Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 14:31

Богдан Глоба: «Україна імпортує з Росії дві речі: газ і гомофобію»


Богдан Глоба – правозахисник, виконавчий директор благодійного фонду «Точка опори»

Богдан Глоба – правозахисник, виконавчий директор благодійного фонду «Точка опори»

Україна в рейтингу найкомфортніших країн для життя сексуальних меншин на 46-му місці з 49 досліджених

17 травня в усьому світі відзначають День протидії гомофобії і трансфобії. Україна ж, згідно з доповіддю міжнародної Європейської ЛГБТ-організації, у рейтингу найкомфортніших країн для життя сексуальних меншин на 46-му місці з 49 досліджених. Про те, як живеться ЛГБТ-спільноті в Україні зараз і чи є представники нетрадиційної орієнтації серед бійців АТО, Радіо Свобода розпитало Богдана Глобу – помічника голови комітету з прав людини, виконавчого директора благодійного фонду «Точка опори» і відкритого гея.

– Чи був у тебе «камінаут» (відкрите, публічне зізнання у нетрадиційній орієнтації)?

– Мені здається, що останні п’ять років я «камінаути» роблю кожен день. А вперше це було з батьками, і сталося це випадково. Мама знайшла високохудожню літературу у мене на комп’ютері (сміється). Мені було десь 15 років. І тоді вона прямо запитала, чи я гей. Я тоді механічно відповів. Хоч сьогодні я розумію, що можна було відбрехатися і більше підготуватися до цього моменту. Далі переїхав із Полтави до Києва і опинився у ЛГБТ-організації (ЛГБТакронім на позначення геїв, лесбійок, бісексуалів і трансгендерів – ред.) і почав активно займатися правозахисною діяльністю. Відповідно «камінаути» у мене почалися чи не кожного дня. Інколи ти цього не хочеш робити, але тебе прямо запитують. Останній із прикладів: я виступав у рамках програми для молодих політиків, і ми говорили про стандарти, заборону дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації і гендерної ідентичності, і вони мене там запитують: а чому ви цим займаєтесь? От і доводиться пояснювати, що ти гей і для тебе це важливо.

– А повертаючись до реакції батьків – наскільки вона була несхвальна?

– Після того зізнання мама почала цю тему вивчати, почала читати Кона (Ігор Кон – радянський і російський психолог, що досліджував у тому числі гомосексуальність – ред.). І в нього була, здається, остання книжка «Місячне сяйво на зорі», де він описував, що це один із видів сексуальності. Мама її знайшла, прочитала і її попустило.

– В якому сенсі?

– Ну, вона стала менш агресивною, хоча дуже довго ще вважала, що це можна якось вилікувати або перечекати. Для того, щоб прийняти, в неї пішло років п’ять. А у тата ще довше. Він і досі це не прийняв і вірить, що я повернусь до, на його думку, нормального життя.

– Якщо твоїй мамі таки вдалось прийняти тебе таким, яким ти є, то чи допомагає вона тобі у правозахисній діяльності, чи, може, просто підтримує?

– Сьогодні вона лідерка руху батьків, які мають дітей-ЛГБТ. Як це сталося? Одного разу я взяв її на конференцію батьків геїв, лесбійок, бісексуалів і трансгендерів, що відбувалась у Берліні. Ми приїхали і вона побачила, що у ЛГБТ є сім’ї. В неї зникли всі ті стереотипи. Вона побачила, що є родини, є діти, а у батьків онуки.

Коли ми повернулись, вона сказала, що українським батькам теж треба об’єднуватись, і ми організували аналогічний рух, щоб допомагати їм приймати своїх дітей. Цього року ми організували першу масштабну конференцію батьків, що мають дітей-ЛГБТ. Таких батьків було багато, до Києва вони приїхали з 11 країн світу. Ми навіть вийшли за межі Європи, адже були представники з Туреччини, Америки і Росії. Говорили на дуже різні теми, починаючи від релігії. Щоправда, запросили священика з Америки, адже там церква вже приймає ЛГБТ. Була віце-президентка Європарламенту Ульріке Луначек. Вона відкрита лесбійка і голова групи ЛГБТ-friendly депутатів Європарламенту.

Богдан Глоба разом з Ульріке Луначек, мамою та ЛГБТ-активістом під час батьківської конференції в Києві

Богдан Глоба разом з Ульріке Луначек, мамою та ЛГБТ-активістом під час батьківської конференції в Києві

– Не секрет, що Україна переймає в Росії гомофобію. Згадати хоча б, як український законопроект про заборону пропаганди гомосексуалізму авторства Вадима Колесніченка був списаний з аналогічного російського.

– Моя улюблена фраза така: Україна з Росії імпортує дві речі – газ і гомофобію (сміється). А якщо серйозно, то тема ЛГБТ для Росії є однією зі стратегічних для роздмухування ненависті в Україні. Дуже шкода, що багато українців на це ведеться. Ми цього року плануємо оприлюднити розслідування, адже для цього ми вже назбирали достатньо матеріалів і доказів того, що це цілеспрямована діяльність. Тобто це не просто окремі люди висловлюють свою особисту позицію, а це системна робота, яку ведуть спеціальні люди за відповідні кошти. Я думаю, що тему ЛГБТ вони розглядають як один з варіантів гальмування євроінтеграції України. Адже права меншин – це фундаментальна цінність Євросоюзу, і якщо ми хочемо отримати безвізовий режим або стати членом ЄС, то права меншин будуть однією з умов для цього. Відповідно, роздмухуючи оцю ненависть, збільшуючи кількість злочинів на ґрунті ненависті, кількість гомофобних заяв, вони пригальмовують нашу євроінтеграцію. Європа це бачить і думає, що Україна не готова.

– А як оцінюєш роботу наших парламентарів у цьому напрямку?

– Для відповіді наведу цікавий факт. У 2004 році парламентом була ратифікована двостороння угода між Україною та Іспанією, якою заборонена дискримінація для громадян Іспанії, які працюють в Україні. Тобто український парламент заборонив дискримінацію за сексуальною орієнтацією для іноземців, а для українських громадян, які працюють в Україні, вона не заборонена. Нема логіки. А про що це говорить? Це говорить про те, що до певного року це питання не було таким дискусійним і болючим для депутатів. До цього часу український політикум був більш толерантний, і тільки після 2005 року ця тема почала роздмухуватись штучно. Або ще один приклад. Мало хто знає, але Україна одна з перших пострадянських країн, що скасувала кримінальне покарання за мужолозтво. У 1991 році. Гомофобія не притаманна українцям, вона нам нав’язана.

– Ти згадав про нелогічність ситуації з іспанцями, але ще одна нелогічність відбулась зовсім нещодавно, коли Державна реєстраційна служба не хотіла зареєструвати ЛГБТ-портал як ЗМІ, обґрунтовуючи це тим, що не розуміють абревіатури.

– Ми подали до суду і таки його виграли. Суд вирішив, що Державна реєстраційна служба порушила закон. Але потім там знов переглянули пакет документів і знову відмовили у реєстрації. Зараз суд знову відкрив справу, але вже за фактом відмови. Для нас це новий виклик.

– Зараз в АТО воюють дуже різні люди з різними поглядами і особливостями. Чи є там представники ЛГБТ?

– Є. Нещодавно директор Одеського гей-клубу Олександр Лисоконь загинув, повертаючись із зони АТО. Він був добровольцем. Я думаю, що та сама кількість геїв і лесбійок, що є у суспільстві, а це 8–10%, у такому ж співвідношенні представлена і серед бійців на сході. В мене є купа знайомих, що пішли служити, причому у добровольчі батальйони. Це дуже складно для них, адже батальйони «Азов» чи «Правий сектор», де були і є мої друзі, здебільшого гомофобні. Але вони йдуть туди воювати за Україну, і вони кажуть: ми не робимо «камінаутів» тому, що ціль інша. Для багатьох із нас ця війна є принциповою, адже якщо ми програємо і виграє Росія, а ми не підемо в Європу, то ми не матимемо перспективи у цьому суспільстві.

– А чи знаєш ти щось про переселенців із числа ЛГБТ?

– Є «шелтер» (притулок) від громадської організації «Інсайт». Це чудова ініціатива, що покликана допомагати ЛГБТ, що виїхали зі сходу чи Криму, знайти житло, роботу і таке інше. До речі, акцент вони робили на трансгендерах, адже у них найбільші проблеми через нестиковку зовнішнього вигляду з фотографією у паспорті (мається на увазі, якщо на фото жінка, а виглядає як чоловік чи навпаки). Була навіть одна ситуація, що для того, щоб вивезти одного трансгендера з Луганська, залучили ООНівський «спецпідрозділ», адже у нього якраз є ця нестиковка з паспортом і він не пройшов би жодного блокпосту. На щастя, все було успішно.

– Ми з тобою говоримо у День протидії гомофобії і трансфобії, і слоган, який ти і твоя організація розмістили у соціальних мережах, – це «Кохання подолає ненависть». Як думаєш, коли це станеться в Україні?

– Це вже стається потроху. Захистом прав людини і ЛГБТ я займаюсь понад шість років, і я бачу прогрес. Чим більше ми про це говоримо, тим більше гетеросексуальних людей починає бачити проблематику і розуміти, що ми такі ж, як і всі люди.

Довідкова та статистична інформація:

У 1990 році Всесвітня організація охорони здоров’я виключила гомосексуальність із переліку психічних захворювань та визнала її варіантом норми сексуальної орієнтації.

За підрахунками Постійної референтної групи з питань ЛГБТ, в Україні налічується від 800 тисяч до 1 мільйона 200 тисяч представників нетрадиційної сексуальної орієнтації. Втім, це дані за 2010 рік.

Прибічниками закритих моногамних стосунків як ідеальної моделі є 75% представників ЛГБТ.

Згідно з опитуванням, проведеного Інститутом Горшеніна, негативно ставляться до сексуальних меншин 72% українців, а повністю позитивно – лише 13%. Разом з тим, 37% українців вважають, що Україні не потрібно на законодавчому рівні забезпечити заборону дискримінації людей через їхню орієнтацію.

  • 16x9 Image

    Ірина Стельмах

    На Радіо Свобода працюю з вересня 2012 року. У 2011 році отримала диплом бакалавра журналістики ЛНУ імені Івана Франка. Того ж року вступила на магістратуру у Могилянську школу журналістики. Активно вдосконалюю знання англійської, польської та болгарської мов. Займалась плаванням, дублюванням фільмів та серіалів українською .

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG