Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 08:41

Музей Майдану не повинен фінансуватись лише державою, інакше він нестиме ідеологію влади – Керський


Портрети героїв Небесної сотні (©Shutterstock)

Портрети героїв Небесної сотні (©Shutterstock)

Майдан, Схід і Крим, об’єднання української спільноти в боротьбі за територіальну цілісність – ось герої майбутньої музейної експозиції – польський дослідник

Київ – У середмісті Києва, на Майдані, розміщені стенди з проектами центру «Територія гідності», яка має увічнити подвиг учасників Революції гідності. На території майбутнього центру розмістять пам’ятник Небесній сотні і музей Революції гідності – «Музей Майдану / Музей Свободи». Автори проектів по-різному бачать і саму «Територію гідності», і розташовані на ній об'єкти: хтось пропонувати побудувати на Майдані цілий комплекс споруд, з памятником і каплицею; декому до вподоби колони і просторе приміщення-музей.

Директор Європейського центру «Солідарність» Базіль Керський у розмові з Радіо Свобода поділився міркуваннями, як увічнювати у просторі події, тривалі у часі, і не консервувати радянські, чи то тоталітарні принципи створення і функціонування музеїв.

Коли ми створювали Європейський центр «Солідарність», у нас з колегами майже два роки пішло на те, щоб найбільш точно, чітко і зрозуміло підписати кожен з об’єктів нашої експозиції

– Події на Майдані, на Сході України і у Криму, об’єднання української спільноти у боротьбі за територіальну цілісність і демократичні цінності – ось «герої» майбутньої музейної експозиції. Точніше, людина-учасник подій і суспільство-учасник подій є центральними «фігурами», довкола яких має бути сформований майбутній музей. Принаймні, я би шукав відповідну експозицію, писав пояснювальні довідки (інформаційні повідомлення) до кожного з її експонатів. Так, коли ми створювали Європейський центр «Солідарність», у нас з колегами майже два роки пішло на те, щоб найбільш точно, чітко і зрозуміло підписати кожен з об’єктів нашої експозиції. Самі ж документи, предмети, розповіді очевидців ми шукали теж упродовж кількох років: наш центр відтак – не просто музей, а майданчик для дискусій, де, за наявності відповідної експозиції, відвідувачі обговорюють і події, пов’язані із «Солідарністю», і роль окремих осіб у її формуванні і розвитку.

Базиль Керський

Базиль Керський

–​ Розкажіть детальніше про центр, у чому його різниця, скажімо, з так званими «класичними» музеями?

Музей повинен спонукати до змін

– Швидше за все, ми говоримо про відмінності європейського центру «Солідарність» від музеїв, які були створені за часів імперіалізму або тоталітаризму. Якщо пройти по залах британської Художньої галереї або російського «Ермітажу», обійти галереї французького «Лувру» чи картинної галереї у Дрездені – ви всюди побачите модернізований, обладнаний сучасними технічними пристроями простори. Але це простори, які у той чи інший спосіб є фіксаторами минулого, здебільшого, імперського минулого – мовляв, «дивіться, які у нас багаті колекції»! А музей не повинен бути місцем, де зафіксована і зберігається, так би мовити, державна і суспільна пам’ять – музей також повинен бути майданчиком, центром для дискусій, щоб спонукати до змін.

Отже, наш центр (офіційно відкритий 30 серпня 2014 року у Гданську) у «класичному» розумінні – не просто музей, в якому міститься певна експозиція, або ж розміщена якась колекція – ми ще і просвітницький центр, ми через експозицію і її опис (інформаційний супровід) допомагаємо відвідувачам усвідомити, у чому полягають цінності демократії та вільного розвитку людини і суспільства. Фактично, це – історія шляху поляків і Польщі до свободи, наш шлях додому – в Європу. Це той шлях, який долає нині українська громада, Україна і платить за це неймовірно високу ціну.

Власне, моє наступне запитання стосується експозиції: у різних українських містах з ініціативи громад відкриваються або невеличкі музеї, або окремі «меморіальні зали», присвячені подіям на Майдані і нинішнім подіям на Сході України. Не кожна людина готова, побачивши в експозиції залитий кров’ю і пропоротий осколками бронежилет або пробиту кулею каску, залишитись спокійною. Як не перейти межу людяності, демонструючи речі, які належали конкретному бійцю, який загинув або був поранений?

Є люди, які будуть плакати, роздивляючись такі речі, є люди, які відчуватимуть гнів і ненависть до ворога

– Будь-яка експозиція, будь-який предмет чи то об’єкт експозиції кожен відвідувач сприймає по-різному. Звісно, є люди, які будуть плакати, роздивляючись такі речі, є люди, які відчуватимуть гнів і ненависть до ворога. Демонстрація подібних речей повинна створювати тло, завдяки якому відвідувачі осмислять масштаби того, що відбувалось на Майдані і того, що має місце на Сході України тепер. Я не бачив цих експозицій, але знаю, що мушу їх побачити – тому що я хочу бодай таким чином стати причетним до сучасної боротьби українців за свою державність і за європейські цінності. Я знаю, що означає боротьба за демократію – я походжу з родини, яка багато чого пережила. Моя мама – полька, її батьки родом з Галичини, але мама народилась і жила у Гданську. Мій тато – з Ірану, я там виріс, потім був змушений емігрувати до Німеччини і по собі знаю, що означає слово «переселенець» або «політемігрант».

–​ Чи зможуть українські музейники створити такий собі «простір свободи»?

Такий музей не повинен фінансуватись лише державою, бо у такому разі він нестиме ідеологію тих сил, які перебувають при владі

– Так, якщо зможуть сформувати належним чином експозицію, інформаційний супровід, якщо забезпечать відповідними технологіями і настроями, так би мовити. Музейна площа повинна дихати тим, задля чого її формують. До речі, такий музей не повинен фінансуватись лише державою, бо у такому разі він нестиме ідеологію тих сил, які перебувають при владі, і існуватиме як придаток до такої ідеології. Але пошук незалежного фінансування, як і залучення незалежних консультантів, експертів тощо – це вже окрема тема.

Україна жодним чином не є «фашистською» державою, якою управляє «хунта». Україна наразі перебуває у складному і болісному процесі: її суспільство формує українську політичну націю

Для мене важливо, що з того, що я знаю від українських знайомих і з того, що читаю у Західних ЗМІ, Україна жодним чином не є «фашистською» державою, якою управляє «хунта», як про це пишуть у російських ЗМІ. Україна наразі перебуває у складному і болісному процесі: її суспільство формує українську політичну націю. І я вважаю, що майбутні музейні експозиції, присвячені Майдану й ситуації на Сході країни, повинні акцентувати увагу відвідувачів і на цьому: українці – різні за національністю, вони спілкуються різними мовами і сповідують різні релігії – але вони об’єднані спільною ідеєю, це ідея створити державу європейського зразка.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG