У Празі завершилася європейська подорож виставки ікон українських митців на підтримку медиків-добровольців, які рятують життя українських бійців на передовій. Ікони, написані на дошках зі скринь від набоїв, розповідь про шпиталь і його потреби та спів одного з найкращих українських кобзарів мали можливість побачити і почути жителі Польщі, Німеччини та Чехії. Однак через відсутність участі української держави в організації поїздки, яка могла б представити високе мистецтво й дух воюючої України, побачили презентацію, головним чином, представники не дуже заможної української діаспори. До європейських покупців, які могли б надати військовим лікарям значну фінансову підтримку, відомості про виставку не дійшли.
Проект, що об’єднав високий мистецький та громадський дух України, має на меті фінансування щоденної роботи лікарів-добровольців Першого добровольчого мобільного шпиталя ім. Миколи Пирогова, говорить голова Наглядової ради шпиталю Геннадій Друзенко.
«Це – унікальний проект, який поєднує біль сьогодення з тисячолітньою українською традицією. Ми бачимо, що це – неовізантінізм, схожі образи ми бачимо на вцілілих фресках Святої Софії, Михайлівського собору, чи Лаври. Це – артоб’єкти, які є свідками нашої тяглости в історії і в той же час одного з поворотних моментів в історії України. Думаю, згодом вони матимуть право стати одним з добрих символів цієї війни, цієї трагедії і цієї величі українського духу», – сказав Геннадій Друзенко.
Один із найвідоміших українських кобзарів Тарас Компаніченко, який супроводжував виставку в турне європейськими містами, наголосив на тому, що проект представляє Україну, яка могла б бути цікавою інтелектуальним елітам на Заході.
«Часто презентують таку Україну, яка не є конкурентоспроможна для інтелектуальних кіл. І тому мені здається, що це дуже важливо в таких середовищах, як Прага, наприклад, привезти артефакти тієї, чи іншої епохи, а не просто релігійний живопис, чи релігійні пісні», – говорить знавець української музичної традиції.
На думку Тараса Компаніченка, такі презентації можуть донести те сприйняття війни, яке існує в українській традиції, і яке робить нинішнє гуманне і жертовне ставлення українців до жахів війни, зрозумілим для освіченого і культурного європейця.
«В українській традиції багато пісень про рани, про кров, про загальнолюдські трагедії на тлі воєнних дій. А не тільки про возвеличення своїх героїв і занехаяння ворогів. Цей ренесансний етос, що ворога потрібно поважати – це дуже важливий момент. В цих піснях, епосах, превалюють загальнолюдські трагедії, які зрозумілі всім, в них мало патосу», – пояснює кобзар.
Але через відсутню медійну та організаційну підтримку української держави з виставкою мали можливість ознайомитись переважно закордонні українці. Ширші кола європейської громадськості про неї просто не дізналися. За європейське турне виставки, що тривала під гаслом «Купи ікону – врятуй життя» вдалося зібрати лише близько 5 тисяч євро. Більшість із ікон, написаних відомими українськими митцями, Олександром Клименком, Софією Атлантовою та Наталією Волобуєвою, виявилися не по кишені представникам української діаспори.
