Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 23:21

Слов’янськ позбувся і Стрєлкова, і Леніна


Демонтаж пам'ятника Леніну у Слов'янську

Демонтаж пам'ятника Леніну у Слов'янську

Виконувач обов'язків мера Слов'янська – про одужання міста, понівеченого бойовиками самопроголошеної «ДНР»

Слов'янськ – місто, яке у квітні минулого року було захоплене загонами Стрєлкова-Гіркіна, а в липні звільнене українськими військами, знову потрапило у заголовки новин цього тижня, коли на його головній площі демонтували пам'ятник Леніну. Одним з прихильників знесення був виконувач обов'язків мера міста Олег Зонтов.

Журналіст Олег Зонтов – незвичайний для Донбасу градоначальник. За часів Януковича він був єдиним опозиційним депутатом у міськраді Слов'янська, всі інші місця займали представники Партії регіонів, КПУ і близьких за духом організацій. Олег Зонтов дивом врятувався, коли 12 квітня 2014 року місто було захоплене загоном Стрєлкова. У серпні Олег Зонтов пішов добровольцем АТО. Сьогодні він розробляє плани перетворення Слов'янська на зразкове європейське місто, символ нової України.

Олег Зонтов розповів Радіо Свобода про часи окупації, війну, мир та знесення пам'ятника Леніну.

Дивно, що пам'ятник Леніну в Слов'янську протримався так довго. Чому його раніше не знесли?

Олег Зонтов

Олег Зонтов

– Коли 5 липня Слов'янськ був звільнений від бойовиків, на визвольній хвилі його можна було демонтувати. Але коли наприкінці жовтня мене обрали секретарем міської ради, питання про демонтаж уже стало болючим, тому що у нас достатньо прихильників комуністичних поглядів. Це пов'язане з тим, що Слов'янськ – літнє місто. До війни на 100 тисяч у нас було зареєстровано 42 тисячі пенсіонерів, тобто практично половина. А у зв'язку з тим, що в останній рік пішов відтік людей з окупованої території, а в основному перереєстровуються і виїжджають теж пенсіонери, то кількість офіційно зареєстрованих пенсіонерів зараз у Слов'янську 72000. Досить великий відсоток людей, які жили і формувалися в Радянському Союзі, коли у них все було добре, вони були молоді, здорові, гарні, творили. Вони дуже важко розлучаються зі спогадами. Насправді, пам'ятник був у прямому і переносному сенсі каменем спотикання. Наші патріотичні громадські організації збираються на щотижневі віче, і одне з основних питань – вимога демонтажу пам'ятника. Але водночас виходили люди на його захист. Я, приступивши до обов'язків, сказав, що це теж є для мене принциповим питанням. Хоча я, як громадянин, однозначно за знесення цього пам'ятника, але як виконувач обов'язків голови повинен знайти компроміси. Тому мною були ініційовані громадські слухання, ми проводили кілька круглих столів. Зрештою, цієї весни вже всі були готові на цивілізований демонтаж і перенесення на тимчасове зберігання. І тут якраз був підписаний президентом закон про декомунізацію, і мною було винесене питання на засідання сесії міської ради. Але голосів не вистачило, потрібен був 31 голос для його демонтажу, проголосувало всього 22 депутати. У результаті громадські активісти виступили, що це виклик і провокація, і залишилося тільки його демонтувати поза рішенням міської ради, що і сталося в ніч з 3 на 4 червня. Він був демонтований цивілізовано, краном акуратно завантажили, зараз він на зберіганні на комунальному підприємстві.

– Як місто сприйняло демонтаж, чи були якісь акції протесту?

– Минуло три дні, зовнішнього збурення немає.


– Що Ви хочете поставити на місці цього пам'ятника?

– Мною був ініційований взимку (це була одна з умов цивілізованого демонтажу) конкурс на реконструкцію площі. Тобто створення в центрі Слов'янська європейського куточка відпочинку. На жодному малюнку, на жодному ескізі не було пам'ятника Леніну. Там є зони відпочинку, є малі архітектурні форми, активно обігрується фонтан. А у мене взагалі є ідея на цьому місці поставити довгу бронзову лаву, посадити туди монументи людей, які створили славу Слов'янська. Поет-романтик 19-го століття Михайло Петренко, його знамениті вірші: «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: Чому я не сокіл, чому не літаю». Кончаловський, знаменитий художник 19-го століття, теж родом зі Слов'янська. Ось таку лаву поставити, на якій люди могли би сидіти, фотографуватися.

– Ці роздуми природні в мирному, тихому місті, але в суспільній свідомості Слов'янськ пов'язаний з жахіттями війни, з нього почався конфлікт, який триває до сьогоднішнього дня. Знаю, що Ви тоді, вже понад рік тому, бачили захоплення міськвідділу міліції. Що Вам запам'яталося?

Слов'янськ став символом жорстокості й трагізму. Проте він став одним з перших міст, які були звільнені у липні минулого року, воно повинно стати і картинкою нової України, звільненої і відновленої
На сьогоднішній момент ситуація в місті контрольована, ніхто з мешканців не хоче повернення цієї війни
На сьогоднішній момент відбулося усвідомлення того, що ми живемо в державі і вона гарантує тобі право на пенсію, на інші соціальні виплати. Тому Слов'янськ – мирне місто

– Слов'янськ дійсно є одним з трагічних символів війни, яка зараз точиться проти нашої країни. 12 квітня минулого року він став одним з перших міст, захоплених бойовиками. Я не тільки спостерігав, але, на жаль, потрапив одним з перших під фізичний прес бойовиків, мене намагалися захопити тоді поблизу міськвідділу. На щастя, вдалося уникнути арешту. А мого товариша, Володю Рибака з Горлівки, заарештували через три дні і 19 числа по-звірячому катували і вбили у нас же в Слов'янську. Слов'янськ став символом жорстокості й трагізму, бо в адміністративних будівлях, в СБУ і в міськвиконкомі у підвалах катували, вбивали людей. Проте він став одним з перших міст, які були звільнені у липні минулого року. Я завжди такий меседж просуваю, що воно повинно стати і картинкою нової України, звільненої і відновленої, і для цього є передумови. Слов'янськ – мирне місто. Багато в чому це пов'язано з тим, що, коли я розпочав роботу в жовтні, вдалося скоординувати дії силових структур, батальйонів і підрозділів збройних сил України. На сьогоднішній момент ситуація в місті контрольована, ніхто з мешканців не хоче повернення цієї війни. Вони пережили жахіття, мародерство, безчинства, беззаконня, і вже немає тієї бази, яка була тоді. Тому що люди були обдурені, і протестні рухи були використані певними силами. У нас у регіоні завжди були досить сильні сепаратистські настрої. Донбас – міграційний регіон, в 1930-50-і роки сюди йшли хвилі переселенців для будівництва заводів, роботи на шахтах. Тут коріння у значної частини населення не пов'язані з цією територією. Тому і була така основа для цих протестних рухів. Але на сьогоднішній момент відбулося усвідомлення того, що ми живемо в державі і вона гарантує тобі право на пенсію, на інші соціальні виплати. Тому Слов'янськ – мирне місто.

– Ви згадали страшні речі, які відбувалися під час правління «ДНР». Заручниками були відомі люди: режисер Павло Юров, журналіст Ірма Крат. Чи будуть покарані винні? Я знаю тільки про один гучний судовий процес над колишнім мером міста Нелею Штепою. А ще хтось арештований, когось судять, якийсь розгляд ведеться, чи все забуте?

Ми розуміємо, що не заспокоїмося, поки до логічного завершення все не дійде. Колись війна завершиться, і тоді кожен повинен буде відповісти за ті злочини

– Ні, не забуте. Ви правильно відзначили: зараз триває тільки судовий розгляд над колишньою міською головою Нелею Штепою. Після спроби мого захоплення мені довелося виїхати, я подав заяву, і кримінальна справа перебуває на особливому контролі в слідчому управлінні Донецької області. Справа про звіряче вбивство мого товариша Володі Рибака також у виробництві. Поки немає інформації, що хтось щодо цих справ затриманий, що проведені якісь заходи. Можливо, це пов'язано з тим, що триває війна і багато фігурантів злочинів, які були скоєні як щодо мене, так і щодо інших людей, що постраждали від безчинств і звірств бойовиків, перебувають на окупованих територіях, воюють за так звану «ДНР». Ми встановили меморіальну дошку на будівлі СБУ, де Володя Рибак перебував у підвалі і був убитий. Приїжджала його вдова, вона зараз живе в Києві, ми збиралися з друзями на поминальний обід. Ми розуміємо, що не заспокоїмося, поки до логічного завершення все не дійде. Колись війна завершиться, і тоді кожен повинен буде відповісти за ті злочини. Я думаю, ми їх знайдемо.

На будівлі СБУ в Слов'янську, де бойовики Стрєлкова катували і вбили Володимира Рибака, встановлено меморіальну дошку

На будівлі СБУ в Слов'янську, де бойовики Стрєлкова катували і вбили Володимира Рибака, встановлено меморіальну дошку

– Це не єдине вбивство. Загинули протестантські пастори...

– Так, після звільнення Слов'янська в місті було багато розкритих на ексгумацію одиночних могил, де були трупи людей, убитих під час окупації. Був розтин і ексгумація братської могили, де були 12 осіб, на території за дитячою лікарнею. У тому числі там було два пастори і дорослі діти одного з них, служителі однієї з протестантських церков нашого міста. Донині не знайдені виконавці цього вбивства. На цьому місці зараз планується встановити пам'ятник.

– Ми згадали Нелю Штепу. Я знаю, що у неї є і недоброзичливці, але є й захисники. Наприклад, Ірма Крат, яка сиділа разом з нею, говорила мені, що Штепа була змушена підкорятися Стрєлкову, вона просто розгубилася, перелякана жінка, і не потрібно на неї вішати всіх собак. Що Ви думаєте і що в місті думають?

Неля Штепа у Харківському суді. Грудень 2014 року

Неля Штепа у Харківському суді. Грудень 2014 року

– У місті полярні думки. Деякі захищають, деякі звинувачують. Я дуже обережно коментую ці події, бо 12 квітня, коли була спроба бойовиків мене захопити, – заламали руки, повалили на землю, побили, – тільки втручання Нелі, яка була тоді на захопленні міськвідділу, звільнило мене від ув'язнення до підвалу. Вона втрутилася, пішла з кимось домовлятися, в результаті мене вивели з території, яка була підконтрольна бойовикам навколо міськвідділу, і відпустили.

Виходить, що Неля врятувала мені життя. Тому я вирішив, що я не буду коментувати її участь ні як свідок захисту, ні як свідок обвинувачення

Через три дні затримали мого товариша, депутата Володю Рибака, якого через два дні вбили. Якби я опинився в перший день у підвалі, потім привезли через три дні Володю, то, швидше за все, ми б з Володею разом і загинули. Виходить, що Неля врятувала мені життя. Тому я вирішив, що я не буду коментувати її участь ні як свідок захисту, ні як свідок обвинувачення.


– Що сталося в квітні? Це була операція, спланована в Кремлі, або авантюра Стрєлкова і його загону?

Я неодноразово виступав з відкритими запитами до прокурора міста та до начальника міськвідділу, був на прийомі у керівника СБУ з приводу всіх цих рухів. Ми тоді не називали їх сепаратистськими, але вони говорили, що бандерівці прийдуть у місто, все захоплять. Нагніталася обстановка

– Напевно було сплановано. За місяць до того почалися активні рухи по всій Донецькій області, в тому числі і у нас у Слов'янську. Я неодноразово тоді виступав з відкритими запитами до прокурора міста та до начальника міськвідділу, був на прийомі у керівника СБУ з приводу всіх цих рухів. Ми тоді не називали їх сепаратистськими, але вони говорили, що бандерівці прийдуть у місто, все захоплять. Нагніталася обстановка. Коли підрозділ Стрєлкова, там було буквально 12-15 осіб, захопив міськвідділ, підвели групу в кількості 50 осіб – це були місцеві жителі в балаклавах, їх озброїли тією зброєю, яка була в міськвідділі. Ці люди проходили підготовку на базі: у нас є пам'ятник архітектури, називається Вілла Марії, він був відданий православній церкві Московського патріархату під недільну школу, під центр духовності і культури. Там проходила підготовка цих хлопців. Там, швидше за все, вони сиділи всю цю ніч, їх зібрали, потім організовано привели. Тобто організаційний момент був, і він очевидний, бо спонтанно такі авантюри навряд чи можливі. Я думаю, це була організована і спланована акція.

– Чи є в місті це відчуття, що війна може в будь-який момент повернутися, а десь на черговий Віллі Марії тренують бойовиків для нового захоплення органів державної влади?

Варіант, що на якийсь віллі зараз можна готувати бойовиків, абсолютно виключений. І СБУ України працює, і військова комендатура працює, і патрулювання ведеться. Навіть розвідувально-диверсійні групи не доходять до міста

– Є періодичні інформаційні провокації, які закидають з окупованої території, типу заяв їхніх лідерів, що ми захопимо знову Слов'янськ, Краматорськ, підемо в наступ. Періодично закидаються то восени, то взимку, то до свят певних, до 9 травня, до 1 травня. Я постійно виступаю перед жителями, кажу: це все тільки чутки і провокації. У місті на сьогоднішній момент зосереджена велика кількість силових підрозділів – і батальйони Національної гвардії, і підрозділи збройних сил України, створена комендатура. Тому варіант, що на якийсь віллі зараз можна готувати бойовиків, абсолютно виключений. І СБУ України працює, і військова комендатура працює, і патрулювання ведеться. Навіть розвідувально-диверсійні групи, які періодично засилають з окупованої території з метою дестабілізувати обстановку, не доходять до міста. Ми за допомогою підприємців встановлюємо і на в'їздах, і виїздах з міста, і в центрі камери, які будуть контролювати в цілодобовому режимі пересування. Цей проект «Безпечне місто» вже починає реалізовуватися, тому певна гарантія є. Хоча чутки періодично в цілях провокації і дестабілізації розпускаються, нагнітається ситуація.

– Олеже В'ячеславовичу, в серпні минулого року Ви пішли на фронт добровольцем, стали солдатом. Це було пов'язано з Іловайським котлом?

– Справді, це було після Іловайського котла. Тоді вперше з'явилися повідомлення, що Російська Федерація відкрито бере в цьому участь, були зафіксовані випадки участі російських військових. Якщо до того часу у мене залишалася якась ілюзія, що це не повномасштабна війна, то тоді – це була друга половина серпня – ілюзій уже не було, я зрозумів, що це війна. Якщо війна, то мій обов'язок чоловіка, захисника – йти на цю війну для того, щоб захищати свою територію, захищати сім'ю, захищати місто, в якому я народився, в якому живе моя сім'я, росте моя дочка. Вона запитувала: тато, а чому ми їдемо? Їй було незрозуміло. Я депутат, журналіст, власник кількох газет, змушений тікати з рідного міста. Щоб не допустити цього знову, так було вирішено. Тоді якраз зник і другий наш товариш. Я згадував уже Володю Рибака. А другий товариш наш, Василь Коваленко, був власником турбази в Безіменному, між Широкином і Новоазовськом. Його один раз викрали бойовики, відпустили, причому знущалися жорстоко, змусили вирити могилу, поставили на коліна і почали стріляти. А потім зателефонувала його дочка і сказала, що Василя Васильовича викрали вдруге. У мене було передчуття, що ми його більше ніколи не побачимо. Це був один з гачків, який підштовхнув мене.

– Після того як Ви побували на лінії фронту, у Вас з'явилася однозначна відповідь на питання, що це за війна – агресія Росії проти України, громадянський конфлікт чи якийсь симбіоз цих варіантів?

Громадянською війною язик це не повертається назвати, бо це тероризм насправді. Зараз це своєрідна гібридна війна, де присутні всі елементи

– Швидше за все, симбіоз, недарма її називають гібридної війною. Присутня російська техніка, озброєння, найманці, але тим не менше на міжнародному рівні це не визнано війною. За фактом є, але де-юре цього немає. Тому це гібридна війна. За моїми підрахунками, десь близько 300-400 осіб воюють зі Слов'янська. Коли 5 липня місто було звільнене, передислокувались війська Стрєлкова до Донецька, а з ними пішли жителі Слов'янська, які підтримували їх тут зі зброєю. Громадянською війною язик це не повертається назвати, бо це тероризм насправді. Зараз це своєрідна гібридна війна, де наявні всі елементи.

– Ви жили в Росії, вчилися в Москві. Чи змінилося у Вас ставлення до Росії за останній рік?

– Коли стартував Майдан, я відразу відкрито висловив свою підтримку. Тоді ж почалися погрози. Одна із погроз була така: бандерівська наволоч, ми тебе повісимо. Я ще жартома казав: знайшли бандерівця з прізвищем Зонтов і з російським корінням. Хоча за фактом так і виходить, що найяскравішим захисником України був я. Хоча я народився в Україні, коріння в мене російське, освіта розпочата у Москві в Інституті археології. Стосунки перервалися з багатьма родичами, які в Росії живуть, ми зараз не зідзвонюємося, неможливо спілкуватися... Я аналізую термінологію Другої світової війни: ми говоримо про перемогу над нацистською, гітлерівською Німеччиною, ми перемогли гітлерівську Німеччину, але відносини з Німеччиною у нас відновилися. Тому, я думаю, тут треба теж вживати термін «путінська Росія». Я не хочу звинувачувати в наших бідах усю Росію. Ми, як говорили про гітлерівську Німеччину, зараз говоримо про путінську Росію. Була гітлерівська Німеччина і є путінська Росія – це змішувати не можна як з Німеччиною, так і з Росією.

Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG