Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 18:35

«До Майдану знову і знову повертатимуться» – Маслобойщиков


Постер фільму «Український аргумент»

Постер фільму «Український аргумент»

«Український аргумент» – це важлива історія про те, що революція відбувалася знизу, що Майдан відбувся як індивідуальний вчинок кожного» – режисер

Київський режисер Сергій Маслобойщиков представив публіці свою нову роботу – документальний фільм «Майдан. Український аргумент», присвячений подіям кінця зими 2014 року в центрі української столиці.

Сергій Маслобойщиков, відомий своїми театральними постановками, роботою сценариста і успішними проектами в ігровому кіно, десять років тому зняв документальну стрічку про Помаранчеву революцію – «Люди Майдану». Нова стрічка Маслобойщикова ґрунтується на інтерв'ю з активістами Майдану-2: режисер сам провів на площі Незалежності не один день. Чи не пізно – через півтора року після розв'язання кризи – вийшла його робота? Як українське суспільство зараз оцінює події 2004-го і 2014 років у центрі Києва?

Для мене «Український аргумент» – важлива історія про те, що революція відбувалася знизу. По щирості відповідей моїх героїв видно, що Майдан – абсолютно народна, низова ініціатива, що Майдан відбувся не як ідеологічний рух, а як індивідуальний учинок кожного

– Я знімав цей фільм просто тому, що не міг не знімати. Знімав я, звісно, безпосередньо на Майдані, монтував ще наприкінці минулого року. Я не піарився на цій темі, тому спокійно чекав організації переглядів. Для мене «Український аргумент» – важлива історія про те, що революція відбувалася знизу. Певною мірою це відповідь на звинувачення, що Майдан був кимось організований згори, що нібито тут одні маріонетки зібралися на площі. Насправді, по цих особах, по щирості відповідей моїх героїв видно, що Майдан – абсолютно народна, низова ініціатива, що Майдан відбувся не як ідеологічний рух, а як індивідуальний учинок кожного з тих, хто вийшов на площу.

– Ви «прожили» спочатку Майдан, оскільки були його учасником, потім осмислили його історію ще раз, коли на площі все вже стихло, коли драматичні та трагічні українські події розгорнулися в інший бік. Що для вас означають досвід і наслідки Майдану? Чи задоволені Ви тим, до чого Майдан призвів?

Мені здається, що в цілому країна рухається правильним шляхом

– Будь-який громадський рух складається з багатьох русел, він ще й багатовекторний. Мені здається, що в цілому країна рухається правильним шляхом. Негативні процеси, які неминуче цей рух супроводжують, сподіваюся, будуть якось зникати або нівелюватися саме тими процесами, заради яких люди виходили на Майдан. Не можна сказати: раз – і ми отримали результат! Так чи інакше розвиток – це процес. Вектор розвитку України, як мені здається, правильний, саме той, якого домагався Майдан.

Сергій Маслобойщиков

Сергій Маслобойщиков

Головний підсумок, мені здається, ось яким, оскільки він пов'язаний з одним тільки громадським меседжем: чи дозволить влада, чи зробить можливим для громадян прояв власної ініціативи, самодіяльності, без будь-яких вказівок? Майдан дав однозначну відповідь на це запитання.

– Ваш новий фільм називається «Український аргумент». Чому Ви так його назвали, в чому ця система українських доказів?

– У кожного свій аргумент, сенс якого полягає в індивідуальному меседжі кожної людини, вони злилися в якийсь єдиний, загальний рух. Головне в цій системі доказів – бажання, інтенція бути самим собою.

– Події на Майдані виявилися, як зараз зрозуміло, прологом до російської агресії в Україні. У Вашому фільмі є якесь очікування саме такого розвитку подій, приховане хоча б? Чи це абсолютно не прочитується?

– Безумовно, є це очікування, очікування якоїсь тривоги. Власне кажучи, більшість інтерв'ю я записував, коли Майдан не був ще завершений, коли він був «у процесі»... Так, є ця тривога, є побоювання щодо втручання певної сили. Але водночас є й оптимізм, є бажання йти до кінця.

– Ви знаєте що-небудь про те, як склалася доля героїв вашого фільму? Де зараз ці люди?

Знаю, що один з персонажів воює тепер в армії, він уже кілька разів був поранений. Інша людина, він з Донбасу, повернувся до себе додому, і, коли на сході країни почалася війна на повну силу, він залишався там

– Практично не знаю. Знаю, що один з персонажів воює тепер в армії, в добровольчому батальйоні, він уже кілька разів був поранений. Інша людина, він з Донбасу, повернувся до себе додому, і, коли на сході країни почалася війна на повну силу, він залишався там. У фільмі ще один столичний інтелектуал, який зі сцени мовить, він і тепер залишається в числі тих людей, які формують тут, у Києві, суспільну атмосферу.

– Десять років тому Ви зняли документальну стрічку про події «першого Майдану», Помаранчевої революції 2004 року. Чисто професійно для Вас ця робота навколо площі Незалежності, очевидно, була хоча б частково повторенням пройденого. Чим Майдан 2004 року відрізнявся від Майдану 2014-го?

Якби в 2004-му Майдан закінчився невдачею, ця невдача обламала б ціле молоде покоління. Десяток років все-таки дозволив людям отримати віру в себе, набратися розуміння власної правоти і, найголовніше, відчуття свободи

– Я б не сказав, що це повторення. Мені здається, це неправильне слово – повторення. Це не повторення, а продовження на якомусь зовсім іншому якісному рівні, на рівні іншої свідомості та іншого розуміння кожною людиною своєї ролі в цій історії – розуміння того, що все-таки від тебе щось у житті країни залежить. Таке розуміння приходило, безумовно, і в 2004 році. Ба більше, я думаю, якби в 2004-му Майдан закінчився невдачею, то ця невдача обламала б ціле молоде покоління. Завдяки тому, що це покоління не зламалося, десяток років все-таки дозволив людям отримати якусь таку віру в себе, і сили набратися, і розуміння власної правоти, і, найголовніше, відчуття свободи.

Я за минуле десятиліття час від часу бував у Росії, зокрема в Москві, – і я відчував, як це відчуття поступово йде з російського суспільства. Спочатку це було смішно, я навіть жартома знущався з деяких своїх друзів, але тепер, після «другого Майдану», ця втрата свободи набула в Росії абсолютно трагічного характеру. Почалися, скажімо так, розломні взаємини: маса моїх друзів, яких я вважав розумними, інтелігентними людьми, раптом виявилася від мене абсолютно по інший бік. Так, що навіть розмовляти на «небезпечні» теми з ними неможливо.

– Вам по-іншому працювалося над другим фільмом, не так, як над першим?

– По-перше, я не документаліст. Я знімаю документальне кіно час від часу, як правило, в ті моменти, коли відбуваються якісь суспільні катаклізми. Я режисер ігрового кіно і театральний режисер. Ви знаєте, я не замислювався над можливістю знімати документальні фільми, я їх просто знімав. Знімав без будь-якого фінансування, без нічого, абсолютно самостійно, благо сучасний рівень техніки дозволяє це робити. Зйомки останнього Майдану різношерсті, від камери HD до мобільного телефону, в найрізноманітніших форматах. Це, мені здається, професійно навіть цікавіше, в цьому є якесь таке місиво ірраціональне. Ненавмисність всього того, що відбувалося, з'єдналася з різношерстістю процесу зйомки.

– Скажіть, а Ви не пізно пред'явили публіці свою роботу? На Вашу думку, тема Майдану ще продовжує цікавити українське суспільство? Чи все-таки головні висновки зроблені, уроки витягнуті і зараз Україну цікавлять інші теми?

Ця тема не закриється ніколи, тому що це шматок життя дуже багатьох людей

– Ця тема не закриється ніколи, тому що, так чи інакше, це шматок життя дуже багатьох людей. До Майдану будуть знову і знову повертатися.

Величезна кількість людей знімали на Майдані, але ніщо з цих зйомок не є повтором

Величезна кількість людей знімали на Майдані, але в будь-якому випадку ніщо з цих зйомок не є повтором. Так чи інакше, це якийсь інший ракурс, навіть якщо ті ж самі персонажі потрапляють до кадру в різних фільмах різних авторів. Ви праві: суспільство цікавиться зараз й іншими питаннями, але Майдан все ж не піде нікуди.

– Ви зараз працюєте над новим проектом? Знову політичне кіно?

– Моя головна робота тепер така: я збираюся написати сценарій повнометражного художнього фільму. Це не політична тема. Я думаю, втім, якимсь чином відгомони політичних подій у сценарії залишаться, але в будь-якому випадку це буде історія про людину, про долю, про пошуки свого місця в житті.

– Як українські художники рефлексують з приводу суспільно-політичних подій у країні?

Головне, що в цій суспільно-політичній розмові художників немає мейнстріму. Я, насправді, дуже цього боюся, тому що, коли починає утворюватися мейнстрім у мистецтві, пов'язаний з певною політичною подією, мистецтво відразу перетворюється на ідеологію

– Пильно я за цим не слідкую, але скажу, що рівень рефлексії дуже різний – від спекуляцій до цілком серйозної і чесної розмови на важливі теми. Головне, що в цій суспільно-політичній розмові художників немає мейнстріму. Я, насправді, дуже цього боюся, тому що, коли починає утворюватися мейнстрім у мистецтві, пов'язаний з певною політичною подією, мистецтво відразу перетворюється на ідеологію. А від ідеології я все життя тікав.

– Вас змінили події останніх півтора року?

Ми, чия молодість припала на радянську епоху, були привчені до соціальної безпечності і, найголовніше, до безвідповідальності. За двадцять з гаком років незалежності України прийшло розуміння того, що ніхто не вирішить твої проблеми без тебе

– Безумовно. Стався внутрішній поворот у ставленні до життя, до людей, до суспільства. Насамперед, у ставленні до ближнього. Я все більше і більше йду від загальних питань (хоча в них теж копаюся доволі часто) і все ближче й ближче приходжу до роздумів про феномен людини як такої. З одного боку, напевно, позначається вік. Але з іншого боку, ми, чия молодість припала на радянську епоху, були привчені до якогось такого... інфантильного погляду на життя, до соціальної безпечності і, найголовніше, до безвідповідальності. Мені здається, що за двадцять з гаком років незалежності України відбулося загальне дорослішання, прийшло розуміння того, що ніхто не вирішить твої проблеми без тебе. Цей процес повільний і болісний, я вважаю, що він міг би бути набагато швидшим, та все ж він триває...

– Ви вважаєте, що Майдан і наступні події зробили Україні щеплення від повернення до радянського способу життя і мислення, до відносин з Росією, які століттями складалися? Повернення вже неможливе?

Я дуже сподіваюся, що українці зрозуміли: цей процес дорослішання невпинний

– Мені б хотілося так думати. Але, звісно, не можна говорити раз і назавжди. Люди, які стояли по інший бік барикад – а там були досить жорстокі люди – нікуди не поділися, вони залишилися, тут, в Україні. Мені хотілося б думати, що Україна виросла, пройшла період ініціації. Я дуже сподіваюся, що українці зрозуміли: цей процес дорослішання невпинний.

Насправді виявилося – знову і знову, кожен день свободу потрібно відстоювати. Мені здається, зараз у людей є розуміння: цей процес не можна полишати, свободу одного разу і назавжди не отримують

Основна помилка, яка сталася після Майдану-2004, як мені здається, полягала в тому, що суспільство заспокоїлося, дійшовши висновку, що перемога автоматично вирішила всі проблеми. А насправді виявилося – знову і знову, кожен день свободу потрібно відстоювати. Мені здається, що зараз у людей є розуміння: цей процес не можна полишати, свободу одного разу і назавжди не отримують, її потрібно далі і далі відстоювати, потрібно бути постійно уважним у ставленні до своєї свободи.

– У цьому сенсі як метафізичне поняття Майдан, по-Вашому, триває?

– У якомусь сенсі так... Думаю, що так... Процеси в суспільстві досить активні, в них беруть участь люди свідомі. Сталося свого роду переродження, навіть у деталях, у дрібницях. Київ, наприклад, завжди був в основному російськомовним містом, а зараз він все більше стає україномовним. Величезна кількість молодих людей говорить українською – це хороші, розумні хлопці. Чесно кажучи, у мене душа радіє, коли я спостерігаю за ними. І дай Бог, щоб вони вийшли з честю з нинішньої непростої для країни ситуації.

Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG