Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 08:39

«Людям із адекватними поглядами в Росії нічого робити» – російський студент-боєць «Азову»


Колишній красноярський студент Валентин тепер – боєць полку «Азов»

Колишній красноярський студент Валентин тепер – боєць полку «Азов»

Красноярський студент втік до України від ФСБ. Спецслужби звинуватили «Солідарність» у вербуванні «бійців для Порошенка»

Анастасія Носанова, Тетяна Лапрад та Євгенія Назарець

Колишньому студентові з Красноярська Валентину 19 років. Він вчився на викладача історії, а також ходив на «Марші миру» проти війни в Україні, які організовувало красноярське відділення руху «Солідарність». У січні 2015-го Валентин поїхав воювати до України, вступив до складу добровольчого батальйону «Азов», спецслужби Росії оголосили його в розшук. А в травні активістів красноярського відділення руху «Солідарність» ФСБ звинуватила у вербуванні націоналістів для відправки до України.

За словами Валентина, спочатку акції проти війни в Україні супроводжувалися лише словесними суперечками учасників з прихильниками самопроголошених «ЛНР» і «ДНР», але далі справа дійшла до застосування газових балончиків, а до вересня 2014 року – до зіткнень і бійок після мітингів. Влада вирішила втрутитися в ситуацію, ставши на сторону проросійських активістів. Валентин зрозумів це після того, як ним зацікавилась ФСБ. Інтерес цей не обмежувався подіями на мітингах. Щоб не опинитися на підписці про невиїзд, Валентин терміново виїхав до України.

– Одного прекрасного вечора мені подзвонили з управління ФСБ Красноярського краю. Це був майор Новиков, який працює в Центрі боротьби з екстремізмом – так званому Центрі «Е». Він тоді по телефону сказав: «Валентин, ти до нас підходь, поговоримо, справа серйозна. Ми не дуже хочемо тебе шукати за пропискою, або де ти там живеш». Я опиратися не став: було цікаво, чим же я заслужив до себе такий інтерес. Перше ж, що при зустрічі майор Новиков мені сказав: «Ми знаємо, що це був ти».

Валентин без військової форми

Валентин без військової форми

– Ви розумієте, чому вибір майора Новикова випав на Вас?

Через два тижні пройшов перший обшук, за ним другий, третій. Ми зрозуміли, що щось пішло не так, почистили комп'ютери, сторінки в соцмережах. І ось пролунав той самий дзвінок, завдяки якому я опинився в кабінеті співробітника Центру «Е»

– Прихильників України багато, але більшість з них – пасивні. Ми ж з товаришами розвішували по місту українські прапори і плакати. Найбільшого поширення в мережі отримали фотографії нашого банера з написом «Путін – ху*ло», вивішеного на мосту практично в центрі Красноярська. Хоча акція дійсно довго обговорювалася в інтернеті, іншої реакції на неї не було, і ми поступово самі почали забувати про неї. Потім в січні вандали (це була не наша група) осквернили пам'ятник комуністичним війнам. Написали на ньому щось на кшталт «ДНР, гори у вогні». І про цю огидну акцію, здавалося, всі теж швидко забули, як і про наш банер про Путіна. Але через два тижні пройшов перший обшук, за ним другий, третій. Ми зрозуміли, що щось пішло не так, почистили комп'ютери, сторінки в соцмережах. І ось приблизно через тиждень після цього пролунав той самий дзвінок, завдяки якому я опинився в кабінеті співробітника Центру «Е».

– У майора Новикова були докази, що ці дві акції були сплановані та проведені Вами?

«Валентине, приїжджай до нас у ФСБ, підпишеш тут кілька папірців». Підписка про невиїзд – я запідозрив, що саме в цьому була його цікава ідея, але мені зовсім не хотілося опинитися в заручниках у Росії

– Новиков просто заявив, що і банер, і пам'ятник – це наших з товаришами рук справа. Я заперечував. Він запитував у мене, в яких політичних організаціях я перебуваю, і як ми посміли «на 70-річчя Великої Перемоги осквернити пам'ятник». Я відповів, що нічого про це не знаю, сам в шоці від такого нахабства. І начебто після трьох годин моїх «ні», «не знаю», «вперше чую» майору Новікову набридло мене слухати, і ми спокійно розлучилися. Думав, що назавжди. Але я помилився. Рівно через два дні товариш Новиков знову мені подзвонив і сказав: «Валентине, приїжджай до нас у ФСБ, підпишеш тут кілька папірців». Підписка про невиїзд – я запідозрив, що саме в цьому була його цікава ідея, але мені зовсім не хотілося опинитися в заручниках у Росії. Після другого дзвінка з центру «Е» я швидко зібрав гроші, речі, сказав: «Мамо, бувай!» – і поїхав.

Наступного дня вже їхав на тренувальну базу батальйону «Азов»

Через три години після пропозиції Новикова під'їхати до нього я прямував до аеропорту, 27 січня був у Києві, а наступного дня вже їхав на тренувальну базу батальйону «Азов», куди мені допоміг потрапити соратник.

Валентин – боєць полку «Азов»

Валентин – боєць полку «Азов»

– Як Ваша мама відреагувала на те, що її 19-річний син кидає навчання і біжить з Росії через ставлення до війни?

Я вчився на викладача історії. До речі, вибір професії і розуміння того, який жах відбувається в Росії в системі освіти, теж вплинули на мій світогляд

– Мама про ФСБ дізналася тільки тоді, коли я вже рюкзак пакував. Вона – інтелігентна, освічена людина і не підтримує всякий набрід з «ДНР». Я вчився на викладача історії. До речі, вибір професії і розуміння того, який жах відбувається в Росії в системі освіти, теж вплинули на мій світогляд. Освіта у нас, особливо якщо йдеться про викладання історії, занадто тісно пов'язана з державною ідеологією. Покоління, яке підростає, хочуть переконати в тому, що Росія завжди права. Благо у нас в країні поки що немає єдиного обов'язкового підручника історії. Вчителі мають можливість не доносити до дітей точку зору Міністерства освіти на історичний процес. Але все одно важко.

– Якби майор ФСБ Вам не зателефонував, не було б обшуків і «підписання паперів», то Ви би продовжили і далі організовувати проукраїнські акції в Красноярську?

По суті, у мене був вибір: вести життя біженця в Україні або піти на війну. Рішення здалося мені очевидним

– Чесно кажучи, товариш Новиков тільки прискорив мій від'їзд до України. Я і так планував сюди перебратися, але тільки в травні. По суті, у мене був вибір: вести життя біженця в Україні або піти на війну. Рішення здалося мені очевидним. Останні півтора роки російська влада остаточно здуріла. І людям з адекватними проукраїнськими та опозиційними поглядами в Росії просто нічого робити. Взагалі будь-яким розсудливим людям тут все важче знайти можливості для самореалізації. Деякі з них об'єднуються, роблять своїми лідерами різних ліберальних політиків, намагаючись консолідувати опозицію. На мій погляд, це не принесе результату, але все ж краще, ніж нічого. Інші росіяни, думаючі інакше, ніж нинішня влада, їдуть сюди, до України, і намагаються почати відродження Росії з Україною.

– Як Ви думаєте, чи можливі в Росії якісь радикальні зміни?

Росіяни вірять всьому, а українці вже навчилися не довіряти своїй владі. Але я з радістю повернуся, якщо в Росії раптом почнеться бунт чи революція

– Можливі, але не при цьому режимі. Спочатку «цар» повинен лягти, а потім вже варто говорити про будь-які зміни. Український народ освіченіший, люди тут дивляться на речі більш реалістично. У них працює голова, здоровий глузд. Росіяни вірять всьому, а українці вже навчилися не довіряти своїй владі. Але я з радістю повернуся, якщо в Росії раптом почнеться бунт чи революція, а мені при цьому не буде загрожувати тюремний термін.

Проблема не в Путіні, а в самих нас. Тому що це ми дозволили його режиму встановитися і зміцнитися

У будь-якому разі, додому я поїду тільки за однієї умови: якщо з Україною все до того моменту буде в порядку. Ми всі прекрасно розуміємо, що проблема не в Путіні, а в самих нас. Тому що це ми дозволили його режиму встановитися і зміцнитися. Можливо, коли холодильник здобуде перемогу над телевізором, щось станеться і в головах більшості. В Україні теж все не так добре, як хотілося б. Занадто багато залишилося від режиму Януковича, повільно йдуть реформи. Але в України є більш правильний вектор руху і всі шанси наблизити європейське майбутнє, на відміну від Росії.

Приблизно в ті дні, коли Валентин дав це інтерв'ю Радіо Свобода, в Красноярську ФСБ взялася за активістів руху «Солідарність». Один з учасників руху в Красноярську, Євген Бахотський, розповів виданню rus2web: «На нас іде атака з 5 травня. Спочатку псували майно – нападали на квартири, били скло, проколювали колеса, на вікнах малювали, що я «педофіл», на гаражі писали, що це «гараж фашиста». А 4 червня мене викликали в кабінет директора Красноярського заводу електромонтажних виробів, де я працюю. Двоє чоловіків заявили, що вони з ФСБ, і показали мені відеозапис. На ньому молода людина років 18 стоїть у лісі і розповідає, що він красноярський націоналіст, бореться з режимом Путіна і згадує, що ходив на мітинги, організовані «Солідарністю», і брав участь разом з рухом у незаконних діях. Співробітники ФСБ заявили, що молода людина покинула Росію і за гроші воює в нацистсько-терористичних військах України. «Солідарність» звинуватили в тому, що ми займаємося вербуванням бійців для Порошенка».

У бесіді з кореспондентом Радіо Свобода Євген Бахотський докладніше розповів про події останніх двох місяців: «Напади почалися з 5 на 6 травня, рівно перед пікетом з нагоди річниці подій 6 травня 2012 на Болотній площі в Москві, який ми проводили в Красноярську на Театральній площі. Приблизно о першій ночі вікна моєї квартири закидали камінням, розбили всі шибки. Моєму товаришеві, Євгену Бабуріну, забили будівельною піною глушник в автомобілі. Євген Бабурін був організатором пікету, а я уповноваженим з проведення. І після того пікету все продовжилося. Щойно я вставив шибки 8 травня, мені в ніч з 9 на 10 знову вікна розбили. Цього разу ще й камінь обв'язали георгіївською стрічкою, дали зрозуміти, що це не просто хулігани, а ідейні борці. Тієї ж ночі, коли мені розбили скло вдруге, на гаражеві Євгена Олексійовича зробили напис фарбою «Гараж фашиста. 9 травня». На стіні будинку, де я живу, Наступного дня написали «педофіл» і стрілку намалювали до мого вікна. Буквально через день Євгену Олексійовичу розмалювали фарбою всю машину: свастиками, образливими надписами про Україну. Це, за словами свідка, зробили двоє молодих осіб – підлітки, на вигляд років 14-16. Перед черговим нашим пікетом, який ми запланували на 30 травня, 25 травня ми подали повідомлення до мерії. Саме в ніч з 25 на 26 травня поновилися напади на нас. Цього разу почали нападати і на інших членів «Солідарності», які того разу були організаторами та уповноваженими з проведення пікету. Це Сергій Зінов і Юрій Лящін. Залили клеєм дверні замки на їхніх квартирах, у мене, а у Євгена Бабуріна – гаражний замок. Також у Зінова і Бабуріна зіпсували машини – колеса порізали».

«І ось тоді почалося найстрашніше – напади на людей», – розповідає Євген Бахотскій. Події 29 і 30 травня він пам'ятає в деталях.

– 29 травня, після наради в мерії щодо проведення пікету, напали на Сергія Зінова. Коли він повертався додому, невідомі молоді люди побили його, пошкодили йому око. Із цього приводу він звернувся до поліції, не зміг вийти на пікет. 30 травня, за годину до призначеного часу пікету на нас з Євгеном Бабуріним напали біля його гаража. Ми приїхали в цей гараж для того, щоб взяти звідти все необхідне для проведення пікету. Гаражний замок був знову забитий, ми його відкрити не змогли. У цей момент зібрався натовп якихось молодих чоловіків. Спочатку вони почали погрожувати нам, потім бити. Схопили Євгена Олексійовича, били його, стріляли йому під ноги з пістолета. Ще один, теж з пістолетом, до моєї голови його приставив. У мене в руці молоток був, у мене його відібрали, і цим молотком мене спробували вдарити по голові. Але в сантиметрі від голови відхилили і вдарили по воротах гаража. Били в живіт, по голові. Говорили, що, якщо я комусь скажу, що відбувається, вони мене вб'ють. Водночас вони били Євгена Бабуріна, співголову крайового відділення «Солідарності», він також співголова крайового відділення партії РПР-ПАРНАС. Потім вони його повалили на землю обличчям донизу і потягли по землі.

Під'їхала іномарка білого кольору, двоє взяли його за руки, затягли до цієї машини. Євген кричав «Допоможіть!» Але його силоміць відвезли в невідомому напрямку. Водій «Газелі», на якій ми збиралися відвезти необхідне для пікету майно, спробував втекти, він злякався за себе. Я йому кричав: «Стій! Забери мене!» І на ходу буквально мені довелося застрибувати. Двоє нападників сіли на мотоцикл і за нами поїхали, коли «Газель» рухалася в напрямку будівлі, де офіс «Солідарності» і РПР-Парнас.

Дорогою я зателефонував до поліції, повідомив про напад, побиття та викрадення людини. Я зайшов до будівлі і зауважив, що під'їхав і той мотоцикл з нападниками, ще чотири людини підійшли. Я попросив сторожа заховати мене. Він мене пустив в один з порожніх кабінетів. Я звідти спілкувався по телефону з поліцією. Переслідувачі мої ходили навколо будівлі, у вікна заглядали, намагалися визначити, де я перебуваю. Поліцейські тільки хвилин через 45 під'їхали – говорили, що не могли цю будівлю за адресою знайти. Ще до їх прибуття сторож зайшов і сказав, що «бандити» поїхали.

Коли поліція мене опитувала, їм по рації повідомили, що Євген Бабурін, який був викрадений, вийшов на зв'язок телефоном і сказав, що його відпустили. Ми сіли в патрульний автомобіль і поїхали його шукати. Він дуже погано бачить, а йому розбили окуляри, везли з закритими очима, викинули в пустельному місці, де гаражі, тупики, – він не міг пояснити, де він знаходиться. Через годину, поки ми його безуспішно шукали, він сам якось вийшов до колишньої прохідної заводу «Крассельмаш». У відділ поліції, куди нас привезли опісля, під'їхав і слідчий зі Слідчого комітету. Наступного дня нас знову викликали для додаткових пояснень. Відтоді більше ні мене, ні Євгена Бабуріна не викликали, і жодних дій щодо пошуку злочинців ми не бачимо. Євген Олексійович мені розповів, що в тому місці, де його гараж стоїть, є камера відеоспостереження, яка постійно записує. Машина, на якій його викрадали, повинна була потрапити на це відео. Ні Слідчий комітет, ні поліція цей відеозапис не вилучили, не подивлися. Ми не бачимо бажання з боку правоохоронних органів шукати тих людей.

– Як Ви думаєте, хто ці люди?

– Це люди, я вважаю, організовані владою, тому що нападають саме на тих, хто організовує опозиційні акції в Красноярську. Спочатку вони нападали на самі пікети, потім припинили. Бо на кожному пікеті поліція. Та й ми стали застосовувати огородження. Тобто стало складно підійти до пікетувальників, схопити їх за груди або порвати плакат, вдарити пікетувальника. Три пікети – 22 березня, 19 квітня і 6 травня – на нас ніхто не нападав. А у 2014-му газом з балончика бризкали в очі, плакати часто рвали.

Я пам'ятаю мітинг «Солідарності» і «Партії прогресу» 1 березня, наступного дня після вбивства Бориса Нємцова. Я бачив антимайданівський натовп, керував її діями депутат Держдуми від ЛДПР, відомий спортсмен Дмитро Носов. Їх було багато. Вони були організовані. У них були свої плакати образливого характеру як на адресу самого загиблого Нємцова, так і всієї опозиції. Вони кричали, ображали, не давали нікому говорити. Коли ми після цього пікети проводили, вони фізично не нападали, просто підходили, намагалися лаятися з нами.

Я вважаю, владі наші пікети не подобаються. Влада не має можливості за законом нам відмовити в їх проведенні. Нам всі пікети погоджували, але при цьому вирішили ось так по-бандитськи тиснути. Дані про те, хто організатор пікетів, ми ж подаємо не в «Антимайдан», ми подаємо до адміністрації міста повідомлення, де вказані наші імена, адреси, номери телефонів. Це відомо тільки правоохоронним органам, які беруть участь у нараді, і відділу з безпеки адміністрації Красноярська. Відповідно, я вважаю, раз тільки вони знають дані організаторів пікетів і мітингів, то організатори нападів можуть дізнатися їх адреси тільки з цього боку.

– І раніше в Красноярську проходили акції протесту, але ніколи такого тиску на опозиціонерів не було. І, здавалося б, нічим пікети «Солідарності» владі не загрожують – людей мало приходить, і ті спокійно стоять з плакатами. Чому саме зараз почався такий тиск?

– Я помітив, що загострення відбувається не тільки в Красноярську. Подібні напади на пікети почали відбуватися і в Москві, і в інших містах. У Новосибірську були випадки нападу на РПР-ПАРНАС. Я вважаю, що централізовано дана команда давити опозицію. Влада просто взагалі не хоче бачити опозиційну точку зору. Так зараз практично скрізь, де відбуваються якісь заходи. До Калуги перед висуненням кандидатів на вибори приїжджав Михайло Касьянов. І там теж були напади. Вкрали білборди Навального передвиборчі. «Комітет 6 травня» проводив пікет в Москві. Чотирьох молодих людей, які були в цьому пікеті, відстежили до будинку, напали на них, побили. Це скрізь зараз по країні відбувається. У Красноярську, можливо, більш жорстоко нападають.

– У соцмережах з приводу того, що коїться з опозицією Красноярська, писали, що «Солідарність» сама організовує інсценування, щоб привернути увагу до себе...

– Як можна самому собі постійно бити скло, псувати власне майно, а потім ще й самого себе бити і викрадати?! Немає слів просто. Я вважаю, що таке в соцмережах пишуть люди проплачені, які також належать до руху «Антимайдан». І для того щоб виправдати свої злочинні терористичні дії, вони ще кажуть, що «Солідарність» сама себе тероризує.

Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG