщо хочеш висловити свою точку зору, яка відрізняється від більшості – висловлюй її з повагою до інших. Я не заохочую до словесних поєдинків і добре, що у нас таке не часто трапляється. Проблем із модеруванням немає.

– Активність людей – кількість постів, обговорення – якось змінюється?

Люди хочуть поділитися, поспілкуватися, подивитися, як на цю ситуацію реагують інші

– Це все залежить від ситуації в Криму – чим гостріша ситуація, тим більше постів, відповідно, залишають люди. Тому що вони хочуть обговорити, поділитися, поспілкуватися, подивитися, як на цю ситуацію реагують інші, що робити в разі чого. Активність була висока спершу, коли була плутанина з документами: писати відмову від російського громадянства, не писати, хто що думає і до чого це може привести. Зараз, коли це стало більш-менш відомо, всі пройшли цей етап, визначилися, хто пише відмову, а хто ні, хтось приймає російський паспорт, вже спокійніше стали спілкуватися.

– Що Ви для себе корисного витягли з відгуків людей про групу?

– Я радий, що люди знайшли однодумців, не загубилися, не злякалися, не залишилися сам на сам із цією ситуацією. Тому що багато хто в Криму лишається сам на сам, і результати ми бачимо – на них впливає пропаганда, вони губляться, не можуть відрізнити брехню від правди. Уявіть, що вас кинули в річку з піраньями, а ви – один. Добре, коли є група людей, до яких можна звернутися і як то протистояти зовнішнім факторам.

– Що для Вас особисто означає ця група?

– У Криму не всі за Росію. Я не самотній. І в разі чого я можу попросити допомоги у людей, які мене не зрадять в якихось питаннях, тому що дуже багато людей після анексії показали мені зовсім інше своє обличчя. Група залишила надію, що не всі зрадили своїм поглядам, не всі втратили совість. Ситуацію з Кримом я розглядаю саме так: є совість чи ні. «Крим наш» – совісті немає. Я знаю людей, військових, які за Росію в цілому, але які не прийняли цю ситуацію і кажуть, що це не красиво, підло і так не повинно бути. Я дуже радий, що є ця група, тому що бути самому – дуже важко.

Оригінал публікації – на сайті «Крим. Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG