Євген Куценко
Уже не перший рік громадськість Праги 1 червня відзначає Міжнародний день захисту дітей не лише на дитячих майданчиках, але й на дитячому… кладовищі. Саме тут, на Дяблицькому цвинтарі, поховані останки 207 політичних в’язнів, що були закатовані або розстріляні комуністичним режимом в Чехії з 1949 по 1959 рік, а також дітей, які народилися та померли в комуністичних таборах.
«У північній частині цвинтаря, яку ще називають «дитячою», Ви зможете нарахувати 41 надгробну плиту, – говорить голова громадянської платформи «Без комуністів» та організатор заходу Петр Марек. – Тут у цивілізований спосіб перепоховано 43 дітей (в тому числі, дві пари двійнят, через що надгробків і на два менше – ред.). Але насправді їх тут набагато більше. Скільки – ніхто точно не знає, тому що комуністи старанно приховували свої злочини. Тіла убитих ними людей часто скидалися у велику братську могилу, дорослих разом з дітьми, а архіви з їхніми справами або були недоступні через гриф «цілком таємно», або просто знищувались. Скажімо, під час «Празької весни» (чеськ. Pražské jaro – короткий період політичної лібералізації в Чехословаччині, який тривав з 5 січня до 20 серпня 1968 року та закінчився введенням в країну радянських військ і військ країн Організації Варшавського договору – ред.), небайдужі люди почали цікавитись цими похованнями, але архів із документами «випадково» згорів. До Оксамитової революції це місце взагалі було цинічно завалене сміттям. Але найгірше, що навіть після падіння комуністичного режиму держава не звертала належної уваги на ці кричущі приклади порушення прав людини».
Але це робить організація «Без комуністів». Своє завдання члени організації вбачають у тому, щоб привернути до цієї проблеми увагу якомога ширших кіл громадськості. Вони усвідомлюють, що сьогодні уже навряд чи вдасться покарати злочинців, причетних до масових убивств, але вони прагнуть дізнатися якомога більше правди про ті криваві часи. Адже, як говорить Петр Марек, правда – це перший крок до відновлення справедливості.
У комуністичній Чехословаччині ступінь репресій та людських втрат у співвідношенні із кількістю населення є найвищим серед країн колишнього соцтабору: у 1948-1960 роках було страчено з політичних причин 250 осіб, понад 130 тисяч було ув’язнено, а ще 20 тисяч відправлено до таборів примусової праці. Понад третина із цих 150 тисяч людей не пережили це випробування…
Але сухі цифри – ніщо у порівнянні із спогадами людей, які бачили усі ці жахіття на свої очі, відчули на собі. Серед них і Дагмар Прудкова, яка також завітала на Дяблицьке кладовище вшанувати пам’ять загиблих дітей.
Ми знову побачились з мамою, уже коли я була одружена. Розлука тривала майже 20 років…Дагмар Прудкова
«На жаль, про страшні часи репресій знаю не лише з підручників історії, – з гіркою посмішкою пригадує пані Прудкова. – Моя мати також була політичним в’язнем. Її відправили до в’язниці, коли я була ще маленькою дівчинкою. Вона пережила це випробування. Але ми знову побачились, уже коли я була одружена. Розлука тривала майже 20 років… Сказати, що я почувалася погано, коли у мене відібрали найдорожчу людину – не сказати нічого… Багато що розповідала мені мама. Але сьогодні, у день вшанування пам’яті дітей, чомусь пригадується одна із багатьох її розповідей про жінку, в якої народилося у в’язниці немовлятко. Його негайно відібрали тюремні працівники і сказали, що подбають про дитину. Вона ще довго чула крик свої дитині десь у кінці коридору, який поступово стих. А вранці жінці сказали, що її дитини більше немає…»
Та, незважаючи на те, що комуністичний режим в Чехії було засуджено, підтримка виборцями Чехії Комуністичної партії залишається чи не найвищою серед країн Східної Європи. Більше того, у 2013 році в порівнянні із попередніми виборами до парламенту комуністи отримали навіть на декілька відсотків більше голосів – 14,91%. Найбільшою довірою виборців Комуністична партія Чехії та Моравії користується у найбідніших промислових регіонах з найвищим рівнем безробіття.
