Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 23:57

Вірмени Дніпропетровська збирають родинні історії про геноцид


Акція «Розкажи історію свого дідуся» покликана зберегти сімейні перекази вірмен про страшні події й вимагати визнання геноциду світом

Дніпропетровськ – Вірмени Дніпропетровщини збирають родинні історії про знищення своїх співвітчизників на території Османської імперії сто років тому. Акція «Розкажи історію свого дідуся», ініційована молодою вірменкою, приурочена до сумної дати – 100-річчя початку знищення вірмен на теренах Османської імперії, яку відзначили минулого тижня, однак збір історій триватиме й надалі. Загалом хочуть записати не менше сотні розповідей. Наразі їх оприлюднюють у соціальних мережах, а згодом планують видати друком. Вірмени не тільки згадують і записують сімейні перекази, а й вимагають реакції світу на події сторічної давнини.

Керівник Дніпропетровського обласного товариства вірменської культури імені Григора Лусаворича Анаіда Арзуманова про масові вбивства та переслідування вірмен на теренах Османської імперії сто років тому знає не з книжок.

Її прабабуся, яка дожила до дуже поважного віку, розповідала молодшим членам сім’ї про свою юність, втечу з батьківщини, поневіряння на чужині. 24 квітня 1915 року, початок масових репресій проти вірмен, – дуже важлива дата для її родини й для неї особисто, каже жінка.

«Я ніколи не забуду, як бабуся це розказувала»

«Я виросла в місті Тбілісі, це Грузія. У нас була велика родина. З нами жили дідусь і бабуся, а також тітка мого дідуся? – розповідає Анаіда Арзуманова. – Чому вони жили всі разом? Тому що вони тікали всі разом з батьківщини. Вони тікали 1915 року з Карсу. Це Західна Вірменія, зараз це територія Туреччини. Вони жили в Карсі, в селі Зарчі. Більше розповідала тьотя, вона була 1885 року народження, а дідусеві тоді було 12 років. Турки вбивали інтелігенцію, вбивали в основному чоловіків, щоб не було майбутнього».

«Тьотя дідуся розказувала, як вони, тікаючи, взяли маленьких дітей і поклали на вози. Розказувала, як вони лишили дітей на возах, а самі заховались в підніжжі гори, і тоді, напевно, від страху, у неї стався припадок. Потім вони багато поневірялись, дістались до Грузії, треба було якось жити. Біженці – це незавидний статус: доводилось і масло продавати, і шалі якісь плести й продавати. Потім вона втратила своїх дітей. Вона прожила 96 років і вже під кінець життя не бачила, але завжди згадувала. Я ніколи не забуду, як бабуся це розказувала, на своєму діалекті – як вони з подружками вінки плели, як ворожили… І вона говорила: «Ой, би була лиш холодна вода з наших прозорих гірських річок». Це було дуже зворушливо. Тому, і тому теж, дата 24 квітня – дуже трагічна дата для мене», – поділилась родинною історією з Радіо Свобода Анаіда Арзуманова.

Книга, що врятувала життя і стала священною реліквією

Родинні перекази вірмен про геноцид взялась збирати дівчина з Дніпропетровська Лєна Маргарян. Ідея проекту «Розкажи історію свого дідуся», каже, виникла минулого року, коли вона побувала в рідному селі своїх предків, почула родинну історію про те, як ті 1915 року тікали від переслідувань турків-османців.

«Мій прадід постраждав від геноциду 1915 року. Йому тоді були 16 років. Він побачив, як в мараку, приміщенні, де зберігали сіно для тварин, були спалені його мати, шестеро братів та сестра. Убиті горем, вони з батьком змушені були залишити рідні місця. Вдень ховались в мараках, вночі – пересувались. І таким чином їм вдалось втекти від турків. Вони зупинились в місті Ленінакані, зараз – Гюмрі. Потім вони осіли в селі Воскеаск, де було легше вести господарство. У цій історії є одна дуже цікава річ – родинна реліквія, яка збереглась . Мій прадід, коли тікав, золотою шаллю прив’язав собі на спину священну книгу молитов Святого з Нарека. Ця книга врятувала йому життя в буквальному сенсі – удар меча прийшовся на спину. Ця книга на даний момент зберігається в селі Воскеаск і є місцем паломництва. Люди там моляться. І багато хто говорить, що є особлива сила у цього місця», – розказала Радіо Свобода Лєна Маргарян.

«Коли читаєш ці історії, відбувається переоцінка цінностей»

Наразі у рамках проекту «Розкажи історію свого дідуся» Лєна зібрала близько півтора десятка сімейних переказів з України і з-за кордону. Це історії із сімей етнічних вірмен, до кожної вони додають фотографії предків. Крім того, нащадки постраждалих від геноциду записують коротке відео зі словами «Це історія мого прадіда, пам'ятаю, вимагаю ...». Ініціатор і керівник проекту Лєна Маргарян зазначає: всі родинні перекази дуже зворушливі й повчальні.

«Є історії з Дніпропетровська, Одеси, Харкова, історія з Вірменії. Що дивно, що я помітила: ті люди, які розповідали ці історії, – вони всі прожили довгий вік, по 100 і більше років. Це символічно. Може, таке довге життя їм було дано взамін на ті життя, які були забрані? Так я міркую… Які ще думки з’являються, коли читаєш ці історії: забувати свою віру, за яку поклали життя більше півтора мільйона людей, забувати свою мову, яку колись намагались повністю знищити, – це як мінімум злочин. От такі висновки. Я думаю, ми їх оприлюднимо також тоді, коли видамо друком зібрані історії», – каже дівчина.

Лєна стверджує: читаєш ці історії – і відбувається внутрішня переоцінка цінностей.

«Ти розумієш, що твої буденні проблеми – ніщо, в порівнянні з тим, що пережили твої предки. Як це – бачити тіла своїх спалених предків, бачити, як їх убивають, як батьки кидали в річку дітей, аби їх не обернули на іншу віру... Мета цього проекту – донести до людей важливість цих подій», – зазначила Лєна Маргарян.

У вірменській громаді Дніпропетровська вважають, що невизнання геноциду світом тягне за собою вчинення нових злочинів проти людяності.

24 квітня 2015 року виповнилось 100 років від початку масових депортацій та вбивства вірмен, які населяли значну частину сучасної території Туреччини. Самі вірмени називають ті події геноцидом. За їхніми підрахунками, близько 1,5 мільйона їхніх співвітчизників загинули 1915-го й наступними роками в османській Туреччині. Геноцид на офіційному рівні визнали кілька десятків країн світу, переважна більшість штатів США.

Туреччина відкидає слово «геноцид» і твердить, що у той самий час загинули тисячі турків.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG