Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 12:21

Кампанія переслідуванння колабораціоністів: поголити, вигнати, вбити


Нідерландські жінки, звинувачені у зв'язках з німцями, 1945 рік. Фото з Національного архіву Нідерландів

Нідерландські жінки, звинувачені у зв'язках з німцями, 1945 рік. Фото з Національного архіву Нідерландів

70 років тому услід за звільненням від нацизму в Європі почалася кампанія переслідування колабораціоністів

Наталя Каневська, Ярослав Шимов

«Знаєте, що станеться далі? Ні досудових слухань, ні нормального процесу не буде. Мене визнають винним і впораються зі мною ще до виборів». Так, за спогадами його адвоката, в серпні 1945 року точно передбачив свою долю П'єр Лаваль – прем'єр-міністр Франції за колабораціоністського режиму Віші. Перші вибори в звільненій Франції були призначені на 21 жовтня 1945 року. Шістьма днями раніше Лаваля розстріляли у внутрішньому дворі в'язниці в містечку Френ.

Процес Лаваля, що тривав всього п'ять днів, як давно доведено істориками, відбувався з численними грубими порушеннями, хоча навіть за дотримання всіх правових формальностей друга особа режиму Віші майже напевно була би визнана винною. Інше питання, чи «потягнула» б його провина в такому разі на смертну кару. Лаваль став одним з найбільш високопоставлених європейських політиків, страчених за співпрацю з нацистською Німеччиною в роки окупації. Усього ж тих чи інших переслідувань в перші місяці і роки після війни зазнали сотні тисяч людей. Тисячі чекала смерть – і не тільки за вироком суду. Розлючені натовпи, які шукали відразу після звільнення справжніх і уявних прислужників окупантів, нерідко влаштовували суди Лінча на вулицях французьких, бельгійських, голландських, данських, чеських міст. Чи завжди ця помста була справедливою?

Коментує французький історик Олів'є Вівйорка, фахівець із періоду німецької окупації і режиму Віші.

Олів'є Вівйорка

Олів'є Вівйорка

– Яка була політика голлістської влади в середині 1940-х років стосовно підозрюваних у співпраці з режимом Віші? Скільки людей було притягнуто до відповідальності, і якого роду вироки виносилися?

Серйозним злочином вважалося, «особливе завзяття» у співпраці з німцями. Префект, який обмежувався лише виконанням закону, виданого режимом Віші, не проявляючи при цьому особливого особистого завзяття, міг уникнути покарання

– Нова влада бажала провести чистку – жорстку, але швидку. Вони не хотіли розтягувати це на занадто тривалий період. Насамперед, об'єктом чистки були люди, які, як вважала влада, працювали безпосередньо на нацистських окупантів. Набагато меншою мірою ця чистка торкнулася тих, хто працював на режим Віші. Наприклад, серйозним злочином вважалося, «особливе завзяття» у співпраці з німцями. Так, префект, який обмежувався лише виконанням закону, виданого режимом Віші, не проявляючи при цьому особливого особистого завзяття, міг уникнути покарання. Частка ця торкнулася приблизно 300 тисяч осіб, проти яких були заведені справи. Понад половину таких справ потім закрили, а їх фігуранти надалі не переслідувалися.

Людина могла не вважатися зрадником, не здійснювати того чи іншого злочину, але зробити політично значимий промах або помилку

Що стосується обвинувальних вироків, які передбачали тюремне ув'язнення, таких було винесено приблизно 50 тисяч. Окрім того, півтори тисячі осіб засудили до смерті. Паралельно з юридичною чисткою проводилася і чистка адміністративна. Людина могла не вважатися зрадником, не здійснювати того чи іншого злочину, але зробити політично значимий промах або помилку. Таким чином, було чимало тих, кого не засудили до позбавлення волі або виплати штрафу, але повністю виключили з політичного і громадського життя, з системи освіти, армії, поліції. Ця професійна чистка була достатньо жорсткою. Так, вона торкнулася двадцяти відсотків офіцерів французької армії.

«Інтелектуальний колабораціонізм» карався суворіше, ніж колабораціонізм економічний. Навіть якщо останній вів до дуже серйозних наслідків

Багато чого залежало від документів, які слідчим вдавалося зібрати, і від суспільної важливості тієї чи іншої справи. Так, «інтелектуальний колабораціонізм» (найбільш відомий приклад в цьому випадку – письменник і журналіст Робер Бразільяк) карався суворіше, ніж колабораціонізм економічний. Навіть якщо останній вів до дуже серйозних наслідків: тут на думку спадає приклад Луї Рено, підприємства якого в покарання за співпрацю з окупантами були конфісковані і націоналізовані, а сам він помер у в'язниці.

– Із півтори тисячі засуджених багатьом вдалося уникнути смертної кари?

– Найбільш яскравий приклад тут – сам маршал Петен. Він був засуджений до смерті, але його не стратили, оскільки йшлося про переможця битви при Вердені і дуже стару людину. Він завершує свої дні на острові Іль-д'Йо, під постійним наглядом. А ось прем'єр-міністр режиму Віші П'єр Лаваль був розстріляний.

– Стихійні розправи з колабораціоністами – наскільки масовими вони були? Чи відоме приблизне число загиблих і постраждалих при цьому?

Що стосується лінчування і позасудових розправ, то, за різними оцінками, від цих чисток загинули 9-10 тисяч осіб

– Факти насильства, звичайно, були. У більшості своїй його жертвами були жінки, які були коханками німців (так званий «горизонтальний колабораціонізм»). Найбільш поширеною формою розправи з такими «злочинницями» було гоління їх наголо. Такого гоління зазнали десь двадцять тисяч жінок. Що стосується лінчування і позасудових розправ, то, за різними оцінками, від цих чисток загинули 9-10 тисяч осіб. Це, звичайно, дуже багато, але можна відзначити важливу деталь: до восьми тисяч таких розправ були здійснені ще до повного звільнення Франції від окупантів і встановлення нової влади. Тобто відтоді, як почалося судове переслідування колабораціоністів, масштаби довільного насильства істотно скоротилися.

– Якщо говорити про подальшу долю поголених жінок, як в наступні роки ставилася до них держава? Чи були вони теж повністю виключені з усіх сфер діяльності? Яка була доля дітей, народжених ними від німців?

– Насильство, вчинене стосовно цих жінок, в більшості випадків не тягло за собою юридичних наслідків для них і їхніх дітей. Їхні діти були визнані тут французами і не були обмежені в правах.

– Як можна в цілому сьогодні охарактеризувати стан історичної пам'яті французів про Другу світову? Поразка 1940 року, Віші, співпраця частини французів під час висилки євреїв до концтаборів – всі ці неприємні моменти вже осмислені істориками та суспільством і «розкладені по поличках», чи ж досі служать предметом суспільної дискусії?

Все ще можна спостерігати наслідки психологічних травм, пов'язаних з тим насильством, яке мало місце під час війни та визволення Франції

– На перший погляд, щодо усіх цих питань вже є консенсус: Віші був для Франції поганим режимом, який не захистив її від жахів окупації, був режимом колабораціонізму. Але, незважаючи на це, у правому політичному таборі є зараз і ті, хто намагається реабілітувати Віші. Це досить нове явище. З іншого боку, на місцевому, і навіть на сімейному рівні все ще можна спостерігати наслідки психологічних травм, пов'язаних, як правило, з тим насильством, яке мало місце під час війни та визволення Франції. І тут колишні рани час від часу дають про себе знати.

– Якщо говорити про франко-німецькі стосунки, чи загоїлася тут рана, нанесена Другою світовою війною?

– Так. Адже дві країни давно ведуть політику примирення. Ця лінія була взята дуже швидко і розвивалася в бутність генерала де Голля президентом. Це дозволило зняти напругу між двома націями. Ситуація зовсім не та, що, наприклад, у Греції, де національна пам'ять щодо Німеччини все ще позначена живими ранами.

У Чехії, де в роки Другої світової війни також існував колабораціоністський режим «протекторату Богемії і Моравії», поразка нацистських окупантів супроводжувалася не тільки «полюванням» на всіх, хто тією чи іншою мірою співпрацював з нацистами, але і депортацією тримільйонної судетонімецької меншини, щодо якої було застосовано принцип колективної відповідальності. Відлуння тих подій дають про себе знати й досі, каже в інтерв'ю Радіо Свобода чеський історик, фахівець з історії міжнаціональних відносин в Центральній Європі Матей Спурни:

– Як переслідувалися ті, хто був запідозрений у співпраці з німецькою окупаційною владою, в тому числі, чиновники адміністрації «протекторату Богемії і Моравії»? У перші місяці після звільнення Чехословаччини це робилося в якихось правових рамках, або ж відбувалося стихійно?

Матей Спурни

Матей Спурни

– Здебільшого події розвивалися стихійно, і це стосувалося як представників німецького етнічної меншини, так і тих чехів, яких підозрювали в колабораціонізмі. Хоча формально правові рамки в перші повоєнні місяці забезпечували декрети президента республіки Едварда Бенеша. Найважливіші з них були видані влітку і на початку осені 1945 року. Це, насамперед, так званий «Великий декрет щодо відплати» (velký retribuční dekret), відповідно до нього були створені народні суди, які й займалися справами про колабораціонізм.

– Якщо говорити про «стихійну відплату», то чи відомо історикам точне число його жертв? Це були самосуди? Кого в першу чергу переслідували?

Чеське суспільство пам'ятає про минуле і здатне його по-новому осмислити

– Це складно підрахувати: у тій ситуації жодної звітності, записів, зазвичай, не велося. Щодо числа жертв, насамперед, серед німецького населення Чехословаччини, фахівці довго сперечалися. Нарешті, чесько-німецька комісія істориків прийшла до висновку, що під час депортації судетських німців загинули від 20 до 30 тисяч людей – це в цілому, за весь період виселення в 1945-47 роках. Але більша частина жертв припадає саме на перший період так званої «дикої» депортації. Картина сильно різниться по регіонах, але акти насильства відбувалися практично скрізь. Найвідоміший, напевно – «марш смерті з Брно» до австрійського кордону, коли були вигнані німецькі мешканці міста Брно, понад 20 тисяч осіб. 30 травня цього року, в 70-ту річницю цієї трагедії, відбудеться символічна акція – «Марш життя», у зворотному напрямку, з Австрії до Брно. У ній візьмуть участь нащадки тих, хто тоді вижив і був вигнаний. Марш проходить під патронатом мера Брно та місцевого єпископства. Ця акція покликана показати, що чеське суспільство пам'ятає про минуле і здатне його по-новому осмислити.

Жертви масових розправ в одному з регіонів Чехословаччини. Літо 1945 року

Жертви масових розправ в одному з регіонів Чехословаччини. Літо 1945 року

– Якщо залишити осторонь питання про депортацію німців з Чехословаччини – це окрема велика тема – скільки чехів і словаків зазнали переслідувань за співпрацю з окупантами, і як їх карали?

Якщо порівнювати Чехословаччину з іншими європейськими країнами, окупованими нацистами, то у нас це відбувалося в досить радикальній формі

– Найбільш авторитетні оцінки говорять про приблизно сто тисячах осіб, так чи інакше покараних під час процесу «відплати». Якщо порівнювати в цьому відношенні Чехословаччину з іншими європейськими країнами, окупованими нацистами, то у нас це відбувалося в досить радикальній формі. Скажімо, у сусідній Австрії, де десятки тисяч людей перебували в НСДАП, служили в частинах СС, кількість засуджених була значно нижчою.

– А якщо порівняти з Францією? Тут паралелі доречні: там теж існував колабораціоністський режим Віші...

Ті, хто був засуджений народними судами відразу після ухвалення президентського декрету, каралися суворіше, ніж люди, визнані винними в тих же самих злочинах, але потрапили під суд кілька місяців потому

– Різниця з Францією – в тому, що значна частина її території була звільнена задовго до кінця війни. Там теж був період самосудів, стихійних розправ з колабораціоністами. До того ж, цей період був довшим, ніж у нас, тому що тут «великий декрет про відплату» був підписаний вже 19 червня 1945 року, через місяць з невеликим після звільнення. Згодом як у Франції, так і в Чехословаччині рівень насильства і строгість покарань знизилися. Характерно, що ті, хто був засуджений народними судами відразу після ухвалення президентського декрету, каралися суворіше, ніж люди, визнані винними в тих же самих злочинах, але потрапили під суд кілька місяців потому.

– Чи багато було винесено і виконано смертних вироків?

Найбільш жорстко все відбувалося в Норвегії. Її населення становило 3 мільйони осіб, і до відповідальності були притягнуті всі 55 тисяч членів колабораціоністської партії «Національне єднання»

– Тут, знову-таки, цікаво порівняти ситуацію в різних країнах. Найбільш жорстко все відбувалося в Норвегії. Її населення становило 3 мільйони осіб, і до відповідальності були притягнуті всі 55 тисяч членів колабораціоністської партії «Національне єднання», і ще 40 тисяч чоловік, тобто майже 100 тисяч із трьох мільйонів норвежців. У Чехословаччині – приблизно та ж цифра, але при населенні майже в п'ять разів більшому. Народні суди винесли 713 смертних вироків і 741 людину засудили до довічного ув'язнення. Більшість вироків було приведено до виконання, оскільки термін на апеляцію передбачався мінімальний – 24 години.

– Чи можна в цьому випадку говорити про справедливу відплату, або ж засуджені були й невинні люди, а вина деяких не відповідала тяжкості покарання?

На дії органів юстиції, особливо в таких процесах, як суд над членами уряду протекторату або над політиками правих партій, впливали політичні міркування і тиск з боку лівих сил-переможців

– Справедливою цю відплату назвати важко. Насамперед, як я вже сказав, вироки, які виносилися в перші місяці дії декрету, влітку і восени 1945 року, були значно суворіші, ніж у більш пізній період. Тут потрібно враховувати емоційний фактор, який відразу після війни, звичайно, діяв. Другий момент – політизація правосуддя. На дії органів юстиції, особливо в таких процесах, як суд над членами уряду протекторату або над політиками правих партій, впливали політичні міркування і тиск з боку лівих сил-переможців, у тому числі комуністів. Їм було вигідно будь-якою ціною очорнити репутацію політичних суперників, колишніх або справжніх, зв'язати їх з нацизмом.

На відміну від вигнання німців, процеси над колабораціоністами проходили в рамках правового порядку, хоч і специфічного

Але все одно потрібно відокремлювати навіть ці суди від етнічної чистки, яка сталася в післявоєнній Чехословаччині. Звичайно, частково вони перетиналися, бо серед підсудних на «процесах відплати» були і чехословацькі німці. Але, в цілому, вигнання німецької меншини, як би не ставитися до тодішніх історичних обставин, суперечить самим основам правової держави – оскільки йдеться про принцип колективної провини і масового позбавлення громадянських та майнових прав. На відміну від вигнання німців, процеси над колабораціоністами проходили в рамках правового порядку, хоч і специфічного. Ба більше, якщо погортати газети того часу, то ми побачимо, що в них велася дискусія на цю тему, були висловлювання про те, як карати винних в роки окупації чехів: одні твердтверджували, що потрібно жорсткіше, інші, навпаки, закликали до милосердя. У той час, як німців виганяли при повній згоді політичних еліт і усього суспільства.

Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG