Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 00:40

Крим як Абхазія: між окупацією й етноцидом – Вахтанг Кіпіані


Вахтанг Кіпіані

Вахтанг Кіпіані

Наслідки дій Кремля, особливо у сфері етнополітики, вже помітні на прикладі Абхазії, можуть бути уроком і для Криму

(Рубрика «Точка зору»)

З формальної точки зору не можна порівнювати статус територій України та Грузії, окупованих Російською Федерацією. Але наслідки дій Кремля, особливо у сфері етнополітики, вже помітні на прикладі Абхазії, можуть бути уроком і для Криму.

Автономна Республіка Крим у лютому-березні 2014 року була захоплена спецназом Міністерства оборони РФ і проведена через юридично нікчемний «референдум», який дав старт «незалежній державі Республіка Крим». Яка, втім, не мала намірів і шансу відчути смак свободи, й одразу ж попросилась до складу Росії. Президент РФ Володимир Путін це прохання, природно, задовольнив. Сказав про беззаперечне волевиявлення «народу Криму», про те, що міжнародне право не містить заборони на проголошення незалежності і що «в серцях людей Крим завжди був невід'ємною частиною Росії».

Через рік, у березні 2015-го, у відомому телефільмі пан Путін наче забув свою історичну промову, розтоптавши світоустрій, який склався після Другої світової війни, і двосторонні, «братські», як прийнято було говорити, стосунки з Україною. Подробиці спецоперації з його вуст і безліч фактів, зібраних журналістами, політиками та дипломатами за цей рік, дозволяють говорити про ті події, як про цинічну збройну агресію, нехтування міжнародним правом.

Аналогічні дії збройні сили Росії здійснювали і на початку 1990-х років відносно Грузії – здійснюючи блокаду морських кордонів, надаючи свої військово-повітряні сили для здійснення бомбардувань так званою «абхазькою авіацією», координацію і надсилання «добровольчих» батальйонів Конфедерації гірських народів Кавказу, одним із командирів якої був у недалекому майбутньому відомий терорист Шаміль Басаєв.

Обраний 2014 року в Абхазії президент Рауль Хаджимба

Обраний 2014 року в Абхазії президент Рауль Хаджимба

​Наступними роками територія автономної Абхазії, а також колишньої Південно-Осетинської автономної області Грузії, перебувала під фактичним російським контролем. Він був зодягнений у юридичну оболонку «миротворчих сил», на введення яких Грузія, ослаблена сепаратизмом і громадянською війною була змушена погодитися.

Вінцем цього процесу стали події серпня 2008 року, коли російські війська на двох театрах бойових дій – у Цхінвальському регіоні, де діяла 58-а армія Північно-Кавказького військового округу, і в Західній Грузії – увійшли на територію суміжної держави, захопили десятки міст, знищили громадянську і військову інфраструктуру – порти, мости, аеропорти. ВПС бомбили окремі об'єкти, розташовані в сотнях кілометрів від лінії зіткнення двох армій.

На абхазькому ж прикладі можна продемонструвати, що чекає на Крим у найделікатнішій для регіону сфері – етнічній.

Відправною точкою тут має бути Всесоюзний перепис 1989 року – останній перед розпадом Союзу. У Абхазькій АРСР тоді проживали 240 тисяч (45,7%) грузинів, 93 тисяч абхазів (17,8%), 76,5 тисяч вірмен (14,6%), 75 тисяч руських (14,3%) , а також греки, українці, євреї, естонці та ін. У 1992-1993 роках в регіоні відбулася запекла і кровопролитна війна. «Перемогли»... абхази. Їх керівник Владислав Ардзінба зміг заручитися підтримкою Москви. Як прямою – фахівцями, авіацією, артилерією, танками, так і непрямою – десятками тисяч добровольців, які, як і зараз на Донбасі, без проблем просочуються через державний кордон.

Разом із російськими «радниками» і «добровольцями» абхази змогли взяти під контроль всю адміністративну територію Абхазії. Зокрема, і Гальський район, де понад 90% населення – грузини. З інших регіонів Абхазії грузини були вигнані, більшість чоловіків і підлітків, які відмовились або не мали можливості покинути територію, були вбиті. Будинки, автомобілі, земельні ділянки, худоба були привласнені абхазами, часто – колишніми сусідами, чеченцями, «казаками» з Росії.

У Галі є великий ринок, на якому місцеві жителі звикли робити покупки. Він також обслуговує абсолютно нову російську військову базу з 3500 російськими військовослужбовцями

У Галі є великий ринок, на якому місцеві жителі звикли робити покупки. Він також обслуговує абсолютно нову російську військову базу з 3500 російськими військовослужбовцями

Тридцять тисяч грузинів у Галі всі ці роки фактично і юридично обмежені у правах. Вони не можуть брати участь у політичному житті «Республіки Абхазія». Перебувають під постійним контролем місцевого КДБ і представників ФСБ. Автохтони цієї землі виявилися відірваними від грузинського народу. Їх оголосили окремою народністю, хоча абсолютна більшість жителів західної Грузії (Мегрелії) мають грузинську ідентичність. Їх позбавили права отримувати освіту рідною мовою. Дозволено використовувати мегрельську мову – споріднена грузинській, але фактично неписемна. Нею видано буквально кілька книг. Єдина газета – бойовий листок, що славить Путіна і таврує грузинських «фашистів» і американських підбурювачів.

Уже виросло покоління, яке не вміє писати грамотно грузинською. Мета такої політики – денаціоналізувати, позбавити національного стрижня, виховувати людей у дусі поклоніння Росії та її «величі».

Школа у Галі

Школа у Галі

У відкритому доступі немає інформації про національний склад чинного «парламенту» «Республіки Абхазія», але в попередньому скликанні картина була такою – 26 абхазів, 3 росіян, 3 вірмен, 2 грузинів-мегрелів, 1 турок. При цьому, за результатами останнього перепису (2011 рік, його результати у Тбілісі вважають фальсифікованими), національний склад «держави» такий: абхазів – 51%, грузинів – 19,3%, вірмен – 17,3%, росіян – 9,2% . Кількість населення зменшилась порівняно з 1989 роком удвічі, за офіційною статистикою (за неофіційною – втричі). Також, як мінімум, удвічі завищена кількість абхазів.

За інформацією офіційного Сухумі (грузинські назви перекручують і знищують), з 1989 по 2003 рік кількість етнічних абхазів збільшилась на 1300 осіб. А ось із 2003 по 2011 – на ...38 тисяч! Маніпулювання статистикою – очевидне.

Причини цих змін криються не в бебі-бумі у депресивній і дотаційній «країні». А в «конструюванні» статистичної інформації з метою отримання вигоди. Чим більше, хоча б на папері, жителів, тим легше просити Москву виділяти гроші. Завищення кількості абхазів має значення й у внутрішньополітичній грі. Чисельність вірменської громади де-факто не поступається титульному етносу, але має істотно менші можливості впливати на життя республіки.

Подібні ж статистичні чудеса можемо спостерігати в окупованій АРК. Аби закріпити результати анексії, Кремль провів перепис населення (жовтень 2014-го). Всі результати будуть оприлюднені ближче до кінця поточного року, але попередні підсумки були опубліковані 15 березня 2015 року.

Кадр із презентації

Кадр із презентації

​Спочатку про національний склад населення «Республіки Крим». За традицією, що йде із радянських часів, населення АРК було прийнято називати «багатонаціональним». У 2001-му під час перепису були зафіксовані представники 125 етнічних груп. У 2014-му, увійшовши до «рідної гавані», регіон похвалився наявністю аж 175 етносів. У тому числі, невідомих науці «росіян», «кримчан», «православних», а також «скіфів», «ельфів» тощо.

2001 року населення АРК разом із містом республіканського підпорядкування Севастополем склало 2,4 мільйона осіб. Етнічна більшість – росіяни – 60,1% всього населення (1,45 мільйона осіб). Українцями себе назвали 23,9% учасників перепису (577 тисяч), кримськими татарами – 10,16% (245 тисяч), білорусами – 1,46% (35 тисяч), татарами – 0,56% (13,6 тисяч), вірменами – 0,4% (10 тисяч).

Представників чотирьох етносів – євреїв, поляків, молдаван і азербайджанців – тоді нарахували по 0,2%.

Караїмів і кримчаків – автохтонів півострова (поряд із кримськими татарами), нарахували загалом відповідно 671 (0,03%) і 406 (0,01%) осіб.

Однією з головних пропагандистських тез, яка супроводжувала всі останні роки будь-яку дискусію про національну і мовну ситуацію в АРК, був жупел «українізації». Якщо припустити, що подібна політика Києва існувала, вона мала спричинити збільшення тих, хто з примусу або через конформізм мав записатися до «титульної національністі».

І ось Крим «повернувся додому», після десятиліть «самостійності» і «насильницької українізації». Що ж демонструє перепис 2014 року?

Руськими себе побажали записати 1,49 мільйона осіб (68%, причому в Севастополі – 81%), українцями – 344,5 тисяч (15,7%). Іншими словами, росіян в АРК стало більше на 2,7%, а українців на ...сорок відсотків менше, ніж під час попереднього, ще українського перепису! Ось така «українізація»...

Останній дзвоник у гімназії в Сімферополі, травень 2015 року

Останній дзвоник у гімназії в Сімферополі, травень 2015 року

Перепис фіксував і мовні преференції громадян. Про них нижче. Зараз лише один вражаючий факт. Після шести десятиліть перебування в Українській РСР і незалежній Україні лише 0,1% росіян Криму стали вважати рідною мовою українську. Тоді як 80% українців назвали рідною мовою російську. Що є очевидним доказом русифікації кримчан, яка ніколи не припинялась.

Дуже небезпечну гру затіяла окупаційна влада і щодо киримли. Спроба купити «пряником» не вдалась. Незважаючи на величезні ресурси, вкладені в розкол меджлісу – успіх невеликий. Вдалось «відрізати» невелику частину активу організації. Соціології щодо цього питання немає, але багато експертів, які вивчають настрої на кримськотатарській «вулиці», стверджують, що національний лідер Мустафа Джемілєв, якому влада РФ заборонила в'їзд на Батьківщину, залишається найбільш авторитетною людиною для майже 300 тисяч кримчаків.

До справи приєдналися «фахівці» з національного питання зі спецслужб. Вбивства молодих кримських татар. Арешти. Обшуки. Заборона на в'їзд до Криму Мустафі Джемілєву, Рефату Чубарову та іншим керівникам меджлісу. Тиск на канал АТР, який в умовах русифікації відіграє найважливішу «націєтворчу» роль, створюючи дитячі, культурологічні, дискусійні програми трьома мовами.

Ще раз звернемось до результатів перепису. Там, як у дзеркалі, видно плани того, що влада буде робити із киримли. Для них також уготована доля розчинитися, зникнути через покоління, як грузинам Гальського району Грузії.

Кримські татари – третя за чисельністю група в «Кримському федеральному окрузі» – 232,3 тисяч осіб (10,6% населення). Уже в цій цифрі – брехня і маніпуляція. Чи можна повірити, що за тринадцять років чисельність кримців у себе на Батьківщині збільшилась лише на 0,3%? У них що народжуваність у шість разів менша, ніж у росіян Криму!? Звісно, ні. Навпаки – на тлі падіння чисельності як росіян, так і українців, кримськотатарська громада показувала нехай невеликий, але постійний стійкий приріст.

2001-го під час перепису 0,57% кримчан назвали себе «татарами». Очевидно, що якась, невелика частина їх має «волзьке» коріння. Але, судячи з усього, багато хто під час перепису відповів переписувачам – ми, татари, маючи на увазі, «кримські». Але записують, як правило, виходячи зі слів опитуваних.

І що ми бачимо зараз? Чисельність просто «татар» за останні роки зросла в 4 рази! Тепер просто «татар» стало 45 тисяч осіб! Їх немає насправді, але вони є в паперах. Влада отримала простір для маніпулювання представницькими, національно-культурними, освітніми потребами корінного народу. Замість 14-16% киримли зафіксовані тільки 10%. Відповідно, тепер у республіканській владі і в самоврядуванні їх стане зовсім мало. «Логічно» – менше кримських татар, менше шкіл і бібліотек, ансамблів та гуртків.

І ще один факт. 3,7% населення назвало своєю рідною мовою «татарську». Звісно, що це не фіксація реальності, а «труднощі перекладу». Ніяких «татарських» шкіл, класів і телепередач не буде. Буде менше кримськотатарських, а отже – більше російськомовних.
Не варто забувати, що в окупованому Криму залишилися, навіть за сумнівними офіційним російським повідомленнями, 46,4 тисяч громадян України. Вони зробили свій вибір, зберігши паспорти з тризубом, прекрасно розуміючи, що таке путінська Росія і як вона ставиться до інакомислячих. І тим більше – до громадян країни, яка бореться за свою свободу.

Вахтанг Кіпіані – головний редактор проекту «Історична правда»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

Оригінал публікації – на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG