Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 20:38

Два місяці робили піар-кампанію на Дебальцеві, щоб укріпити рубежі – доброволець


«За два місяці, поки ми тримали котел, Україна зміцнила рубежі Маріуполя, Чернігова, Сум, Запоріжжя. І мені здається, що ми з цим добре впоралися»

Володимир Погорілий – боєць 128-ї гірсько-піхотної бригади з позивним «Горець». У Дебальцеві він був від 26 грудня до 18 лютого. Черкаський доброволець входив до складу групи швидкого реагування, яка, зокрема, забезпечувала прохід ротам Нацгвардії. В інтерв’ю Радіо Свобода він розповів про події під Дебальцевим.

– Багато наказів до нас не доходило. Був наказ висуватися, тримати оборону, але через відсутність нормального зв’язку було й таке, що по три доби ми сиділи на місці. І лише завдяки тому, що хлопці – добровольці, які розуміли: якщо треба тримати, то тримати. Але я не можу назвати, що сам котел почався у такий-то день і закінчився 18 лютого, коли ми звідти вийшли. Бо там були щоденні обстріли. Щодня вони намагалися прорвати оборону. Уночі працювали розвідгрупи, ми їх помічали. Ми знали, що відбувалося навколо котла, ми спостерігали пересування техніки. Це всім було відомо. Звісно, що без наказу ми не відкривали вогонь, бо не мали права, та й зараз хлопці там його не мають. І це одне із питань до Генштабу, чому спостерігаємо і чому у хлопців зв’язані руки?

– Як би Ви оцінили події в Дебальцевим?

Просто треба було два місяці потримати, зробити піар-кампанію на Дебальцеві, щоб зміцнили оборону по флангах. І мені здається, що ми з цим добре впоралися. І мені хочеться вірити, що це саме так. Бо багато хлопців загинуло…

– Я можу висловити свій погляд на те, що там відбулося. Багато людей вважає, що ми Дебальцеве здали. І це був не вивід військ, а ми звідти втікали. На мою думку, цей котел формувався два місяці. І була дуже велика дезінформація, що там зі сторони України дуже багато військової техніки, живої сили. І це робили для того, щоб навколо Дебальцева було зібрано 15-20 тисяч російських найманців, російських військ… Насправді ж нової техніки туди ніхто нам не давав, свіжої сили також. Був дефіцит із водою, із паливом. І за два місяці, поки ми тримали котел, Україна трохи зміцнила рубежі Маріуполя, Чернігова, Сум, Запоріжжя. Просто треба було два місяці потримати, зробити піар-кампанію на Дебальцеві, щоб зміцнили оборону по флангах. І мені здається, що ми з цим добре впоралися. І мені хочеться вірити, що це саме так. Бо багато хлопців загинуло…

– А як місцеве населення ставилося до українських військових?

Напроти нас там стояло до 150 осіб, а ми ушістьох, наша група, тримали двоповерхову будівлю і присікали вилазки сепаратистів

– Ми були в одному з районів Дебальцева – на околиці міста там є лікарня. Ми там тримали оборону. У ній ще жили вісімнадцять місцевих. Саме ті люди, які нас підтримували, нам допомагали. Свого часу наші хлопці допомогли їм, тому що люди залишилися без будинків, без житла. Солдати дали їм генератори, і вони жили у підвалі лікарні. А чоловіки самі ходили вдень і збирали нам інформацію – хто і де пересувався. Напроти нас там стояло до 150 осіб, а ми ушістьох, наша група, тримали двоповерхову будівлю і присікали вилазки сепаратистів.

– Тобто була підтримка місцевих?

Вони просто злі на усіх, хто у військовій формі. Місцеве населення вже заплуталося, кого підтримувати

– Особливо ми її не бачили. Знову ж, звинувачувати їх у цьому не можна. Вони просто злі на усіх, хто у військовій формі. Місцеве населення вже заплуталося, кого підтримувати, а кого ні. Вони просто хочуть жити в мирі, а якщо людина з автоматом, то це вже ворог. Тому, щоб нас підтримували… Підтримувала українська армія місцеве населення. Тому що в нас було чимало тушонки і згущенки, і ми цим ділилися з місцевими. Картина жалюгідна, коли приїжджали і роздавали. Люди бояться і в той же час підходять, хапають. Не дякують, не усміхаються, як зомбі. Бояться нас, бо ЗМІ там працюють прекрасно, переважно російські канали. А у російських ЗМІ ми ж карателі, вбивці, дітонасильники…

– Можливо, це люди, які просто не мали змоги виїхати з Дебальцева…

– Я не скажу, що там залишилися люди, які патріоти, або ж не могли виїхати. Хто міг поїхати, хто мав таке бажання і хто за Україну – ті люди виїхали. А ті, хто лишився, окрім цих людей у лікарні... Була ситуація, коли наші хлопці виїхали на завдання, і УРАЛ підірвався на фугасі. Було сильне пошкодження машини, і хлопців порозкидало. Поруч були житлові будинки, і від вибуху люди повиходили. І от жінки – це не чоловіки, не сепаратисти, не росіяни, а жінки бігли з палками добивати наших хлопців. Коли на допомогу під’їхали хлопці, довелося відкривати вогонь у повітря, щоб вони зупинилися. Звісно, коли хлопці вже підійшли, то ці жінки з палками у руках пояснили, що бігли допомогти. Але з палками у руках допомагати не біжать. Якби не під’їхали наші хлопці, то я не знаю, що було би.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG