Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 18:07

Помста угруповання «ДНР» Василеві Стусу


Таким був барельєф Василю Стусу на будівлі Донецького університету в 2001 році

Таким був барельєф Василю Стусу на будівлі Донецького університету в 2001 році

Завдяки донеччанину Василю Стусу нас тепер не «малесенька шопта». І ми обов’язково переможемо

В ніч з 4 на 5 травня 2015 року в Донецьку демонтували меморіальну дошку Василю Стусу із захопленого бойовиками «ДНР» приміщення філологічного корпусу Донецького національного університету. Тут Стус навчався з 1954 по 1959 рік.

Хроніка подій

Відкривав дошку тодішній голова Донецької обласної державної адміністрації Віктор Янукович

Рішення про відкриття дошки було ухвалене в 1994 році Донецькою міською радою під керівництвом Володимира Рибака, профінансовано її виготовлення в цінах 2001 року у розмірі 78 тисяч гривень. Ректором на той час був академік НАНУ Володимир Шевченко. Дошку було урочисто відкрито у вересні 2001 року. Ідея дошки належить талановитому донецькому скульптору – Леоніду Бріню. Співавтором був скульптор Віктор Піскун, який перевів виготовлену Брінем гіпсову копію в повному розмірі в бронзу вже після смерті Бріня. Архітектор – Олександр Проценко. Відкривав дошку тодішній голова Донецької обласної державної адміністрації Віктор Янукович, заступник Донецького міського голови Олександр Лук’янченко в присутності рідних поета та громадськості.

Відкриття меморіальної дошки (в центрі літературознавець Микола Жулинський)

Відкриття меморіальної дошки (в центрі літературознавець Микола Жулинський)

В 2005 році дошку було доповнено табличкою про те, що Василю Стусу було присвоєно звання Героя України.

Портрет Стуса в університетському коридорі

Портрет Стуса в університетському коридорі

10 вересня 2014 року ректор Донецького національного університету Роман Гринюк заявив, що бойовики «ДНР» захопили навчальний заклад та «зняли» його з посади, «призначивши» замість нього відомого українофоба Сергія Баришнікова, екс-доцента кафедри політології історичного факультету, який до того був звільнений за хабарі.

17 вересня 2014 року ДонНУ захопили вже озброєні бандити «ДНР» і МОН України вирішило евакуювати ДонНУ у Вінницю.

Бойовики «ДНР» та викладачі-колаборанти організували мітинг проти переведення ДонНУ у Вінницю. Там вперше прозвучала пропозиція зняти меморіальну дошку Василю Стусу

30 вересня 2014 року бойовики «ДНР» та викладачі-колаборанти псевдо-виша «Донецкий национальный университет ДНР» організували мітинг проти переведення ДонНУ у Вінницю. Там вперше прозвучала пропозиція зняти меморіальну дошку Василю Стусу з приміщення філологічного факультету та відправити її в легітимний ДонНУ у Вінницю. Але потім передумали – і дошку по-злодійськи демонтували вночі. Звісно, чергові ДНРівського вишу по той бік стіни «нічого не бачили і не чули».

До речі, нещодавно «міністр закордонних справ ДНР» Олександр Кофман повідомляв, що скоро меморіальну дошку Василю Стусу на фасаді філологічного корпусу «ДонНУ ДНР» демонтують за рішенням так званого «Народного совета ДНР» і замінять її на бюст радянського розвідника Кузнєцова.

Заодно кафедру української мови і літератури «ДонНУ ДНР» мають намір назвати іменем Олеся Бузини

Інша деенерівська ідея, що на стіні філфаку треба увічнити пам’ять про декана Євгена Отіна. Заодно кафедру української мови і літератури «ДонНУ ДНР» мають намір назвати іменем Олеся Бузини.

Так що все «законно». В «ДНР» безвісно зникають не тільки дошки, а зникають люди, проукраїнські активісти, вивіски і навіть ще з дорожного знаку «ДОНЕЦЬК» м’який знак. Тепер знак виглядає так: «ДОНЕЦ К».

А ось як відреагували на демонтаж дошки спільнота евакуйованого ДонНУ:

«Ставлення до особистості Василя Стуса може бути різним, але беззаперечним є той факт, що його доля тісно пов’язана з Донецьким національним університетом і філологічним факультетом. Знищення історії ДонНУ вказує на неможливість асоціації спільноти, яка перебуває в стінах університету за донецькою адресою, зі славним іменем Донецького національного університету. Сподіваємося, що конструкція ціла та перебуває у безпеці. Керівництво ДонНУ та університетська громада зробить усе можливе, щоб евакуювати барельєф Василя Стуса до міста Вінниця».

Тим часом Радіо Свобода запитало донеччан про їхнє ставлення до знесення барельєфа Василю Стусу:

Незручний донеччанин Стус

Донеччанин Василь Стус був заарештований в 1972 року разом з Іваном Світличним, Вячеславом Чорноволом та іншими «особливо небезпечними державними злочинцями». В ніч з 3 на 4 вересня 1985 року у геніальний український поет і правозахисник загинув за нез'ясованих обставин у спецтаборі в Пермській області. Йому було 47 років.

В радянські часи ім’я Василя Стуса, одного з так званих «дисидентів», які в 60-70-і роки підняли голос проти радянського псевдосоціалізму, виступаючи за демократію, права людини, права українського народу, – було викреслено з української літератури.

Незручна правда: Василь Стус формувався на українській Донеччині, яка за пропагандою радянських часів була «всесоюзной кочегаркой»

Незручна правда: Василь Стус формувався на українській Донеччині, яка за пропагандою радянських часів була «всесоюзной кочегаркой», «краем угля и метала» і яка, на жаль, для багатьох й досі асоціюється тільки з російськомовною культурою.

«Якби Донбас дав Україні тільки його, – і тоді його внесок у нашу свободу й незалежність був би унікальним», – так написав про роль Василя Стуса наш земляк Іван Дзюба – академік Національної академії наук України, Герой України.

Бо Василь Стус поклав своє життя за Україну, за честь і гідність кожної окремої людини, за майбутню перебудову, яка увінчалась успіхом: народ відчув себе справжнім, а не декларованим господарем у своїй незалежній Україні; українська мова, українська культура і українська духовність дістала можливість свого вільного розвитку.

Стус писав:

Тож дай мені – дійти і не зотліти,

Дійти – і не зотліти – дай мені!

Дозволь мені, мій вечоровий світе,

Упасти зерням в рідній борозні.

Проросійська частина працівників псевдовишу «ДонНУ ДНР», багато з яких отримує пенсії, і не маленькі, від України і не має проблем з перепустками для поїздок з «ДНР» в Україну, запропонувала і здійснила розправу вже над дошкою Василя Стуса.

Я переконана, якби Василь Стус жив сьогодні, його б спіткала доля замордованих деенерівськими головорізами Дмитра Чернявського, Володимира Рибака і Валерія Сало

Я переконана, що якби Василь Стус жив сьогодні, його б спіткала доля замордованих деенерівськими головорізами Дмитра Чернявського з Донецька, Володимира Рибака з Горлівки, Валерія Сало з Красного Лиману та багатьох інших. Не маючи живого Стуса, головорізи знищили меморіальну дошку, на якій був напис:

Як добре те, що смерти не боюся

І не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що перед вами судді, не клонюся

В передчутті недовідомих верст.

Що жив, любив і не набрався скверни,

Ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій! До тебе я ще верну

Як в смерті обернуся до життя

Своїм стражденним і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь

І чесно гляну в чесні твої вічі

І в смерті з рідним краєм поріднюсь.

«Де жменька нас. Малесенька шопта…»

Коли Василь Стус писав ці слова, реально була тільки невелика «Гельсінська група», яка повстала проти державного Молоха… У вірші пам'яті художниці Алли Горської, по-звірячому вбитої за загадкових обставин в 1970 році, Стус пише:

Василь Стус

Василь Стус

«Ярій, душе. Ярій, а не ридай.

У білій стужі сонце України.

А ти шукай – червону тінь калини

на чорних водах – тінь її шукай,

Де жменька нас. Малесенька шопта

Лише для молитов і сподівання.

Усім нам смерть судилася зарання,

Бо калинова кров – така ж крута,

Вона така ж терпка, як в наших жилах.

У сивій завірюсі голосінь

Ці грона болю, що падуть в глибінь,

Безсмертною бідою окошились».

«Малесенька шопта…» Але це його не зневірювало, а тільки підкріплювало волю не здаватися, а своєю офірою підняти дух народу, пробудити в ньому почуття чести і прагнення волі. І він не помилився! Над головами духовних бомжів, понад глухими заторами люксусових авто постійно йшли високі позивні, і їх слухали українці: «Голос духа чути скрізь». Голос духа Стуса був почутий. Україна стала незалежною.

Стус віщував посмертне повернення до свого оновленого, змужнілого, пробудженого, вільного від імперських оков українського рідного народу:

Як син, тобі доземно уклонюсь

І чесно гляну в чесні твої вічі,

І в смерті з рідним краєм поріднюсь.

І зараз нас не «малесенька шопта», а весь український народ, славне українське військо, добровольчі батальйони, волонтери, українська діаспора і весь цивілізований світ став в обороні територіальної цілісності України. І ми переможемо. І повернемо борг Василю Стусу

Так воно і сталось. І зараз нас не «малесенька шопта», а весь український народ, славне українське військо, добровольчі батальйони, волонтери, українська діаспора і весь цивілізований світ став в обороні територіальної цілісності України. І ми переможемо. І повернемо борг Василю Стусу.

Повернемо Схід України, де озброєні до зубів путіноїди – адепти «русского мира» разом з колаборантами, в тому числі працівниками деенерівського невідомо якої нації «ДонНУ», знищують все українське разом з його носіями. Прийде час, вони за це відповідатимуть. А ми очистимо українську Донеччину від непрошених головорізів «з розкосими очима», повернемося в рідні стіни ДонНУ, повернемо на місце меморіальну дошку, яку під покровом ночі викрали варвари. В цьому нам допоможе незламний дух Василя Стуса.

А поки що проукраїнський мільйон беззбройних донеччан, що не змогли виїхати з «ДНРу», терплять цих путінських мавп:

Повз мене ходять мавпи чередою,

У них хода поважна, нешвидка.

Сказитись легше, аніж буть собою,

Бо ж ні зубила, ані молотка

Вони прибули сюди з Росії на тисячах танків, БТРів, уралів, захопили адміністративні будівлі, пограбували банки, майно, автомобілі та підприємців, знищили всі українські школи і зараз знищують все, що їм заманеться. А їм допомагають колаборанти, які так боялися бандерівців, спалення книг і приниження «русского языка». Де їх обурення з приводу цього акту вандалізму?

Ненависті до цих горе-інтелігентів, патріотів «Новоросії» чи «Деенеру» у мене немає, тільки огида, глибока огида. Вірю, що час розплати скоро. Український Донбас буде звільнений.

Катерина Полякова, інженер, м. Донецьк

Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Надсилайте ваші листи: DonbasLysty@rferl.or

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG