Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 12:18

Богдан Нагайло про Леоніда Плюща: «Політизована частина української міграції бойкотувала його»


Богдан Нагайло, редактор українського бюро Радіо Свобода 1989-1990 років

Богдан Нагайло, редактор українського бюро Радіо Свобода 1989-1990 років

«Я вважав своїм обов’язком допомагати такому українцеві»

6 червня поховали математика, публіциста, учасника правозахисного руху в СРСР Леоніда Плюща, який на 77 році життя помер у Франції. Богдан Нагайло, який очолював українську редакцію Радіо Свобода у 1989-1991 роках, знав його особисто і поділився спогадами.

– Леонід Плющ, без перебільшення, став одним із символів боротьби за демократію у Радянському Союзі. З математика він трансформувався у філософа, психолога, дисидента, борця за права людини. Коли ви з ним познайомилися? Пригадайте цю зустріч.

Леонід Плющ

Леонід Плющ

– Перша моя зустріч з Леонідом Плющем відбулась у 1976 році. Якраз тоді, коли під шаленим тиском французької компартії і тодішнього її лідера Марше Брежнєв дозволив його звільнити з «психушки» в Дніпропетровську. Це була дуже виснажена людина зі спухлим лицем. Ми знали, що у тій лікарні лікарі поводилися, як садисти. В Лондоні ми організували комітет на захист політв’язнів, жертв радянської психіатрії і настільки розкрутили цю тему, що йшлося навіть про виключення СРСР зі Світової асоціації психіатрів. Потім Леонід Плющ переїхав у Францію, в Париж, зі своєю дружиною Тетяною Житніковою, і я бачився з ним тоді, був у тій квартирі, яку йому дали правозахисники. Дуже відчувалися наслідки цього «лікування», і я став свідком того, як він приходив до себе.

Коли він вийшов, то дуже пив. І от пригадую, ми були на щорічному Конгресі профспілок у Англії і жили в одному номері. Вночі чую він встає з ліжка, очевидно, що був у сні, і йде на балкон. Відриває його, а ми були десь на 15 поверсі над морем. У мене одразу думка, що, якщо він падає, то на мене скидають, що я вбив дисидента. Це було кілька секунд, але я його взяв і відвів до шафи. Наступного дня з похмілля він нічого цього не пам’ятав.

– Як сприйняли його на Заході і чи трансформувались його погляди після переїзду?

Леонід Плющ (архівне фото)

Леонід Плющ (архівне фото)

– Від самого початку він підкреслював, що залишався марксистом і казав, що виступає не тільки за свободу, за права людини, але й за незалежну Україну. І це мене дуже вразило, що чоловік, який багато років був відділений від українського руху, одразу саме це на Заході підкреслював.

Він голосно говорив, що більшість політв’язнів у СРСР є українцями, а Україна повинна бути незалежною. Це було дуже важливо, але основна частина політизованої міграції бойкотувала його

Він дуже скоро адаптувався і відмежувався від цього марксизму, залишившись на соціально-демократичних позиціях. Але через те, що він мав багаж марксиста-дисидента, його довгий час не сприймали ті, що вважали себе бандерівцями на чолі з Ярославом Стецьком. І коли він приїжджав в Англію, а я тоді працював в Міжнародній амністії і був його перекладачем, він голосно говорив, що більшість політв’язнів у СРСР є українцями, а Україна повинна бути незалежною. Це було дуже важливо, але основна частина політизованої міграції бойкотувала його.

– А що було далі і чи вдалось Вам це знайомство перетворити у дружбу?

– Далі він поринув у наукову працю і перебудувався на літературознавця. Його захопленням був Микола Хвильовий, Тарас Шевченко. Був під впливом структуралістів. В тому числі Лотмана, який писав про маски, які ми всі носимо. Він навіть свої спогади потім назвав «У карнавалі історії».
Я захоплювався ним як другом, як науковцем і коли я був директором української служби Радіо Свобода у 1989-1991 роках, я замовив унього серію матеріалів. Він щотижня був в ефірі. Та разом з тим, останні двадцять років наші стежки не перетинались.

– Та все ж яке враження він про себе Вам залишив?

Він змушував не пасивно і не трафаретно дивитися на світ і часом виснажував цією інтенсивністю думок. Шевельов, а потім і Забужко назвали його одним з тих велетів думки, яких Україна може порахувати на пальцях однієї руки

– Його розум ніколи не переставав працювати. Він був на голову вищий від нас всіх за інтелектом, хоч ніколи і не показував цього. Хоча чесно скажу – спілкуватись з ним було трохи тяжко. Він змушував не пасивно і не трафаретно дивитися на світ і часом виснажував цією інтенсивністю думок. Шевельов, а потім і Забужко назвали його одним з тих велетів думки, яких Україна може порахувати на пальцях однієї руки. Але мінус у ньому таки був. Він так і не вивчив французьку мову і залежав від тих, хто передавав, перекладав йому інформацію. В результаті ставав далеким від усіх тодішніх процесів. Він був поруч з Надією Світличною чи Миколою Руденком, але якось не оцінили його, не віддали належне. Після здобуття Україною незалежності про нього забулося. Та завдяки йому я зрозумів, що Україна набагато складніша, ніж я собі тоді уявляв. Для мене Леонід Плющ був і залишився символом українського патріота, героя. Я вважав своїм обов’язком і великою честю допомагати такому українцеві.

  • 16x9 Image

    Ірина Стельмах

    На Радіо Свобода працюю з вересня 2012 року. У 2011 році отримала диплом бакалавра журналістики ЛНУ імені Івана Франка. Того ж року вступила на магістратуру у Могилянську школу журналістики. Активно вдосконалюю знання англійської, польської та болгарської мов. Займалась плаванням, дублюванням фільмів та серіалів українською .

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG