Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 06:33

До архівів МЗС і МВС мали доступ одиниці – історик про розсекречення справ


«Клички в агентів були фантастичні: Турбогенератор, Запорожець... Багато з них були впроваджені в Академію наук, і це вражає» – Оксана Юркова

Верховна Рада України місяць тому більшістю голосів схвалила пакет законів, що стосуються історичної пам'яті. Серед них був і один, який можна назвати безпрецедентним для пострадянських країн, що не входять до Європейського союзу, – закон про розсекречення архівів радянських силових структур, міністерства внутрішніх справ та служби держбезпеки.

Цього рішення чекали не тільки українські історики, а й, наприклад, чеські, адже через співробітників київських спецслужб здійснювалась діяльність співробітників КДБ в Чехословаччині. Українським же фахівцям цікава насамперед інформація про слідчих, прокурорів і суддів, які брали участь у політичних процесах та масових репресіях щодо української інтелігенції.

За словами співробітника Інституту історії Академії наук України Оксани Юркової, до ухвалення нинішнього закону більша частина архівних матеріалів могла бути розсекречена тільки по закінченню 70 років після їхньої появи. Нинішня українська влада вирішили зробити доступними всі документи до 1991 року.

Оксана Юркова

Оксана Юркова

– Архіви Служби безпеки України, які залишилися з радянських часів, для дослідників були відкриті в 90-і роки. У цей час я і почала працювати зі справами репресованих. В Інституті історії України тоді була створена навіть спеціальна група, яка займалася цією темою. Відтоді було дуже багато опубліковано, і згодом до цих справ отримали доступ також родичі. Але, звичайно, були обмеження: прийти з вулиці і ознайомитися з матеріалами було неможливо. Я неодноразово стикалася з ситуаціями, коли мені видавали архівно-слідчі справи, в яких деякі сторінки були скріплені так, щоб я не змогла їх переглянути. Там були відомості, що не були розсекречені.

Ці проблеми ми обговорювали навіть на спеціалізованій конференції, присвяченій роботі з архівно-слідчими справами. Адже складнощі виникали не тільки в тому, що частина документів не була доступна. Йшлося про матеріали, в яких люди давали свідчення під тиском: іноді говорилося одне, а слідчий все записував по-іншому. Наприклад, допитуваний говорив: «Я був знайомий з цією людиною», – а слідчий записував у протокол: «В контрреволюційній організації були такі й такі товариші». Окрім цього, доводилося писати окремі листи при роботі з документами, доступ до яких був обмежений законом про захист персональних даних. У мене, як у професійного історика, раніше не було доступу до матеріалів спостережень за цими людьми. До внутрішніх матеріалів СБУ, НКВД і ГПУ більшість істориків не мали масового доступу. Хтось ці матеріали бачив, але, на жаль, це були одиниці.

Питання про відкритість архівів було підняте за Віктора Ющенка, в пресі почалася активна дискусія з цих питань, але я не можу сказати, що для дослідників щось після цього істотно змінилося

Питання про відкритість архівів було підняте за Віктора Ющенка, в пресі почалася активна дискусія з цих питань, але я не можу сказати, що для дослідників щось після цього істотно змінилося. Стало легше потрапити до архівів, але оскільки досі немає повного каталогу матеріалів до 1991 року, які перебувають в Державному архіві СБУ, то знайти те, що вас цікавить, досить важко. Доводиться обговорювати це зі співробітником архіву, і він вже вирішує, які матеріали може дати. Це стосувалося архівно-слідчих справ. І в них неможливо було, через гриф секретності, встановити псевдоніми таємних співробітників, їхні дані.

– Що змінилося у зв'язку з ухваленням Верховною Радою нового закону про розсекречення архівів? Чи всі документи тепер будуть доступні історикам?

Дуже важливо, що, відповідно до закону, полегшується доступ до архівів Міністерства внутрішніх справ і Міністерства закордонних справ

– Із того, що я чула, і що мене, як дослідника, дуже радує, – те, що готується повний опис матеріалів, що є в архіві СБУ. Ще дуже важливо, що, відповідно до закону, полегшується доступ до архівів Міністерства внутрішніх справ і Міністерства закордонних справ. Справа в тому, що туди мали доступ одиниці, і в цілому дослідники навіть не знають, що там лежить. Дещо з МЗС для вивчення передавалося, були дуже цікаві матеріали, що стосуються історії дипломатичної служби, наприклад, за часів Української революції 1917-1921 років. Є велика надія, що всі ці матеріали стануть доступними дослідникам. Але при цьому, не можна сказати, що все було погано, закрито. Просто були певні обмеження.

– Для досліджень, якими займаєтеся Ви особисто, важливий новий режим доступу до документів? Що Ви сподіваєтеся отримати в архівах, яку інформацію уточнити?

– Я займаюся вивченням української історіографії, тобто історії науки міжвоєнного періоду 20-30-х років. На жаль, дуже багато українських істориків, які працювали в цей період, були репресовані. Більшість з них – ті, хто проходив по так званій справі Спілки визволення України, за іншими сфальсифікованим процесам. Багато були вислані з країни, багато розстріляні в 1937-38 роках. З нашої пам'яті і з історії науки ці імена були, на жаль, викреслені.

Зовсім нещодавно я отримала доступ до формуляра на Михайла Грушевського. Мене надзвичайно здивувало те, як багато доносів, причому, від різних людей, міститься в цих томах

З середини 90-х років я, як і багато моїх колег, намагаюся відновити біографії цих учених. У цьому випадку матеріали архівно-слідчих справ допомагають дізнатися дані про них, біографії, їх зв'язки, контакти. За цими документами можна вивчати поведінку істориків, хто як себе поводив, кого змогли зломити, кого – не змогли, хто залишився вірним своїм принципам до кінця. Зовсім нещодавно я отримала доступ до формуляра на Михайла Грушевського. Це десять томів матеріалів спостережень за найвідомішим українським істориком, причому, починаючи з того періоду, коли він планував повернутися з еміграції до України, він приїхав в 1924 році, і закінчуючи роком його смерті – 1934-м. Формуляр був припинений в 1937 році. Мене надзвичайно здивувало те, як багато доносів, причому, від різних людей, міститься в цих томах.

Там же є і дуже важливі для істориків документи – перлюстровані листи, які писали люди, за якими було встановлено стеження. Найчастіше в архівах і особистих фондах істориків, в науково-дослідних установах, в яких вони працювали, такі документи не збереглися. І ці листи – унікальне джерело інформації. За ним ми можемо зрозуміти, як діяли люди.

Секретних співробітників було дуже багато, клички у них були абсолютно фантастичні: Турбогенератор, Запорожець, Професор, Академік... Багато з них були впроваджені в Академію наук, і це вражає

Секретних співробітників було дуже багато, клички у них були абсолютно фантастичні: Турбогенератор, Запорожець, Професор, Академік... Багато з них були впроваджені в Академію наук, і це вражає. Причому, не тільки в 20-х і 30-х роках, але й пізніше.

Іронія долі в тому, що дуже багато з них потім були теж репресовані, хоча вони старанно писали свої доноси. Коли архіви стануть доступні, а це вимагає дуже великої роботи архівістів – їм доведеться створювати каталоги, описи, я планую працювати з документами секретних співробітників, а також з матеріалами їхніх спостережень, доповідями. Адже існував великий аналітичний відділ, який збирав матеріали, аналізував їх, і ось ці речі дуже важливі. Я сподіваюся, що і мої колеги, які працюють з більш пізнім періодом, з матеріалами шістдесятників-дисидентів, учасників збройного опору 40-50-х років, теж отримають доступ до раніше секретних документів.

Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG