Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 10:16

Батько намагався зігріти братика, а той був мертвий – Сінавер Кадиров про депортацію


​Сінавер Кадиров

​Сінавер Кадиров

Що спільного і відмінного між депортацією кримських татар і життям під російською окупацією?

Сінавер Кадиров, координатор Комітету з захисту прав кримськотатарського народу, народився в Узбекистані, куди депортували його родину з Криму. На Батьківщину він повернувся у 1989 році, коли з’явилася така можливість. Але після окупації Криму Росією Сінавер Кадиров знову змушений був покинути територію виїхати до Києва. Про життя кримських татар у депортації у часи СРСР, особливості повернення на Батьківщину, і ситуацію після анексії Криму Росією Сінавер Кадиров розповів в інтерв’ю Радіо Свобода.

– Пане Кадиров, Ви народилися в Узбекистані, оскільки Вашу родину депортували з Криму. Яким життя було там?

Мої батьки, будучи ще дітьми були вислані, там вони подорослішали, створили родину, але щомісяця ходили і відмічалися у коменданта про те, що вони перебувають під наглядом і не могли покидати цю територію

– Я народився у кінці грудня 1954 року ще в умовах комендантського режиму. Це, коли мої батьки, будучи ще дітьми були вислані, там вони подорослішали, створили родину, але щомісяця ходили і відмічалися у коменданта про те, що вони перебувають під наглядом і не могли покидати цю територію. У таких умовах я народився і виріс. А уже у 1989 році я з родиною зміг повернутися на Батьківщину предків.

– Наскільки складним було життя кримських татар у депортації?

У моїх батьків у перші роки депортації загинула майже половина родини

– Як жилося у депортації у перші роки, коли вислали туди моїх батьків, а також в умовах комендантського нагляду у режимний час, мені довелося знати лише з розповідей батьків. А у 60-ті роки, коли я був у свідомому віці, то вже не було такої заборони, що не можна було покинути територію адміністративної одиниці, де живеш через загрозу бути засудженим на 25 років.

Але з розповідей батьків я знав, що вони народилися далеко від того місця, де народився я. Я знав, що у війну вони опинилися в окупації. Вони нам розповідали, як ця окупація відбувалася, згадували, як їх вивозили в нелюдських умовах, що померло багато людей. Не потрібно було далеко ходити за прикладами, у моїх батьків у перші роки депортації загинула майже половина родини. У моєї мами померла мама – моя бабуся, яку я так і не бачив. Це сталося у перші роки депортації. Також померли мамині братик і сестричка, яким було по року.

Мій батько згадував такий епізод, якось свого братика, він не знав, що той помер, він вирішив, що йому холодно, він мерзне, і він всім своїм тілом намагався його зігріти. Він всю ніч пролежав з ним в обіймах, намагаючись його зігріти, а з’ясувалося, що він мертвий

По батьковій лінії була депортована моя бабуся з дітьми, де старшим був мій батько. Так от, вже в Узбекистані, у перші місяці депортації, помирає моя бабуся, тобто, її вивезли, і вони її більше не бачили. Дітям лише сказали, що вона померла. Залишилися одні діти. Їх розмістили у землянках. Коли лишилися самі діти, у них ще померло двоє. Залишилося троє дітей.

Мій батько згадував такий епізод: якось свого братика, він не знав, що той помер, він вирішив, що йому холодно, він мерзне, і він всім своїм тілом намагався його зігріти. Він всю ніч пролежав з ним в обіймах, намагаючись його зігріти, а з’ясувалося, що він мертвий.

Сінавер Кадиров

Сінавер Кадиров

– Коли у 1989 році Ви поверталися у Крим, чи легко це було зробити?

У Криму ухвалювалися нові закони, які обмежували розселення у зоні колишнього проживання депортованих. Закритою була гірська частина Криму, міста були закриті, Севастопольська зона була закрита, південний берез Криму

– Цей процес також супроводжувався забороною. Інша річ, що ці заборони були дещо пом’якшені політичною ситуацією, адже це були вже 1988-89 роки. Це були роки перебудови і СРСР був змушений пом’якшити свій тиск. Саме у цей період основна маса населення і повернулася.

Сам процес повернення був ускладнений матеріальною складовою. Будинки в Узбекистані не продавалися, оскільки влада робила все можливе, щоб кримські татари не могли їх продати. Таким чином вони намагалися утримувати кримських татар у місці депортації. Дехто їхав до Криму, не дочекавшись можливості продати свої будинку. А там, відповідно, ціни на житло почали зростати. Це також підігрівалося штучно. Тим часом у Криму ухвалювалися нові закони, які обмежували розселення у зоні колишнього проживання депортованих. Наприклад, закритою була гірська частина Криму, міста були закриті, Севастопольська зона була закрита, південний берег Криму.

У Криму була створена така атмосфера, що, мовляв, повертаються кримські татари, а це головорізи, тож що вони будуть різати ваших дітей

Процес повернення був ускладнений у матеріальному плані, а також психологічному. У Криму була створена така атмосфера, що, мовляв, повертаються кримські татари, а це головорізи, тож що вони будуть різати ваших дітей. Тобто, місцеве населення було настільки залякане, що було навіть неприємно зустрічатися з ними поглядами, оскільки їх дуже сильно нами налякали. Цей страх розповсюджувався і на дітей, і на дорослих. У такій гнітючій атмосфері відбувався процес повернення. І це попри те, що влада всіляко намагалася провокувати ситуацію, щоб знайти можливість використати випадок для запобігання поверненню.

– Тепер Ви знову опинилися фактично у депортації, змушені були покинути Крим і поїхати до Києва. Що спільного і відмінного між депортаціє кримських татар, яка відбулася понад 70 років і тим, що відбувається тепер?

– Напевно відмінність лише у назві. Я теж перебував під конвоєм міліції, але не було такого, щоб під дулом автомата. Мене не штовхали, не били прикладом. Різниця лише у цьому. А все решта, сама атмосфера у Криму дуже сильно нагадувала ситуацію перших років нашого повернення – кінець 80-х – початок 90-х. Це була дуже гнітюча атмосфера.

– Зараз багато міжнародних правозахисних організацій критикують Росію за ставлення до кримських татар. Що Ви думаєте про цю ситуацію і політику Росії щодо Вашого народу?

– Це свого роду самоствердження. Коли не можуть заявити про себе інакше, то вдаються до такої форми. Дуже важко це усвідомлювати це у час, коли міжнародним елементом впливу є економіка, а тут ще користуються методами 19 сторіччя, коли силу визначає не інтелект, а груба фізична сила та зброя.

– Яким зараз є життя кримських татар на окупованому Росією півострові?

Зараз у центрі міста тебе демонстративно не застрелять. Але можуть на очах у людей тебе скрутити, закинути у машину, і ти можеш зникнути на завжди. Єдине, що наразі утримує кримських татар – це те, що це наша Батьківщина, а за межами Криму у нас землі немає

– Знаєте, якщо до цього я лише з розповідей чув, що таке окупація, то вже з приходом Росії я її відчув на собі. Це надзвичайно важко. Різниця лише у тому, що зараз у центрі міста тебе демонстративно не застрелять. Але можуть на очах у людей тебе скрутити, закинути у машину, і ти можеш зникнути на завжди. Тобто, тебе вивезуть, вб’ють і тому подібне. У цих умовах реально дуже важко. Єдине, що наразі утримує кримських татар і змушує це терпіти таке ставлення і тиск – це те, що це наша Батьківщина, а за межами Криму у нас землі немає.

  • 16x9 Image

    Тетяна Ярмощук

    Працюю на Радіо Свобода з 2005 року. Укладач та ведуча Ранкової Свободи, пишу на енергетичну та економічну тематику. 2006 року закінчила Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. А у 2009-му – Інститут політичних наук. 

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG