Яка роль лівих і ліворадикальних поглядів в системі цінностей донецьких і луганських сепаратистів? Чи існує зв’язок Комуністичної партії з угрупуваннями «ДНР» і «ЛНР»? Чи можна вважати угруповання сепаратистів «лівим сектором», створеним на противагу «Правому сектору»? Відповіді на ці питання шукали журналісти програми «Донбас Реалії» разом із колегою, публіцистом Віталієм Портниковим.
– Нещодавно в окупованому угрупуванням «ЛНР» Алчевську пройшов так званий «Міжнародний антифашистський форум». Чи не здається Вам, що крайні ліві перетворюються на тлі війни на Сході у своєрідний «лівий сектор»?
– Немає нічого дивного у тому, коли крайні праві зустрічаються у Петербурзі, а крайні ліві зустрічаються в Алчевську. Теоретично, представники цих двох рухів, зустрівшись один з одним, мають влаштувати бійню. Але це тільки теоретично, адже на практиці ситуація дещо інакша. Наприклад, сучасний уряд Греції популістський: крайні ліві працюють в коаліції з крайніми правими. Це тренд сучасного часу.
– Наскільки можливий сьогодні крайній лівий поворот у зв’язку із ситуацією на Донбасі, особливо на окупованих територіях?
Більшовик Сталін фактично відновив Російську імперію. А імперію не можна відновлювати під лівими гаслами. Імперіалісти завжди – праві. Лівих як таких у нас ніколи і не було
– Я не зовсім вірю, що існують ліві рухи у пострадянському світі. Можливо, ще коли був «жовтневий переворот», там були ліві есери, ліві ідеї. Це ще були ліві рухи, але згодом уся сутність лівих партій, які захопили владу, звелася до того, що більшовик Сталін фактично відновив Російську імперію. А імперію не можна відновлювати під лівими гаслами. Імперіалісти завжди – праві. Безсумнівно, у них була ліва риторика, але результат відомий – імперія була відновлена і в ній стала відроджуватися реальна права імперська ідеологія кінця XIX століття. За великим рахунком, лівих як таких у нас ніколи і не було. Навіть у Росії, як не дивно, комуністичну партію Російської Федерації до кримських подій можна було назвати лівою партією. А хіба українська комуністична партія – ліва? Це просто партія, яка ратувала за повернення радянської моделі існування, за стосунки з Росією. Це, по суті, проімперська організація.
– Які мотиви рухають людиною, коли вона вступає до лав сепаратистського неомарксистського батальйону?
Слова, які Маркс говорив щодо російського імперіалізму – є політичним вироком у сучасній Росії, Путіну, анексії Криму тощо
– Людина, яка прочитала Карла Маркса нікуди не пішла б, адже він був одним із найлютіших опонентів Російської імперії. Він вважав її однією з найжорстокіших імперій на політичній карті світу. Ті слова, які Маркс говорив щодо російського імперіалізму – є політичним вироком у сучасній Росії, Володимиру Путіну, анексії Криму тощо. Тому марксист має бути тут, а не в якомусь неомарксистському батальйоні в так званій «ЛНР». Інша справа, що кожен вкладає у марксизм власне уявлення про реалії. Усе почалося із Володимира Леніна, який аби виправдати «жовтневий переворот» та захоплення своєю бандою влади у тодішній Росії, вигадав нову версію марксизму, побудову соціалізму в одній країні та ще й нерозвинутій, селянській. Марксизм – це просто оболонка, якою прикриваються пройдисвіти. Звідси випливає досить очевидна річ: люди, які йдуть у неомарксистські батальйони, можуть сказати, що хочуть боротися з олігархами, щоб народ взяв владу у свої руки тощо.
– Утім, результати ж цієї боротьби неефективні у Донецьку...
Путін не просто є олігархічним ставлеником, а одним із таких найзаможніших людей, яким був тут Янукович. Керівники так званих «ЛНР» та «ДНР» наживаються на усій цій авантюрі
– Питання у тому, що людина хоче бачити. Адже і в Росії олігархи як правили, так і правлять, але пересічний росіянин, який є палким прихильником Володимира Путіна, скаже, що він зменшив їхню кількість, що вони не впливають більше на державні справи, що усім тепер розпоряджається влада, що людям стало легше жити. Хоча, зрозуміло що Путін не просто є олігархічним ставлеником, а одним із таких найзаможніших людей, яким був тут Віктор Янукович. Те, що нинішні керівники так званих «ЛНР» та «ДНР» наживаються на усій цій авантюрі ні для кого не секрет. Розумієте, радянській людині, яка досі не вибралася із свого кокона, вигідніше жити не реаліями, а ілюзіями. Цим він і відрізняється від людини нормальної, дорослої.
– Але радянських людей вдосталь і на звільненій території. Тобто це не тільки залежить від окупованої території.
– Звичайно таких багато і в Центральній і Західній Україні. Але чому ж тоді люди після 20 років знущань над Донбасом голосують за «Опозиційний блок», у списках яких імена, які і викачували з Донбасу усе, що тільки можливо? Тобто у них не відбулася переоцінка реалій.
– Яка роль лівих ідей в глобальному вимірі?
– Це не бідні проти багатих. Справа у тому, що в економічній інфраструктурі сучасного цивілізаційного світу відбулися серйозні зміни за останні століття, які не можна не помічати. І провідні політики, які хочуть бути відповідальними, це помічають. Саме таким чином відбулася трансформація лейбористської партії Великої Британії часів Тоні Блера. З’явилися нові лейбористи. І нині після поразки чергового лейбористського уряду на парламентських виборах, пан Блер наголошує на необхідності повернення до цієї ідеології. Я цілком з ним погоджуюся. Є приклад трансформації соціал-демократичної партії Німеччини, яка брала на себе відповідальність за цілком серйозні й непопулярні реформи в країні. Є приклад серйозної трансформації соціал-демократичних партій країн Скандинавії, які від класичної соціалістичної моделі перейшли до пошуку шляхів співіснування соціалістичної держави і допомоги приватній ініціативі особистості. А є надання нездійснених обіцянок людей, які є відвертими пройдисвітами. Найяскравіший приклад – це перемога грецької конфедерації ліво-популістської партії «СІРІЗА». Я впевнений, що це призведе до неминучого краху в Греції. Тут не буде варіантів.
– Такий самий популізм є і у правих?
– Так, але праві ніколи не обіцяють посилення державного сектору, що вони платитимуть зарплати з грошей, яких немає. Вони можуть виступати з якихось неошовіністичних гасел імперіалістичного характеру.
– Що відбувається з трансформацією комуністичної партії в Україні, з соціалістичною?
Комуністична партія України – це територіальна організація КПРС, що була створена, аби російські більшовики окупували Україну в 1918 році. Це «ДНР» у її чистому вигляді, тільки 80-річної давнини
– Я уже казав про те, що ніколи не вважав комуністів лівими. Насправді Комуністична партія України – це територіальна організація КПРС, що була спеціально створена, аби російські більшовики окупували Україну в 1918 році. Це «ДНР» у її чистому вигляді, тільки 80-річної давнини.
Соціал-демократична партія це теж не крайня ліва партія. Вони просто так себе назвали. Соціалістична партія України у багатьох проявах виглядала організацією, в якій була певна ліва ідеологія. Це була спроба створити ліву партію на фундаменті цієї держави. Утім, вона теж була неуспішною, оскільки були маневри між гаслами, програмними установками та політичними пріоритетами.
Спочатку має з’явитися держава із розумінням свої інтересів та кордонів, а уже потім – ліві або праві рухи
Я можу сказати, що в Україні справжні ліві партії були знищені більшовизмом. Це українські соціалісти-революціонери часів Винниченка та Петлюри, українська комуністична партія боротьбистів. Після цього ніякого лівого руху в Україні не було. Його тільки належить створювати в умовах суверенної держави. Спочатку має з’явитися держава із розумінням свої інтересів та кордонів, а уже потім – ліві або праві рухи. А те, що ми бачили на лівому спектрі, і на правому – це були чистої води спекуляції. Дивіться, лівий рух у нас – це, як правило, спектр організацій, які хочуть дружити з Росією. У випадку з комуністами, то взагалі перетворити нас на Росію. У випадку з правими – це спекуляція на етнічно-політичному проекті. І нині ми живемо у державі, в якій, з політичної точки зору, немає ні лівих, ні правих.
