Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 14:27

Поверненням культурних пам’яток не можуть займатися волонтери, потрібна потужна держава – експерт


«Це – не просто державна служба, це ведення спільних справ з іноземними державами, які жорстко відстоюють свої власні інтереси і які мають на це кошти»

В Україні немає реєстру втрачених культурних цінностей та відсутня електронна база даних музейних колекцій. А без них повернення та навіть запобігання новим втратам стає надзвичайно складним, говорять музейники. Робота зі створення цього підґрунтя для повернення культурних цінностей була в самому розпалі, коли в грудні 2010 року її зупинив указ тодішнього президента України Віктора Януковича, який скасував і Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України. З того часу робота із захисту, чи з повернення втрачених культурних цінностей на державному рівні не просунулася ані на крок, говорить колишній голова цієї служби історик Інституту історії Академії наук України Юрій Савчук.

Більшість європейських країн мають оцифрованих чи відсканованих 70-80% своїх музейних пам’яток. Тут нагальна потреба організувати процес створення бази даних

– Головне завдання української держави – це сформулювати і визначати завдання для юристів, щоб кваліфіковані юристи у площині міжнародного права відстоювали інтереси української держави. На жаль, ми на сьогодні не маємо ані електронного обліку, ані відповідних баз даних, ні Музейного фонду України, ні Національного архівного фонду, які надавали б нам можливість зрозуміти наслідки і масштаби тієї гуманітарної катастрофи, яка відбувається на окупованих територіях. Я не кажу вже про те, що більшість європейських країн мають оцифрованих чи відсканованих 70-80% своїх музейних пам’яток. Тут нагальна потреба організувати процес створення бази даних. Це працюватиме і як запобіжник втрат, і як страховий фонд.

– Україна зараз намагається відбудувати свою власну версію своєї історії. І важливу роль в цьому процесі відіграє повернення втрачених культурних цінностей з-за кордону. Але українські культурні цінності були вивезені в різний час, за різних обставин. Це були і воєнні трофеї, і ті, що були вивезені в радянський період, коли, наприклад, одна з найвідоміших мозаїк Михайлівського Золотоверхого собору «Дмитро Солунський» опинилася в Третьяковській галереї на виставці, а потім ніколи не повернулася в Україну. Нинішній період – коли на вже окупованих територіях вивозяться українські культурні цінності. Якби Вам довелося займатися програмою повернення цих культурних цінностей в Україну, з чого б Ви почали?

Я б почав з відновлення державної служби, або надання їй ще вищого статусу і збереження, порятунок того кадрового потенціалу, який 25 років працював і робив у перші роки усі надзвичайно складні кроки

– Безумовно, з відновлення державної служби, або надання їй ще вищого статусу і збереження, порятунок того кадрового потенціалу, який 25 років працював і робив у перші роки усі надзвичайно складні, я підкреслюю, кроки. Оскільки її діяльність є на перетині і культури, і міжнародного права, і дипломатії, і вона потребує надзвичайно висококваліфікованих фахівців.

По друге, напередодні ліквідації – служба була ліквідована указом 9 грудня, а на початок січня, після різдвяних свят 2011 року – планувалася презентація електронних баз даних. Перша база даних, яка стосувалася культурних цінностей України, незаконно вивезених під час Другої світової війни, друга – база даних культурних цінностей, які перебувають у міжнародному розшуку, третя – культурні цінності, які викрадені з музеїв. Було закуплено відповідне обладнання і ми перебували, дійсно, на реальному етапі тестування цих баз даних і накопичення на місцях. В регіонах складали, наскільки могли, списки цих культурних цінностей і їх переводили у електронний вигляд. Це – не тільки інший рівень обліку і інвентаризації, обробки, але це і доступ дослідників, це і вільне спілкування з нашими міжнародними партнерами. І, на жаль, це все перетворено в короткому часі в руїни.

– Зараз багато проблем української держави вирішують волонтери. Це одна з проблем, яку дуже важко, мені здається, було б вирішити зусиллями волонтерів. Але щось можна зробити? Що може зробити громада для того, щоб створити ці державні інституції, допомогти цим самим державним інституціям працювати? Адже держава може говорити про те, що на культурні цінності точно у нас немає грошей, якщо у нас немає грошей на забезпечення наших військових.

– Я сам зараз «волонтерю», співпрацюю з Комітетом з питань культури і духовності у розробці закону про переміщення культурних цінностей через державний кордон. Це абсолютно волонтерська робота, але, на жаль, волонтерська робота у цій царині малоефективна.

Тому що це – не просто державна служба, це не просто обізнаність з культурними процесами, музейними процесами тощо. Це – ведення спільних справ з іноземними державами, які жорстко, потужно відстоюють свої власні інтереси, які мають глибокі традиції стосовно цього, і які знову ж таки, мають кошти. І над цим потрібно працювати щоденно, повсякчас і державним масштабом.

Також на цю тему:

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG