Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 22:54

Перемога у війні проти Німеччини: без пафосу і недомовок (погляд ветерана-фронтовика)


Червоні маки як символ пам’яті Перемоги та вшанування жертв Другої світової війни (©Shutterstock)

Червоні маки як символ пам’яті Перемоги та вшанування жертв Другої світової війни (©Shutterstock)

До 70-річчя закінчення Другої світової війни в Європі

Василь Шпарик

(Рубрика «Точка зору»)

Чим далі ми віддаляємося від Другої світової війни, тим частіше і наполегливіше сучасне російське керівництво намагається утверджувати пафос перемоги над нацистською Німеччиною. Звичайно, переможцям усе дозволено, а отже й робити такою ж аморальною перемогу, якою була і сама Друга світова війна і її складова – Німецько-радянська війна або Велика Вітчизняна (за історіографією в Росії).

Звичайно, про історичні події повинні свідчити документи, якщо вони, як то бувало, не сфальсифіковані на угоду панівному режиму. Тому не варто нехтувати свідченнями безпосередніх учасників подій, якщо вони хочуть утвердження правди.

Останнім часом з вуст російських політиків і їхніх послідовників в Україні можна почути радикальні висловлювання про перемогу у минулій війні виключно російського народу і Росії як сучасної держави. Навіть Володимир Путін публічно заявив, що війну виграла б Росія без України. Така позиція є глибокою зневагою мільйонів українців, які воювали проти Німеччини, більшість із яких не повернулася з поля бою. Це вони становили чи не більшість у дивізіях і полках, сформованих при проходженні фронту через Україну. Це вони йшли на безпосереднє підкорення Німеччини, гинучи тисячами при форсуванні Вісли і Одеру, штурмі Берліна і Кенігсберга.

Щоб перейти до аналізу подій, які вплинули на перебіг Другої світової війни, на мій погляд, треба розглядати в цілому усі історичні факти від початку війни з передісторією від 23 серпня 1939 року до її закінчення 2 вересня 1945 року. Вириваючи із контексту, як це роблять в Росії і її сподвижники, лише Німецько-радянську війну, не зможемо зробити належний аналіз і висновки з нього.

Напад гітлерівської Німеччини на сталінський Радянський Союз 22 червня 1941 року був цілком прогнозований. З радянського боку протистояла величезна військова потуга, але вона на змогла зупинити наступ новітньої німецької військової машини. Звичайно, Східний фронт проти СРСР був, безперечно, найважливішим, але ж згадаймо, що діялося на ньому протягом 1941 року, коли ще не було суттєвої допомоги західних союзників? Не зазнавайтесь панове у Росії і їхні послідовники в Україні! Адже, дійшовши до Москви, Волги і Кавказу, загроза для СРСР була дуже реальною. Не вдалося німцям здійснити «блискавичну війну», і перебіг війни у подальшому став поступово мінятися. Мінятися, як свідчать факти, в результаті активізації США.

Важко заперечувати, що головним фактором перемоги над нацистською Німеччиною була наявність антигітлерівської коаліції – СРСР, США та Великобританії. При цьому антигітлерівська коаліція – це незрівнянно велика перевага у людських і матеріальних ресурсах, це – не тільки активні воєнні дії союзників у Північній Африці, Атлантичному океані, Південній і Західній Європі, але й передусім безпосередня військова допомога Радянському Союзові. В результаті цього Радянський Союз став отримувати від союзників – переважно від США – суттєву військову допомогу. Про це йдеться і в сучасних російських дослідженнях, скажімо, у виданні: В. Гончаров, Танки Второй мировой войны, Москва, АСТ, 1999. «З осені 1941 р. поставлялися також танки із Англії і США – всього близько 14500 машин... біля 1800 САУ – як правило, зенітних. Поставлялися також бронеавтомобілі і бронетранспортери...». Таким чином, враховуючи, що за весь період війни в СРСР побудовано 90 тисяч танків і САУ, отримані від союзників танки і самохідні артилерійські установки становили понад 15% від загальної кількості. Автотранспорт, зокрема тягачі для артилерійських систем, був американським: автомобілі «Студебекер», «Шеврове», «Додж ¾», «Вілліс». Згадаймо також, що весь офіцерський склад і генералітет Червоної армії Велика Британія одягнула у вовняну уніформу і взула у хромові чоботи. А як виручали на фронті надзвичайно смачні американські свинячі тушонки!

Факти свідчать, що масова здача радянських військ у полон в 1941 році була викликана небажанням воювати за режим, який до того показав себе голодоморами і репресіями як антинародний. Підтвердження цьому знаходимо не десь в опонентів, а в сучасній російській літературі, для прикладу, в книзі Дайнес В.О. Штрафбаты и заградотряды Красной Армии, Москва, Эсмо, 2010: «Державний комітет оборони (Постанова № 169сс) повинен визнати, що окремі командири і рядові бійці проявляють нестійкість, панікерство, ганебне боягузтво, кидають зброю і перетворюються в стадо баранів, що в паніці біжить перед знахабнілим противником». Як результат такого стану, автор подає таку інформацію: «За перші три тижні війни із 170 радянських дивізій, що прийняли на себе удар противника, 28 були повністю розгромлені, а 70 – втратили більше ніж половину особового складу і військової техніки. Безповоротні втрати лише трьох фронтів – Північно-Західного, Західного і Південно-Західного – склали близько 600 тисяч осіб. За період із 11 липня по 30 вересня 1941 року, за даними німецьких дослідників, противник узяв у полон 2,1 мільйона радянських військовослужбовців.»

Опосередковано перемозі дуже посприяла жорстокість з обох боків та антинародна політика Третього Рейху. У радянській армії, щоб змусити «стояти на смерть», довелося створювати «заградітєльниє отряди». Тих, хто не бажав загинути від куль противника, своїх солдатів і офіцерів з тилу розстрілювали енкаведисти (сумнозвісний наказ №227 від 28 липня 1942 року). Протягом усієї війни, навіть коли обставини не вимагали цього, застосовувався примус пістолетом, існувало абсолютно неощадне ставлення до солдатів, до втрат у боях, тобто до ціни перемоги. Цінився лише здобутий результат (згадаймо, якими безглуздими жертвами був звільнений Київ «у подарунок» річниці «жовтневої революції» в 1943 році, а взяття Берліна штурмом – тільки щоб до 1 травня.

При цьому, якщо радянське керівництво проявляло жорстокість до своїх громадян, то німецьке керівництво повелося вкрай жорстоко з підкореними народами, зокрема і з радянськими військовополоненими. Расова ненависть, відсутність зваженої політики до слов’янських народів, коли на захоплених територіях відмовили у створенні національних держав, зокрема українцям. Чому б і росіян не поважати в їхньому прагненні мати не тоталітарну державу? Але ж ні, ми, німці – «вища раса», і ніхто інший! Ось і росіяни, і українці побачили, що треба воювати з повною віддачею проти гітлерівської Німеччини. Так і сталося. Починаючи, передусім, із 1943 року, перемога Німеччини стала ілюзорною.

Побачивши Європу і «заразившись» духом вільнодумства, радянські фронтовики сподівалися, що тоталітарний більшовицький режим нарешті зрозуміє, що так далі не можна і перетвориться в «соціалізм із людським обличчям». На жаль, зміцнівши мілітарно, він посилив репресії проти народів, включаючи український, що прагнули свободи і рівності.

Ось ті фактори, які вплинули на реальний перебіг Другої світової війни. І ніякі там любов до радянської тоталітарної системи, чи, як вважають, радянський патріотизм; а ще братська дружба народів СРСР, якої ніколи не було, бо завжди росіяни проводили шовіністичну політику відносно інших народів; і аж ніяк не «мудре керівництво товаріща Сталіна» і іже з ним». Не було цього, а повсюдно був примус і терор, повсюди – на фронті і в тилу.

Вишліфувана військова машина Німеччини не змогла подолати Радянський Союз, проте, як тільки Горбачов «спустив на гальма» державний репресивний апарат своєю «перебудовою», СРСР розвалився без єдиного пострілу ззовні. Справедливість восторжествувала, і Україна стала незалежною державою.

ВИСНОВКИ:

1. Перемога над нацистською Німеччиною в 1945 році здобута спільними зусиллями СРСР, Великобританії, США та інших країн, що воювали на боці антигітлерівської коаліції.

2. Стосовно СРСР найбільший внесок у війну зробила Україна своїми людськими ресурсами і економікою. Вона ж найбільше постраждала у війні, бо саме по всій її території двічі прокотилася війна вогненним валом і величезними руйнуваннями. На жаль, російська імперська політика відтіснила Україну від здобутків перемоги, зокрема щодо незалежної державності, яка їй належала як співзасновниці Організації Об’єднаних Націй.

Василь Шпарик – фронтовик Другої світової війни, полковник у відставці

У тексті збережено виділення, зроблені автором

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG