Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 22:42

Українським в’язням у Росії не позаздриш, їх жорстоко катують – Олександра Матвійчук


Мене саму вбиває ця статистика, 86% підтримки Путіна – правозахисниця Людмила Алексєєва

Гості передачі «Ваша Свобода»: Людмила Алексєєва, правозахисниця, голова Московської Гельсінської групи (телефоном із Москви); Олександра Матвійчук, юрист, голова правління Центру громадянських свобод.

Олександр Лащенко: 1 червня цього року в Києві, у кінотеатрі «Кінопанорама» відбудеться прем’єра документального фільму «Єфромайдан SOS». У рамках цієї прем’єри, зокрема, відбудеться презентація світової, можна сказати, кампанії «Let my people go». Йдеться про визволення українських громадян, які перебувають, на думку правозахисників, за політичними мотивами, за ґратами у Росії. Йдеться не лише про Надію Савченко і Олега Сенцова. Таких громадян України, яких і досі утримує Росія, до тридцяти осіб, за даними СБУ.

Якою є доля цих українських громадян? І чи можна їх взагалі визволити? Бодай якісь шанси на це є?

Пані Матвійчук, що це за кампанія? Вона триває вже не один день, презентація буде 1 червня нинішнього року. Що вже вдалося зробити?

Олександра Матвійчук

Олександра Матвійчук

Олександра Матвійчук: Ми розпочали цю кампанію на квітневій сесії Ради Європи. Ми хотіли звернути увагу парламентарів, що крім мужньої Наді Савченко, яка утримується незаконно, за сфабрикованою кримінальною справою у Росії, таких людей, щонайменше, кілька десятків. І тільки нам відомо про 11 чоловік, які утримуються за ґратами. Ось по графіці видно, кого призначили «карателями», кого призначили «терористами», кого призначили «шпигунами». І цих людей, за нашими підрахунками, яких ми змогли ідентифікувати, 11. Тут люди, як ми бачимо, різної статі, віку, роду занять, майнового стану, походження, але всіх їх об’єднує те, що у їхніх справах яскраво виражений політичний мотив.

Перший з результатів – визволення Юрія Яценка, був призначений «Правим сектором», «терористом»

Якщо говорити про результати цієї кампанії, яку ми почали у Страсбурзі і зараз продовжуємо, то перший з таких результатів – визволення Юрія Яценка, студента львівського університету, який був призначений «Правим сектором», «терористом».

– З точки зору російських правоохоронців.

Застосовувалися жорстокі тортури. Львівським студентам, щоб зупинити, один з них перерізав собі вени, а інший живіт. Українські в’язні – їм не позаздриш

Олександра Матвійчук: Звичайно. Справа абсолютно абсурдна. Вони з товаришем займалися дрібною підприємницькою діяльністю, приїхали в Росію, а там були незаконно затримані на три місяці. Під час цього затримання органи не виконували рішення суду і не депортували їх. Натомість до них застосовувалися жорстокі тортури. І для того, щоб уявити, що хлопцям, звичайним львівським студентам, довелося пережити, я просто скажу, що для того, щоб це зупинити, один із них перерізав собі вени, а інший перерізав собі живіт.

Чи є у живих Микола Карпюк, 14 місяців до нього не допускають українського консула

Ну і, власне, про долю наших українських в’язнів – їм не позаздриш. Насправді адвокат Наді Савченко Ілля Новіков говорить, що він навіть не знає, чи є у живих Микола Карпюк, тому що 14 місяців до нього не допускають українського консула.

І тут насправді показова реакція зворотна України. Всі чули про відому справу затримання ГРУшників. До них допустили російського консула.

Акція протесту у центрі Москви. Січень 2015 року

Акція протесту у центрі Москви. Січень 2015 року

– Так. Маються на увазі двоє затриманих російських спецпризначенців, які зараз перебувають у київському шпиталі. Росія стверджує, що вони громадяни Росії, військовослужбовці-росіяни, але колишні. Хоча самі ці росіяни в інтерв’ю кореспонденту «Новой газеты», російському виданню, Павлу Канигіну визнали, що вони є чинними російськими військовослужбовцями.

Олександра Матвійчук: Я звертаю увагу просто на те, що у цій справі Україна відразу допустила російського консула до ув’язнених російських громадян. Натомість до багатьох із цих громадян український консул просто не може потрапити. Окремі з них називають себе українськими громадянами, як Олег Сенцов, а їх визначають російськими громадянами. «Передали з землею під час окупації Криму», як сказав на суді сам Олег.

Власне, суть цієї кампанії – це привернути увагу людей до того, що такі люди є, що це не одна, не дві, не три людини, що їм потрібна наша допомога, і що в такій авторитарній країні як Росія без зовнішнього потужного тиску цих людей просто так ніхто не відпустить.

– До речі, нагадайте, справді серед цих людей, які й досі перебувають за ґратами у Росії. Одному з ув’язнених українських громадян є 73 роки. Так? Пану Солошенку.

Олександра Матвійчук: Так. Юрію Солошенку 72 роки. У нього поганий стан здоров’я. І це все складає дуже велике занепокоєння лікарів, його родини.

– А у чому його звинувачують? Що, теж «Правий сектор»? Що там?

Олександра Матвійчук: Його звинувачують у шпигунстві, у тому, що він незаконно отримував і розголошував відомості, які становлять таємницю. Тобто шпигунство. За це, до речі, йому світить 20 років позбавлення волі. От йому 72 роки і ще плюс 20 можуть дати.

(Переклад). Пані Алексєєва, яка Ваша думка стосовно того, що відбувається в Росії з українськими громадянами, які перебувають у в’язницях? Що це: політичні переслідування, як говорить пані Матвійчук, чи, як говорять російські правоохоронці, дійсно є кримінальне розслідування, допущені адвокати, буде суд, якщо суд визнає їх невинними, то вони вийдуть на волю?

Людмила Алексєєва (переклад): Все так. Але, на жаль, це стосується не тільки українських громадян, російські громадяни також від цього страждають. У нас у Росії немає справедливого кваліфікованого суду. А умови утримання у в’язницях і в інших місцях ув’язнення доволі важкі, і дуже часто режим будується з порушенням російських законів, набагато гуманніших, ніж практика перебування у в’язниці.

– Ви займаєтеся правозахисною діяльністю вже десятиріччями. Починали це ще в СРСР. До речі, були моєї колегою, у тому числі на «Голосі Америки», на Радіо Свобода, ведучи програми. Зараз, через 25 років, через чверть століття після розпаду СРСР, невже не змінилася ситуація в Росії щодо захисту прав людини?

Людмила Алексєєва: Ні.Звісно, зараз набагато гірше, ніж у 1990-і роки було.

– Мають шанс на звільнення громадяни України, які утримуються в російських в’язницях? Деякі оглядачі, у тому числі й російські, не прокремлівські, стверджують, що все залежить у даному випадку і в справі Надії Савченко, і у справі Олега Сенцова, й інших громадян України, менш відомих, від однієї-єдиної людини – Путіна.

Людмила Алексєєва: Абсолютно правильно.

– Мовляв, якщо буде більший тиск на Путіна, то менше шансів. Він не піддається на тиск. Ви з цим погоджуєтеся?

Людмила Алексєєва: У всякому випадку так декларують.

– Що ж тоді робити? Глухий кут?

Людмила Алексєєва: Боротися. Ми і за українських громадян, і за наших громадян. Умови утримання у в’язниці мають бути цивілізованими.

Ну, суд? Я вважаю, що це наша головна проблема, при тому, що у нас ціла купа інших проблем. Це відсутність кваліфікованого і незалежного у своїх діях суду. Тому що будь-яку проблему, якби можна було вирішити в суді за законом, то у нас набагато краще було б у країні.

Але в тому й справа, що ми звертаємося до суду мимоволі. Куди ж іще? Але завчасно знаємо, що, найімовірніше, не буде ухвалене справедливе рішення, а буде таке, якого хоче наша влада.

– Не дуже оптимістично, наскільки я Вас зрозумію. Пані Алексєєва, що ж тоді робити? Тиск Заходу? Які ще є важелі?

Навіть на Брежнєва вдавалося (Ви ж це пам’ятаєте за власним досвідом) так чи інакше. Наприклад, еміграція в Ізраїль, інші моменти. Все ж таки Гельсінський акт Брежнєв підписав у 1975 році. Якийсь успіх все ж таки був від тиску. Хоча й невеликий. Що ж тоді на Путіна може вплинути зараз?

Людмила Алексєєва: Я не знаю. Я ж не Путін. Я вважаю, що взагалі не тільки стосовно Росії, але й стосовно України, будь-якої іншої держави, що тільки сильне громадянське суспільство в державі може впливати на поведінку влади.

У нас громадянське суспільство є, але назвати його сильним та впливовим язик не повертається. З 10 справ, за які я беруся, вдається три, а сім не виходить

У нас громадянське суспільство (слава Богу!) є, але назвати його сильним та впливовим язик не повертається. Я знаю зі своєї практики. З 10 справ, за які я беруся, а я беруся тільки, коли я впевнена, що закон на моєму боці і Конституція, вдається приблизно три, а сім не виходить, тому що влада не прислуховується до того, чого хоче громадськість.

На жаль, рецепти, враховуючи становище в нашій державі, існують, але працюватимуть повільно. Треба вирощувати, зміцнювати громадянське суспільство. Буде у нас правова держава, буде у нас демократія.

– Пані Алексєєва, в СРСР зрозуміло, яке було громадянське суспільство до початку перебудови, але у 1968 році буквально жменька людей вийшла на Красну площу з протестом проти вторгнення радянських військ у Чехословаччину. Були й інші приклади. Були дисиденти. Ви їх особисто багатьох знали.

Зараз російське суспільство – 86% підтримки Путіна. На що ж розраховувати? Коли з’являться плоди? Коли буде «своя перебудова»?

Мене саму вбиває статистика 86% підтримки Путіна, думала, через 25 років після розпаду СРСР позбавилися від імперського синдрому. Що відбулося в Криму, переконало, не перестали бути імперською нацією. Це дуже важко усвідомлювати

Людмила Алексєєва: Що вона буде, то я точно знаю. А коли – не можу сказати. Мене саму вбиває ця статистика (86% підтримки Путіна – ред.), тому що, чесно кажучи, я думала, що через 25 років після розпаду СРСР ми, мої співгромадяни, вже позбавилися від імперського синдрому. Але те, що відбулося в Криму, переконало мене у зворотному. Дуже багато людей радіє і підтримують це. Значить, ми не перестали бути імперською нацією. Це дуже важко усвідомлювати. Тому що, допоки ми є імперією, ми не можемо стати демократичною країною. Імперії демократичними не бувають.

– Пані Матвійчук, можна скільки завгодно звинувачувати Путіна, російську правоохоронну систему у тому, що десятки українських громадян за політичними міркуваннями перебувають за ґратами в Росії. Але чи тільки вони, ці перелічені мною особи, несуть відповідальність? Українська влада щось робить для визволення?

Олександра Матвійчук: Дуже гарне питання. Адже обов’язок кожної держави – захищати своїх громадян, у яких скрутних ситуаціях вони не опинилися би. Власне, ми вирішили протестувати, наскільки українська влада здійснює хоча ба minimum minimorum, те, що можна зробити у цій ситуації.

Зокрема по Олександру Костенку. Це відомий екологічний активіст, який по «справі Сенцова» був також затриманий у Криму. Йому «шиють», що він учасник «диверсійного» «Правого сектору», який нібито намагався організувати і організував кілька терактів. Йому загрожує 20 років позбавлення волі. І зараз над ним йдуть суди. І він перебуває в «Лефортово» під арештом.

Викрадення Кольченка. Відповідь Печерського райвідділу міліції шокувала!

Ми надіслали запит до ГПУ і запитали у них, чи відкрите провадження за фактом незаконного викрадення Олександра Кольченка з території України, окупованої, перевезення його на територію Росії, що, до речі, заборонено женевськими конвенціями. Так само, як, наприклад, ГПУ це зробила по справі Олега Сенцова.

Ми отримали відповіді. ГПУ нам відповіла, що нашу заяву розглянуто і внесено відомості до єдиного державного реєстру,її пересилають для досудового розслідування Печерському райвідділу міліції.

Питання, які виникають на території інших держав (увага!), знаходяться поза компетенцією органів внутрішніх справ та розглядаються Міністерством зовнішніх справ

А от відповідь Печерського райвідділу міліції нас шокувала! Я просто її покажу. Тут написано, що в ході відпрацювання даної заяви було встановлено, що всі проблемні питання, які виникають на території інших держав (увага!), є поза компетенцією органів внутрішніх справ та розглядаються Міністерством (і тут написано) зовнішніх справ. Напевне, малося на увазі Міністерство закордонних справ України. Власне, тому вони не вбачають підстави для відкриття кримінального провадження та внесення нашої заяви до єдиного реєстру досудових розслідувань.

Якщо не знають, що Крим – це Україна, нехай і тимчасово окупована територія, то про який захист наших громадян, які опинилася сам на сам з окупантом, може йти мова?!

Це вже дуже сумно. Ми бачимо, хто підписали: начальник Печерського райвідділу, полковник міліції, в.о. начальника Печерського райвідділу. Якщо вони не знають, що Крим – це Україна, нехай і тимчасово окупована територія, то про який захист наших громадян, які опинилася сам на сам з окупантом, взагалі може йти мова?! Звичайно, ми це будемо оскаржувати.

– Оскаржувати де?

Олександра Матвійчук: Ми будемо писати ГПУ. Оскільки вони нам відповіли, що вони внесли нашу заяву в єдиний реєстр досудових розслідувань, то ми будемо казати, чи ви внесли чи не внесли, і оскаржувати до вищої інстанції – до керівників Печерського райвідділу, до МВС.

– «Let my people go». Які подальші конкретні заходи будуть у рамках цієї акції з визволення українських громадян, які перебувають за ґратами у Росії?

Людям потрібна наша інформаційна підтримка. Юрко Яценко казав, ФСБшники стежили за кожною публікацією

Олександра Матвійчук: Найперше, що ми маємо зрозуміти: цим людям потрібна наша інформаційна підтримка. Коли Юрко Яценко вийшов з в’язниці, то він сказав, що слідчі, ФСБшники стежили за кожною публікацією, за кожною прес-конференцією, яку робив «Євромайдан SOS» на його захист, приносили йому роздруківки і обговорювали з ним. Для нього це було підтвердження, що його не забули, що Україна про нього пам’ятає, що за нього борються. І це насправді тримає.

Друге. Ми маємо тиснути на міжнародні інституції з прав людини, а саме: ООН, ОБСЄ, Рада Європи, ЄС.

– До суду у Страсбурзі зараз рано подавати, тому що немає вироку російського суду, так виходить?

Олександра Матвійчук: Так. Як показала справа Наді Савченко, Європейський суд – це не найкращий інструмент у цій системі. Адже Європейський суд розглядає порушення права і завше намагається уникнути політизації питання. А оскільки справа має яскраво виражений політичний мотив, тільки за допомого тиску вона може вирішитися на політичному рівні сприятливими для наших громадян шляхами.

– Можливо, до адміністрації президента України, до Петра Порошенка, щоб він це порушив, або ж до МЗС, до пана Клімкіна?

Олександра Матвійчук: Це наш наступний захід. Оскільки і Порошенко, і Клімкін говорять про вузьке коло людей.

– Найвідоміших: Надія Савченко, Олег Сенцов.

Олександра Матвійчук: І вже тепер про Олександра Кольченка. Через рік після роботи його друзів. А вони мають однаково говорити і представляти увесь список.

Плюс ми тут говоримо про українських політичних в’язнів у Росії, а є ще люди, які затримані, заарештовані і зараз будуть сидіти на окупованій території в Криму. І це також про цих людей не треба забувати. Це Олександр Костенко, це Ахтем Чийгоз, це син Мустафи Джемілєва.

– Мін'юст України звернулося, щоб була екстрадиція сина Джемілєва в Україну. Поки немає відповіді російських правоохоронців.

Є велика кількість зниклих безвісти в зоні АТО. Їх перевозять не тільки на окупованих територіях

Олександра Матвійчук: І є ще один момент цієї проблеми, який ми не піднімаємо в рамках цієї кампанії, але про який ми завжди говоримо. Є велика кількість зниклих безвісти в зоні АТО. І за інформацією, яка надходить до родичів, до російських правозахисників, до нас, їх перевозять не тільки на окупованих територіях, частину заручників цих зниклих, 1 500.

– Тобто, виходить, як і Надію Савченко.

Місцезнаходження невідоме

Олександра Матвійчук: Як і Надію Савченко. Їхнє місце перебування невідоме.

– Цифра відома приблизна?

Олександра Матвійчук: Абсолютно. Ми зараз попросили наших колег російських правозахисників відправити запити до СІЗО, щоб хоч зрозуміти, чи містяться там українські громадяни. І якщо вони є військовослужбовцями, то більш зрозуміло, звідки вони…

– Це йдеться про десятки, сотні? Важко сказати?

Олександра Матвійчук: Якщо ми говоримо про офіційну статистику безвісти зниклих, то у нас їх 1500. Звичайно, частина з них – це, на жаль, люди, які загинули. І говоримо про 400 людей, які офіційно, за статистикою, перебувають у полоні (сепаратистів – ред).

  • 16x9 Image

    Олександр Лащенко

    На Радіо Свобода – з березня 2005 року. До того працював три роки на Громадському радіо. Народився 1969 року в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG