Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 22:43

Донбас на бієнале у Венеції: голодування, окупація і сучасне мистецтво


Вночі в павільйоні України змінюють одна одну фотографії Євгенії Бєлорусець з Донецька

Вночі в павільйоні України змінюють одна одну фотографії Євгенії Бєлорусець з Донецька

«Коли ми починаємо говорити, як був анексований Крим, як поводилися солдати – виявилося, що всі знають цю історію. Нас всі підтримують»

Перед порожнім столом, за яким сидить Павло Ковач, дев'ять моніторів. Пряма трансляція: камери спрямовані на вхідні двері восьми українських квартир. Тут живуть солдати, які перебувають зараз на сході України. Один монітор – чорний, солдат повернувся додому. На інших нічого не відбувається – двері й двері, але Павло Ковач уважно на них дивиться. Зі зворотного боку моніторів – фотографії дев'яти обідніх столів у цих будинках. Коли-небудь солдати повернуться і сядуть за ці столи. Павло чекає їх, і сам нічого не їсть. Перед ним – тільки склянка води. Це справжнє голодування і триває воно вже кілька днів. Незабаром Павла змінить ще один художник з «Відкритої групи», потім ще один, і так до кінця роботи українського павільйону на Венеційський бієнале.

О 6 вечора, просидівши перед порожнім столом 8 годин, Павло Ковач розповідає Радіо Свобода про перформанс, який називається «Синонім до слова «чекати».

– Як були відібрані ці дев'ять військовослужбовців?

– Дуже довгий процес. Ми поговорили з понад двомастами солдатами. Їздили в Донецьку область, поблизу Пісків. Дуже довгий процес, дуже важкий. Набрали 15 осіб, але у деяких з інтернетом були проблеми, сімейні питання.

– Це люди, які не мають стосунку до Вашої групи?

– У нас основний склад – чотири людини, але залежно від проекту ми набираємо різну кількість людей. В одному нашому проекті брали участь понад 400 осіб. Буває 6, буває 8, буває 3. Група тому й «відкрита».

– Тобто солдати фактично теж стали членами Вашої групи?

– У цьому випадку ми якраз просили їх залишатися солдатами, а не входити до «Відкритої групи».

– Вони всі на передовій?

– Так, більшість на передовій.

– Один повернувся додому. Це трапилося, вже коли почалася бієнале?

– Якраз першого дня, коли я почав голодування. Була навіть зроблена фотографія моменту повернення солдата додому.

– Як вони реагують на те, що їхні будинки показують у Венеції? Розуміють суть цього перформансу?

Розуміння сучасного мистецтва досить важке. Кожен повинен бути професіоналом у своєму середовищі

– На своєму рівні так, звичайно, – наскільки я вмію стріляти з автомата. Розуміння сучасного мистецтва досить важке. Кожен повинен бути професіоналом у своєму середовищі.

– Як Ви самі пояснюєте завдання цієї акції?

Основна початкова ідея – це очікування, очікування те чи інше, така пауза в житті, червоне світло на дорозі

– Дуже важко говорити про проект, який тільки розпочався. Він змінюється, кожної миті може щось таке статися, що змінить позицію погляду. Але основна початкова ідея – це очікування, очікування те чи інше, така пауза в житті, червоне світло на дорозі.

– Ми з вами розмовляємо в павільйоні під назвою «Надія», він прозорий, тому що це є надія на те, що Україна стане після революції новою, відкритою. Чи збуваються ці надії, адже вже минув рік після революції?

Поки не буде усвідомлення своєї відповідальності за те, що ти робиш, буде хаос. Проблема в тому, що у нас людина любить речі, а використовує людей. А має бути навпаки

– Головне, щоб війна закінчилася, тоді можна буде говорити більш конструктивно. Зараз гине дуже багато молодих людей. Важко говорити про розвиток. Поступово, кульгаючи, будемо виходити із ситуації, змінювати її. Треба починати з себе, кожен повинен бути професіоналом у своїй справі. Двірник повинен добре підмітати вулиці, його повинні за це поважати, бо це його робота. Політик повинен бути хорошим політиком і поважати двірника за те, що він хороший двірник, а двірник повинен поважати політика за те, що він хороший політик. Поки не буде усвідомлення своєї відповідальності за те, що ти робиш, буде хаос. Проблема в тому, що у нас людина любить речі, а використовує людей. А має бути навпаки: людина повинна використовувати речі, а любити людей.

Павло Ковач голодує перед моніторами в українському павільйоні

Павло Ковач голодує перед моніторами в українському павільйоні

Український павільйон під назвою «Надія» – прозорий, і, розмовляючи з Павлом Ковачем, я дивлюся на роботу Микити Кадана «Труднощі профанації», що стоїть на набережній. У скляній вітрині – розтерзаний дорожній вказівник «Лисичанськ-Стаханов» та іржаві уламки. Біля цього пам'ятника зруйнованому війною Донбасу ми зустрічаємося з Євгенією Моляр, учасницею групи «відпускників», які окуповують павільйони на бієнале, наслідуючи путінських солдатів, «зелених чоловічків». Рух почався в російському павільйоні, але ним не обмежився. Уніформа «відпускників» – зелені камуфляжні куртки з написом #onvacation.

– Ми одягаємо форму і просто спілкуємося з людьми, знайомимося, розповідаємо, пропонуємо людям приєднатися до нас, вибрати будь-який павільйон на бієнале. Ми почали нашу акцію в павільйоні Росії, потім продовжили в китайському павільйоні, у павільйоні Сполучених Штатів, у турецькому...

– А як виникла Ваша група?

– Можна сказати, спонтанно. У нас багато художників з Донецька та Криму. Взагалі група – міжнародна: люди з різних країн. Нам здавалася абсурдною ця ідея з солдатами у відпустці в Криму, ми хотіли її використовувати: творча рефлексія на те, як можуть такі абсурдні речі з'являтися в медіа-просторі нарівні з серйозними. Тому ми взяли на озброєння тему «солдати у відпустці» і вирішили теж приїхати у відпустку: до Венеції на бієнале. Нас легко знайти, у нас є інформаційний сайт, де можна з нами зв'язатися. У павільйоні Росії люди до нас підходили: ми про вас знаємо, ми вас шукали, дайте нам вашу форму, ми теж хочемо приєднатися.

– Уточнимо, що ця акція спрямована не проти павільйону Росії, тому що сам павільйон теж певною мірою антипутінський: принаймні, це мистецтво, яке навряд чи подобається Путіну, Мединському і всій цій публіці.

Коли ми починаємо говорити, як був анексований Крим, як поводилися солдати – виявилося, що всі знають цю історію. Нас усі підтримують. Не було жодного випадку, щоб хтось не зрозумів або якось негативно відгукувався

– Звичайно, зовсім не проти павільйону Росії. Це акція, яка виражає те, як художники ставляться до того, що одна країна окупує іншу країну. Це не обов'язково взаємодія між українськими художниками та російськими активістами. Ми ходимо до всіх павільйонів, розповідаємо всім. Із Сербії хлопці із задоволенням взяли наші форми і пішли до павільйону Сербії, тому що вони теж хочуть таким чином висловити ставлення до політики своєї країни. Спочатку кілька днів уся діяльність була зосереджена біля павільйону Росії, там було багато росіян, українців. Зараз, в основному, це іноземці: люди з різних країн, з різних континентів. Коли ми починаємо говорити про цю історію, про те, як був анексований Крим, про те, як поводилися солдати, виявилося, що всі знають цю історію, всі розуміють, про що йдеться. Кажуть, так, це абсурдно. Нас усі підтримують. Не було жодного випадку, щоб хтось не зрозумів або якось негативно відгукувався.

– А як люди в російському павільйоні, які забезпечують там порядок, ставляться до Вас?

– Першого дня, коли акція розпочалася, через півтори години, коли всі зрозуміли, що це не частина програми російського павільйону, викликали поліцію і наших хлопців вивели, але вони продовжили акцію на вулиці. Потім наступного дня ми познайомилися з директором павільйону і з художницею Іриною Наховою, вони дуже позитивно відгукувалися про акцію. Зараз, коли ми сюди приходимо, ми вже говоримо: «Привіт, хлопці». – «О, це знову ви». Абсолютно нормально.

– Для Вас Росія – це виключно ведмідь чи гібрид ведмедя і зайця?

– Звичайно, ми розділяємо Росію і Кремль. Ми розуміємо, що Кремль – це зло, з яким ми намагаємося боротися таким чином. Деякі говорять про те, що наша акція занадто іронічна, весела, «ви ніби просто розважаєтесь». Але насправді це серйозна річ. Про серйозні речі теж іноді треба говорити несерйозно, іноді треба додавати іронії. Ми говоримо легко і прямо про серйозні речі.

Євгенія Моляр перед інсталяцією Микити Кадана біля українського павільйону у Венеції

Євгенія Моляр перед інсталяцією Микити Кадана біля українського павільйону у Венеції

– Ви киянка?

– Я киянка, але працюю зараз у фонді «Ізоляція» – це фонд у Донецьку.

– А в колишніх приміщеннях Вашого фонду в'язниця чи табір для військовополонених... ?

– Торік його захопили бойовики і зробили в'язницю. А фонд продовжує свою діяльність у Києві. У нас є кілька відео, знятих, коли відбулося захоплення території, там люди, що виконують функції в культурних департаментах «ДНР» – на цьому відео один із них тримав каталог Бориса Михайлова і говорив, що це не мистецтво, це треба знищити. Він навіть вживав термін «дегенеративне мистецтво». До речі, ми використовували це відео, коли робили інформаційну виставку фонду «Ізоляція» в Palais de Tokyo у Парижі. На наших очах ці репортажі перетворювалися в арт-об'єкти, тому що ми їх показали в експозиційному просторі, вирвали з контексту. Вони настільки абсурдні: складно повірити, що це відбувається насправді, тож вони дійсно стали арт-об'єктами на наших очах.

– Будь-яка революція позначається на мистецтві. Чи можна сказати, що Майдан виніс українське мистецтво в новий бік?

– Не можна сказати, що це вже сталося. Тому що насправді події, які почалися на Майдані, ще не закінчилися – триває цей процес. Мистецтво намагається реагувати, але ми не можемо сказати про те, що це явище є наслідком Майдану. Ні, Майдан ще триває.

– Розумію, що Ви не є політиком, але яке у Вас особисте відчуття – як закінчиться війна, вся історія, про яку розповідає Ваш перформанс, і чи скоро закінчиться?

–– Мені дуже хочеться, щоб це все закінчилося швидше і припинилися військові дії. Але прогнозувати неможливо, тому що ніхто не може зрозуміти, чому це відбувається. Ми не можемо зрозуміти резон, який в цьому бачить Кремль. Чому в нас опинилися російські солдати? Так, ми можемо якось аналізувати ситуацію, розуміємо, що відбувалося поступове відторгнення східного регіону. І багато в цьому, звичайно ж, було провини і української держави: ми не звертали уваги на те, що у нас багатонаціональна країна, мультикультурна, говорили про все, тільки не про те, що ми різні. Але якісь абсурдні дії з боку людей, які зараз агресивно воюють на Донбасі. Якби я розуміла їхню мету, то, можливо, я могла б якось прогнозувати, але я насправді не розумію.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG