Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 08:21

Активність Кадирова пояснюється загрозою майбутньому фінансовому добробуту: власної економіки у нього немає, а жити хочеться так само, як останні 11 років

Рубрика «Точка зору»

У Кремля зараз багато проблем, але одна – серйозна: у інтересів Росії в зовнішній політиці тепер два захисники – МЗС і Кадиров. Іноді їхні заяви збігаються за змістом, часто – за призначенням. Явище, звісно, унікальне, але Путіну вже діватися нікуди – МЗС він розігнати може, Рамзану заткнути рот проблематично. Кремль потрапив у таку ж ситуацію, що і в середині 90-х років, тоді путінський варіант упокорення Чечні обійшовся в мільярди доларів. І вихід з цієї ситуації зовсім неясний.

Вважаю, що для любителів історії «русского мира», який з колін вічно піднімається, необхідно випустити збірку цитат з книг російських генералів, публіцистів і пропагандистів 18-19 століть, щоб, нарешті, стало зрозуміло, що Кавказ і чеченці, зокрема, будуть вічним головним болем Кремля. І справа навіть не в тому, що маленький народ занадто войовничий, хоча серед чеченців багато чудових будівельників і просто талановитих людей, а в тому, що чеченці виживали завдяки спротиву.

Полководець сучасності Павло Грачов в черговий раз спробував захопити Чечню і отримав у відповідь спротив такої потужності, що його «перемоги» вистачило лише на півтора роки. Тоді Путін застосував прийом, добре йому відомий за минулою діяльністю в мерії Санкт-Петербурга – якщо вбивати вже не можна, то можна купити. Частина чеченців, на жаль, не встояли перед цією спокусою. Насамперед – син випускника радянського Ісламського інституту Ахмата Кадирова. Рамзан своєю біографією нічим не відрізняється від Путіна, хіба що масштабом набагато менше – та ж незрозуміла освіта, та ж любов до грошей, до авторитарного правління, схожа тактика створення навколо себе «бригади». Після загадкової загибелі батька у 2004 році Рамзан призначається диктатором Чечні з усіма повноваженнями і величезним бюджетом, який не снився навіть близьким до Путіна регіональним губернаторам. Так зазвичай «злодій у законі» призначає наглядача.

Якщо простежити історію російсько-чеченських стосунків, то в ній було все – і кровопролитні війни, і окупації, і зрада, і підкуп. У радянський час історіографія замовчувала багато випадків чеченського спротиву, серед іншого, й партизанського. Історія з депортацією чеченців 1944 року і звинуваченням у зв'язку з німцями – лише привід, зокрема, й інформаційний. Сталін спробував відвернути увагу радянських людей від серйозної проблеми, з якою він стикнувся під час Другої світової війни – масова «зрада» росіян, майже півтора мільйона яких служили в різних підрозділах німецької армії, від РОА генерала Андрія Власова до козацьких військ генерала Петра Краснова.

Активістам «русского мира» зовсім невідомо про існування під час війни республіки старовірів – «Республіки Зуєва», які партизанили на околицях Полоцька проти радянської армії до 1947 року. Або – про Локотську республіку в 1941-1943 роках в Орловській області, де лише власна армія налічувала 20 тисяч осіб. Виселені вже під кінець війни народи Північного Кавказу і кримські татари мали виступити в ролі винуватих у всіх гріхах Сталіна та радянської влади. Сталін почав заселяти звільнені території лояльним населенням, насамперед – росіянами з глибинки. Казки про «зраду» кримських татар, калмиків, інгушів, чеченців та інших мали перемкнути увагу радянських людей. Злість і ненависть до «зрадників» супроводжували депортованих усе їхнє життя до розвалу СРСР.

Була б воля Путіна, він би чеченців знову виселив. Якийсь час існувала ідея депортувати їх до Сибіру під слушним приводом перенаселення і безробіття. Насправді, Путін виявився заручником старої російської традиції створювати собі проблеми. У 1994 році Єльцин вчергове показав себе російським політиком, що не знає жодних методів спілкування з людьми, крім застосування військової сили. Кавказознавці постійно попереджали про наслідки військового вирішення чеченської проблеми, ісламознавці говорили про радикалізацію чеченського суспільства, але Єльцин, звичайний радянський начальник, відмахувався. 1996 року Кремль був змушений піти на перемир'я, яке насправді виявилося підготовкою до другої війни.

Про точні втрати обох сторін ніхто не знає, їх десятки тисяч. Тільки під час півторарічної першої війни, за різними даними, загинули близько 17 тисяч російських військовослужбовців і близько 3 тисяч чеченських бійців. Втрати серед мирного населення – до 80 тисяч. Із приходом Путіна інформація про втрати в другу війну засекречена. Також невідомо точно, скільки чеченців живе зараз за кордоном. Після 2000 року взагалі інформація про події у Чечні стає основною проблемою в російських ЗМІ – цензура не пропускає нічого, що пов'язане з корупцією, військовими операціями, викраденнями людей структурами МВС і ФСБ, викраданням коштів, які виділяють із російського бюджету на «відновлення Чечні».

Сучасна Чечня і сам Рамзан – необхідна Путіну гра в піддавки: на величезні гроші будуються хмарочоси, в Кремлі закривають очі на події в республіці. Рамзан поводиться так, як прийнято у дворах, коли є покровитель – Вітька-боксер, який не дасть в образу миршавого нахабного «замориша», який зарвався. Рамзан перетворився на подобу дрібного султана з чужими грошима, наділеного повноваженнями ката. Неосвічений диктатор погрожував Політковській – і її вбили, погрожував Нємцову – і того розстріляли, був незадоволений Наташею Естеміровою – і її знайшли вбитою. Рамзану сподобалася безкарність, і тепер він погрожує направо і наліво. Загроза на адресу Обами з розряду психіатричних нісенітниць, але Путін і цього разу промовчав.

Ще з радянських часів була традиція підтримувати політичних неврастеніків, які заприсягались у вірності комуністичним ідеалам, під якими, само собою, мався на увазі радянський бюджет. Радянський Кремль тішив себе надією, що його підтримує якщо не половина, то третина світу. Як тільки в середині 80-х західні санкції, введені після початку радянської агресії в Афганістані, почали діяти, і радянський бюджет уже не дозволяв підтримувати азіатські, африканські та південноамериканські диктаторські режими, вони швидко розпрощалися з соціалізмом і переключилися на нормальні стосунки із Заходом. Наприкінці 80-х СРСР втратив і весь «соціалістичний табір» у Східній Європі. Зіграло звичайне правило у відносинах наймача і виконавця: немає грошей – немає любові.

У Рамзана Кадирова у відносинах з Кремлем настає схожа криза. Очевидно, з цим пов'язана активна зовнішньополітична діяльність чеченського диктатора – і Обаму лає, і ЄС посилає, і в Україну спецназ відішле, і навіть «русский мир» захистить. Хоча хто-хто, а Кадиров прекрасно знає, що таке «русский мир», особливо з 1994 року. Але грошима йому засипали очі, а «русский мир» – сьогоднішня реальність, створена Путіним. Активність Кадирова пояснюється тим, що майбутній фінансовий добробут під великою загрозою. Власної економіки у Кадирова немає, а жити хочеться так само, як останні 11 років.

Кадиров «русского мира» – сучасний російський феномен. Ще з першої війни, з крилатої фрази Юрія Лужкова про «осіб кавказької національності» і з часів гучної кампанії антикавказької ксенофобії вже при Путіні, Кадиров стає символом російського спротиву. Його почали хвалити російські націонал-патріоти, тільки за те, що кадирівський спецназ воює у Східній Україні. Він потрапив до капкану між необхідністю, як і раніше, заглядати в очі Путіну і небезпекою стати на чолі російського націоналізму, такої дивної кримінальної ідеології, в якій чужинець-кавказець може бути другом, якщо поруч, і ворогом, якщо перебуває в стороні. Поки реальність для Кадирова така. А коли в Путіна закінчаться гроші, тоді можна знову стати чеченцем.

Олег Панфілов –​ професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

Думки, викладені у рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»

  • 16x9 Image

    Олег Панфілов

    Олег Панфілов – професор Державного університету Ілії (Грузія), засновник і директор московського Центру екстремальної журналістики (2000-2010)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG