Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 12:16

Чи вдасться Україні націоналізувати російське майно?


Дитячий табір «Артек» – один із обʼєктів державної власності, що залишився в анексованому Росією Криму

Дитячий табір «Артек» – один із обʼєктів державної власності, що залишився в анексованому Росією Криму

Україна хоче отримати власність Росії як компенсацію за анексуваний Крим. Юристи в успіх не вірять

Україна може зажадати в міжнародних судах арешту зарубіжного майна Росії як компенсації за економічні втрати, яких країна зазнала через російську окупацію Криму, заявила перший заступник міністра юстиції України Наталія Севастьянова. До реальних судових розглядів, на думку експертів, ще дуже далеко, а успіх позовів – проблематичний.

За даними Міністерства закордонних справ України, після анексії Криму Росія незаконно націоналізувала понад 400 українських підприємств і 18 газових родовищ. Навесні минулого року, після «приєднання» півострова до Російської Федерації, влада України направила до Європейського суду з прав людини позов про відшкодування збитку. Сума цього позову перевищила один трильйон гривень (за нинішнім курсом – понад 45 мільярдів доларів). Дотепер у міжнародних судах перебувають чотири позови України (три – в ЄСПЛ, і один – в суді ООН) у зв'язку з анексією Криму і можливою причетністю Росії до фінансування тероризму на Донбасі. Очікується, що на початку осені в Європейському суді з прав людини розпочнуть розгляд українських позовів.

Як заявила Наталія Севастьянова, як компенсацію за економічні втрати в Криму Київ наполягатиме на арешті зарубіжного майна Росії. Однак таке рішення можут винести не в Страсбурзі, а в столиці Швеції, в Стокгольмському арбітражному міжнародному суді, який розглядає майнові спори. До Стокгольма з цього приводу Україна ще не зверталася. Українська Генеральна прокуратура, як повідомляється, продовжує збирати докази для позову.

Імовірність арешту майна Росії за кордоном дуже мала – Батрин

Про перспективи цієї справи в міжнародних судах розповідає заступник голови Громадської комісії з прав людини в Україні, адвокат Станіслав Батрин: «Імовірність того, що за позовом України може бути накладено арешт на майно Росії за кордоном, дуже мала. У Страсбурзі можна розраховувати тільки на визнання порушень положень Конвенції з прав людини (право на життя, право на власність та інші права). Українські правозахисники давно заявляють, що необхідно активізувати другий варіант – міжнародне арбітражне право, порушувати міжнародні судові процеси, але Україна в цьому плані більш ніж за рік не зробила жодного кроку».

За рік жодних реальних кроків щодо юридичного захисту національних інтересів проти Росії зроблено не було

Окрім того, Батрин додає: «Українські правозахисники запрошували до України юридичні компанії зі світовими іменами, солідною репутацією, зокрема – Sherman&Sterling, яка виграла 50 мільярдів доларів у Росії в інтересах акціонерів ЮКОСу. Але Україна (і мені соромно за неї) перервала переговори з цими компаніями, і у нас за рік ніяких реальних кроків щодо юридичного захисту національних інтересів проти Росії Мін'юстом та Генеральною прокуратурою зроблено не було. Українська влада реально нічого не робить, і це нас не влаштовує».

Реально ці справи по суті в міжнародних судах будуть розглядатися через 2-3 роки

Лідер Європейської партії України, юрист Микола Катеринчук переконаний, що в найближчі роки в міжнародних судах обов'язково відбудуться процеси щодо всіх позовів України до Росії. Загальна сума цих позовів, за словами політика, вже перевищує 300 мільярдів: «Аналогічні процеси проти Росії ми спостерігали раніше. Головне, як домогтися виконання судових рішень. Це може бути добровільне чи недобровільне виконання рішень міжнародних судів, накладення арешту на російське майно за кордоном. Після анексії Росією Криму і розвʼязання Кремлем конфлікту на сході України мир вийшов за рамки колишньої системи міжнародного права. Я не скажу, що рішення за позовами України щодо Росії будуть політичними, але вони будуть геополітичними. Очевидно, що реально ці справи по суті в міжнародних судах будуть розглядатися через 2-3 роки».

Законопроект про націоналізацію популістський?

Три місяці тому у Верховній Раді з'явився законопроект членів «Радикальної партії» «Про націоналізацію майна держави-агресора». Агресором українські депутати раніше визнали Російську Федерацію. Однак для ухвалення законопроекту про націоналізацію російського майна в квітні не вистачило голосів. Як стверджують депутати-радикали, ініціатива відібрати російське майно в Україні виникла після зустрічі їхнього лідера Олега Ляшка з Петром Порошенком, коли в Росії почалися проблеми з кондитерською фабрикою Roshen у Липецьку, яка належить президенту.

Серед активів, які Україна могла б реквізувати на своїй території, зокрема такі підприємства, як «Енергостандарт», «Донецьксталь», «Запоріжсталь», Миколаївський глиноземний завод, Південний гірничозбагачувальний комбінат, оператори мобільного зв'язку «Київстар» і «МТС-Україна», а також «Сбербанк Росії», «Альфа-Банк» і «Промінвестбанк». Загалом майже в кожній десятій з 200 найбільших компаній на Україні є частка російського капіталу.

На думку експертів, після націоналізації цих підприємств стан української економіки може погіршитися, тому у законопроекту депутатів-радикалів мало шансів стати законом. Головна причина провалу законопроекту про націоналізацію російського майна полягає в тому, що його авторами є депутати-популісти, вважає Станіслав Батрин: «Депутати, які ініціюють такі законопроекти, повинні перш за все думати про наслідки. Україна досі каже: у нас на Донбасі не війна, а антитерористична операція. Якщо ми говоримо, що у нас іде війна, то має бути ухвалений акт про запровадження воєнного стану. Після запровадження в країні можна ухвалювати акти націоналізації, адже ми коректно, з правової точки зору, будемо говорити про те, що воюємо з країною-агресором. Але в сьогоднішній ситуації напівзаходи вкрай небезпечні. Якщо в нинішній ситуації ми починаємо відбирати майно у суб'єктів приватного права – зокрема і в російських бізнесменів, то це не відповідає закону, оскільки між Україною і Росією діють різні інвестиційні угоди. Тут треба діяти послідовно».

Те, що уряд України так повільно працює з позовами до міжнародних арбітражних судів, просто неприпустимо

«Ви нам винні, а не ми вам»

У тому, що розмови про націоналізацію майна Росії та її громадян в Україні передчасні, переконаний і президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий: «Влада поки не визначилася, як будуть сформульовані майнові претензії до Росії, повʼязані з окупацією наших територій, завданням шкоди, вилученням зі власності України та її громадян водних та інших природних ресурсів, і корисних копалин, і майнових та грошових активів. Все це в сукупності повинно скласти претензії України до Росії. Росія завдала величезної шкоди нашій країні, її громадянам, і тому вирвати з контексту питання з приводу якихось російських підприємств, деструктивно. Однак те, що уряд України так повільно працює з позовами до міжнародних арбітражних судів, просто неприпустимо. Якщо на переговори ми приїжджаємо з порожніми портфелями, без будь-яких ініціатив, то Росія каже: ви нам винні, а не ми вам».

Російський юрист, голова колегії адвокатів «Сазонов і партнери» Всеволод Сазонов переконаний, що Україні не вдасться отримати зарубіжну російську власність замість втраченого майна у Криму. По-перше, для нього досить дивним виглядає бажання України звернутися до Європейського суду з прав людини, який не розглядає майнові спори між державами, займаючись лише справами приватних осіб, – тому, як припускає Сазонов, заяву першого заступника міністра юстиції України про можливе рішення ЄСПЛ щодо арешту закордонної власності Росії є «або застереженням, або проявом некомпетентності».

Окрім того, за словами Сазонова, у світі немає інших міжнародних інстанцій, які могли б розглядати спори між державами щодо компенсації за анексію частини території однієї з них іншою. Жодний міжнародний суд сьогодні не візьметься оцінювати втрачену країною власність, компенсації в цьому випадку можуть бути тільки добровільним кроком на основі двосторонніх угод, вважає він. Сазонов припускає, що Україна може спробувати перетворити на свою власність російське майно на території своєї країни відповідно до внутрішнього законодавства про націоналізацію. Однак, за його словами, Росія такі дії неодмінно оскаржить у судовому порядку.

Майже вся зарубіжна власність Росії захищена так званим суверенним імунітетом

Експерт з міжнародного права, адвокат Володимир Гладишев, який живе в Лондоні і має досвід ведення справ, пов'язаних з відчуженням об'єктів іноземної нерухомості за кордоном, також скептично оцінює можливості України домогтися матеріальної компенсації від Росії за втрачене кримське майно: «Незрозуміло, до яких органів міжнародного правосуддя Україна може звернутися. Справа в тому, що правосуддя, тим більше міжнародне, стосовно держави, влаштоване таким чином, що держава-відповідач має надати згоду на процедуру розгляду. Тобто держава повинна заздалегідь сказати: так, я погоджуюся з усіма позовами, які в цьому суді до мене висуваються, якщо буде доведена їхня обґрунтованість. Можливо, йдеться про подачу позову до Страсбурга, до Європейського суду з прав людини (в рамках статті 1 додатка 1 Римської конвенції), але це вкрай складна процедура, вона ніколи не використовувалася, і я не думаю, що можливе її використання в цьому випадку. Майже вся зарубіжна власність Росії захищена так званим суверенним імунітетом – це будівлі посольств і консульств, банківські рахунки, майнові об'єкти. Напевно, є певна власність, яка використовується для комерційних цілей і не захищена імунітетом, але її небагато. Можливі усілякі творчі підходи до цієї справи, але методи ведення таких позовів складні і мені не зрозумілі».

Водночас Гладишев додає: «Теоретично можливо (я трохи фантазую), що Київ скаже приблизно так: Крим перебував певний час під суверенітетом України, власність українська там була, ми хочемо нашу власність або її вартість повернути. Для того, щоб забезпечити виконання позову, який буде надалі поданий, ми просимо заарештувати майно, щоб у разі, якщо Росія не віддасть Крим, отримати адекватну компенсацію. Така умоглядна конструкція можлива, але з точки зору юридичної в ній безліч логічних кроків, доречність яких треба довести в суді. Раніше такого ніколи не робилося».

У цілому ж Гладишев скептично оцінює перспективи: «Є такий принцип: будь-яке обмеження суверенітету держави має бути очевидним. Ви повинні показати документ, в якому можливість позову прописана більш-менш зрозуміло. У цьому випадку ланцюжка документів, з яких зрозуміло, що Росія дала згоду на обмеження свого суверенітету в тому чи іншому випадку, я не прослідковую. Україні, по-перше, треба знайти судовий орган, в межах повноважень та практики якого така справа може бути в принципі розглянута. По-друге, треба зрозуміти, чому рішення щодо попередніх забезпечувальних заходів можуть бути ухвалені в рамках цього судового органу (навіть якщо він погодиться прийняти позов до розгляду). І третє, потрібно знайти майно, яке не буде захищене імунітетом. Кожен з цих етапів надзвичайно складно пройти, а пройти всі три в сукупності, за моєю оцінкою, практично неможливо».

У міжнародній практиці були прецеденти націоналізації російського майна за кордоном. Найчастіше експерти наводять як приклад судовий розгляд у Стокгольмському арбітражі швейцарської експортно-імпортної компанії Noga з урядом Росії. Тоді Росія відмовилася платити за укладеними з фірмою контрактами, і це стало предметом подання позову. У підсумку Стокгольмський арбітраж виніс рішення на користь швейцарської компанії, але Росія відмовилася платити. Виконуючи рішення арбітражу, трибунал Парижа наклав арешт на рахунки «Банку Росії» і майже 70 російських установ і компаній, в капіталі яких брала участь російська держава, а потім французька влада заарештували вітрильник «Сєдов». Проте адвокати, які представляли інтереси Мурманського технічного університету, на чиєму балансі значився «Сєдов», зрештою довели суду, що власністю уряду судно назвати не можна. Російські банківські рахунки були розблоковані. Noga робила ще кілька таких спроб, деякі з яких закінчувались тимчасовим арештом російської власності, але значних успіхів не досягла.

У 2014 році третейський суд в Гаазі зобов'язав Росію виплатити колишнім акціонерам нафтовидобувної компанії «ЮКОС» майже 50 млрд доларів. Росія не поспішає виконувати рішення суду і вже подала апеляцію. За словами експертів, на винесення остаточно вердикту можуть піти роки.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG