Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 02:22

Допомогти пережити: як психологи працюють із дітьми-переселенцями


Психологи не ламають уявлення про те, що відбувається в країні, а допомагають пережити випробування

Україна виявилася неготовою надати допомогу дітям – і тим, які безпосередньо опинилися у зоні конфлікту, і тим, які постраждали в інший спосіб: втратили батьків чи стали вимушеними переселенцями. Але волонтери говорять, що без вирішення соціальних проблем годі говорити про лікування психічних травм. Із цієї теми ми розпочали розмову з членом правління всеукраїнської Асоціації фахівців з подолання наслідків психотравматичних подій Валентиною Буковською:

– Держава в принципі не була готова до цього. Особливо в плані допомоги дітям. Якщо брати соціально-психологічний аспект, тому що ці два аспекти не можна розділяти на сьогоднішній день, тому що неможливо говорити ні про яку психологічну допомогу, поки немає забезпечення соціальних благ у вигляді житла, у вигляді безпеки, у вигляді елементарного харчування. І на жаль, від самого початку подій на сході України, ми спостерігаємо, що соціальні служби виявилися не готові.

Немає продуманих державних програм реабілітації, немає програм забезпечення цих дітей

Не готові приймати таку кількість переселенців, не готові стикатися з родинами та з дітьми, які втратили своїх батьків і залишилися сиротами чи напівсиротами. Тому що немає продуманих державних програм реабілітації, немає продуманих програм забезпечення цих дітей та забезпечення соціальних, навіть медичних, юридичних благ таких дітей. Тому ми стикаємося з тим, що ходимо по такому дуже важкому колу, коли натикаємося на одні й ті самі проблеми.

Тобто для вирішення психологічної проблеми, нам потрібно вирішити соціальну, а для вирішення соціальної проблеми потрібно вирішити юридичне питання щодо кожної дитини. І, таким чином, це – процес, який дуже затягується, тому що немає відпрацьованого чіткого, швидкого механізму, дуже багато бюрократичних моментів, дуже багато заповнення якихось форм, анкет, черг і так далі. І звичайно, це все впливає в результат і на психологічний стан.

– Як, на Вашу думку, ця схема мала би виглядати? Оскільки з досвіду країн, які вже пройшли у своїй історії нещодавній війну, всі починають з того, що уявляють собі цю ситуацію тимчасовою. А потім з’ясовується, що вона буде тривати довгі роки, якщо не назавжди.

Коли ми зустрічали перших переселенців, вони всі були впевнені, що це на тиждень, максимум днів на 10

– Це питання – одне з перших, з яким ми стикнулися, коли ми зустрічали перших переселенців. Вони усі були впевнені, що це на тиждень, максимум днів на 10 вони виїхали. Потім, коли вони зрозуміли, що це надовго, і коли вони зрозуміли, що дуже багато проблем виникає зі всіма реєстраціями та взаємодією з державними службами, люди масово почали намагатися виїхати за кордон. Я навіть пам’ятаю: близько року, можливо, 11 місяців назад будь-яке поселення переселенців, яке ми прихистили, всі говорили про те, що ми зараз ще тиждень тут і виїжджаємо за кордон, тому що тут неможливо, тут дуже важко, за кордоном буде легше. Дуже багато не змогли виїхати за кордон і вже залишилися тут, і якось повинні пристосовуватися до цієї реальності.

Реальність є такою, що просто треба зробити ці всі механізми, і ці всі процедури державні, набагато швидшими, і набагато простішими, допомогти комплексно. Тобто швидка комплексна допомога. І звичайно, це ті схеми, це ті структури, до яких ми дійдемо скоріш за все, але йдемо ми до них повільно.

– Як Ви пояснюєте дітям, що відбувається у країні? Для дорослих важко зрозуміти, що відбувається, а для них ламається ціле їхнє життя.

Важливо зрозуміти, що відбувається всередині родини і як родина бачить все те, що відбувається в країні

– Для початку ми намагаємося прояснити ту ситуацію, яка є в родині. Тому що ми не працюємо з дитиною, відірваною від родини. Це робота комплексна, з родиною. Важливо прояснити і зрозуміти, що відбувається всередині родини і як родина бачить все те, що відбувається в країні. І, звичайно, ж не ламати ті уявлення, які є вже у дитини на сьогоднішній день, не давати чогось нового. Навіть тут відкидаються всі наші індивідуальні бачення психолога, що відбувається. Береться до уваги тільки те, як бачить родина, як бачить мама і тато ту ситуацію, яка зараз є в країні, і з повагою ставлячись до того бачення, ми починаємо працювати з дитиною.

– Але з цим баченням вони потім зустрічаються і в школі, і на подвір’ї, і в інших місцях, де вони зустрічаються зі своїми ровесниками?

– Ні, у цьому плані ми проводимо психоедукаційні бесіди з батьками. Ми пояснюємо, яким чином атмосфера родини може підтримати та вплинути на те, як дитину будуть сприймати в новому суспільстві. Від того, як родина налаштована і як налаштована дитина, яка йде у новий шкільний колектив, буде залежати те, як її приймуть.

– Найскладніша категорія дітей – ті, які втратили своїх батьків. Де вони опинилися, що з ними? Чи Ви спілкуєтеся з ними, як їм допомогти?

Є ще також дуже важка категорія – діти, які бачили смерть. На їхніх очах розірвало братика, наприклад

– Особисто я не спілкувалася, не було у мене досвіду роботи з дитиною, яка втратила двох батьків. Але у нас є дуже багато дітей в роботі, які втратили одного з батьків або ж братика чи сестричку. Є ще також дуже важка категорія – це ті діти, які бачили смерть. Тобто на їхніх очах розірвало братика, наприклад. І такі діти також у нас є. Вони живуть в поселеннях компактного проживання переселенців, або навіть якщо вони живуть самі десь на квартирах чи у рідних, близьких людей, вони також звертаються за допомогою до психологів.

Робота триває і з родиною, і з дитиною індивідуально. Працюємо ми в арт-терапевтичному підході, і робота з травмою, застосовуємо гро-терапію, казко-терапію, пісочну терапію, намагаючись не ретравмувати цю дитину. Дуже м’яко, дуже повільно така робота проводиться.

– Як не втратити цих дітей? Як їх адаптувати до того життя, в якому вони до тієї ситуації опинилися? Чи є така програма на майбутнє для цілої України?

Перше, що можна робити, – це підтримувати родину. Тому що саме в родині дитина проводить найбільше часу

– Для цілої України немає. Це – те, про що я говорила, що, на жаль, немає таких всеукраїнських державних програм реабілітації, немає всеукраїнських програм допомоги. Це – те, до чого ми ще йдемо. І перше, що можна робити, – це підтримувати і дітей, і батьків, підтримувати родину. Тому що саме в родині дитина проводить найбільше часу. І той ресурс, та енергія, яку дитина повинна брати у своїх батьків, все-таки батьки повинні бути в ресурсі, вони повинні мати змогу надати дитині необхідну кількість енергії і підтримати дитину. Тому дуже важливо вивести зі стану травми, зі стану шоку батьків, і потім вже батьки допоможуть дитині адаптуватися.

Дуже важливо дітям показувати всіма способами, які тільки можливі, свою любов, свою підтримку, свою готовність розуміти дитину, її потреби, розуміти те, що так звичайно можливо зараз змінилася поведінка у дитини, і можливо зараз це такий період, але це пройде. Тому що у кожної дитини повинно бути чітке розуміння того, що в неї є люди, які її підтримують, які її люблять, які їй допоможуть. І тільки завдяки цій підтримці, тільки завдяки цьому ресурсу дитина зможе адаптуватися і пережити це все.

На цю ж тему:

01.06.2015
Влада не має доступу до дітей, «відрізаних» блокпостами – експерти

З окупованої території вивезли лише половину дітей – активісти далі

02.06.2015
У час воєнних дій на Балканах найбільше постраждали наймолодші

Найбільшим шоком для дітей є втрата батьків або відірваність від них далі
  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG