Про переслідування інакомислячих в Донецьку та Луганську, яке розгорнули проросійські збройні формування, ми неодноразово говорили у програмі «Донбас.Реалії». Нині торкнемося ще однієї сторони цієї великої теми – становища представників ЛГБТ-спільноти в окупації і поза зоною окупації. Гість програми – колишній луганчанин Андрій Кравчук, правозахисник, експерт центру «Наш світ».
– Яка нині ситуація з ЛГБТ-спільнотою на окупованій території України?
Там відсутнє громадське життя загалом, тим паче, ЛГБТ-громади
– Обстановка там така сама, як і для інших жителів Донбасу. Сепаратисти, які захопили владу у цих регіонах за допомогою Росії, почали будувати певний гібрид Радянського Союзу та Російської імперії, як вони собі це уявляють. Це приблизно така ж держава, якою могла б стати Україна за десять років правління Януковича, в якій не існує взагалі жодних прав людини, незалежно від сексуальної орієнтації, гендерної рівності та інших ознак. Там відсутнє громадське життя загалом, тим паче, ЛГБТ-громади. Ті, хто жив більш-менш відкрито, пішли у підпілля, вони бояться давати про себе знати, зустрічатися. Повернулися найгірші часи СРСР. Нещодавно вбили гея у Луганську, і та бандитська міліція почала використовувати ті самі методи розслідування, з якими ми десятки років боролися в українській міліції. Утім, в українській ми це викорінили, але щойно повернувся Радянський Союз, усе повернулося назад.
– Які методи Ви маєте на увазі?
Якщо з'ясовують, що знайомий цієї людини – гей, у нього випитують всі інші телефони геїв. Вони збирають інформацію, яку потім можуть використовувати для шантажу
– У людини забирають мобільний телефон, переписують усі телефони, дзвонять за ними. Якщо з'ясовують, що знайомий цієї людини – гей, у нього випитують всі інші телефони геїв. Вони збирають інформацію, яку потім можуть використовувати для шантажу, схиляють до співпраці, тощо.
– Яким чином Ви цьому протистояли у мирний час?
За десять років ми досягли результатів, і міліція почала краще ставитися до людей у подібних ситуаціях. Утім, зараз повернулося усе назад
– Ми спілкувалися з міліцією, безпосередньо з начальниками райвідділів Луганська. Ми їм пояснювали, що вони вчиняють протиправні дії. Ми їм пропонували свою допомогу. І за десять років ми досягли результатів, і міліція почала краще ставитися до людей у подібних ситуаціях. Утім, зараз повернулося усе назад. Такі методи не сприяють розкриттю злочинів. Наскільки мені відомо, справа цього гея так і не була розкрита. Утім, це сприяє зловживанням у міліції, особливо, зараз, коли там немає влади, вони роблять що завгодно.
– Чи існують програми допомоги для людей, які опинилися у подібній ситуації?
– Такі програми є. Ми допомагаємо людям, але на вільній території, яка під контролем української влади. На території, окупованій російськими та проросійськими прихильниками, – там немає влади, немає закону. Там ми абсолютно безсилі. Моя організація займається першочергово юридичною допомогою. Тобто, якщо людина потрапила у подібну ситуацію, вона може звернутися до нас, і ми розкажемо, що потрібно робити, допоможемо оформити необхідні документи, за необхідності – знайдемо адвоката.
– Вихідними відбулася хода на підтримку ЛГБТ-громади. Як Ви б охарактеризували ставлення до членів цієї спільноти на неокупованій Україні?
Ставлення до них дуже змінилося за останній рік. Багато людей, які не відносяться до ЛГБТ, висловлювали бажання приєднатися, тому що вони серйозно сприймають гасло «за нашу і вашу свободу»
– Ставлення до них дуже змінилося за останній рік. Ми бачимо це навіть у дискусіях в інтернеті. Уперше цьогоріч до маршу приєдналося навіть кілька депутатів Верховної ради. Дуже багато людей, які не відносяться до ЛГБТ, висловлювали бажання приєднатися, тому що вони серйозно сприймають гасло «за нашу і вашу свободу». Вони розуміють, що права людини – це права будь-якої людини.
Ми не захищаємо геїв та лесбіянок, ми виступаємо проти дискримінації за сексуальною орієнтацією. Тобто, неважливо, яка у Вас сексуальна орієтація, головне – як до вас ставляться люди. Ми бачимо, що ситуація змінюється. Якби не закритість цієї ходи, то вона могла б бути чисельнішою. Утім, організатори мусили максимально засекретити інформацію щодо заходу. До нього змогли приєднатися не усі бажаючі.
– Як Ви думаєте, скільки часу необхідно Україні, щоб ЛГБТ-громади не викликали спротиву з боку радикалів?
Думаю, що для України буде вдосталь десяти років вільного розвитку, щоб подолати традиційну для нашого суспільства гомофобію
– Україна не є якимось унікальним суспільством, унікальною державою. Ми зараз проходимо той шлях, який країни західної Європи пройшли років 30-50 тому, країни східної Європи років 10-20 тому. Якщо ми поглянемо на наших сусідів, таких, як Латвія, Сербія, Румунія, Молдова, з відсталим суспільством, які потрапили до Європи і усвідомили, що мають консервативне патріархальне гомофобне суспільство, то стикнулися із тим самим, що і ми зараз. Ситуація змінилася за останні десять-двадцять років. Я думаю, що і для України буде вдосталь десяти років вільного розвитку, щоб подолати традиційну для нашого суспільства гомофобію.
– Чи є у політичних партій програми для ЛГБТ-спільноти та для підвищення толерантності до них?
– Ми зверталися із подібними проханнями до наших політиків протягом останніх п’ятнадцяти років. Ніколи ми не чули відповіді. Усі наші пропозиції просто ігнорувалися. Минулого року уперше ми почули добрі слова на свою адресу з боку ще кандидата у президенти Петра Порошенка. Amnesty International перед виборами зробила опитування кандидатів, у тому числі, щодо прав людини. Петро Порошенко був єдиним, хто відповів, що збирається забороняти дискримінацію за сексуальною орієнтацією та гендерною ознакою в усіх сферах життя, які регулюються законом. Прес-секретар Порошенка у Верховній Раді заявив, що втілюватимуть свої наміри у життя. Доки вони так і не втілилися у життя, але ми сподіваємося, що нові ліберальні політичні сили стануть нашим союзником у боротьбі за права людини.
– Як ви думаєте, чи будуть притягнуті до відповідальності радикально налаштовані активісти з маршу гідності?
Це призведе до того ж, до чого поведінка радикалів від партії «Свобода» свого часу. Це відштовхнуло багатьох їхніх потенційних виборців. Те саме, я думаю, буде і з «Правим сектором» та іншими політичними силами, які приєднаються до цієї гомофобної кампанії
– Це призведе до того ж, до чого поведінка радикалів від партії «Свобода» свого часу. За них багато проголосували, тому що вважали їх реальною опозицією, силою спроможною протистояти режиму Януковича. У парламенті вони не виправдали надій, у них зовсім відсталий, неліберальний, недемократичний підхід до прав людини. Це відштовхнуло багатьох їхніх потенційних виборців. Те саме, я думаю, буде і з «Правим сектором» та іншими політичними силами, які приєднаються до цієї гомофобної кампанії.
– Чи є якийсь зв’язок між православ’ям та формами заборони для ЛГБТ-громад, як на окупованому Донбасі?
Жодна не ставиться ліберально до гомосексуальності, але більшість православних церков за кордоном ставляться до цього більш терпимо
– Православ’я – досить консервативна релігія. Утім, вона дуже різна у кожній країні. Те, про що ми зараз говоримо – це православ’я російської традиції, або Московських патріархат. Він дуже різниться від інших конфесій. Усі вони консервативні, і жодна не ставиться ліберально до гомосексуальності. Але більшість православних церков за кордоном ставляться до цього більш терпимо. Вони розуміють, що живуть у сучасному світі, що усі люди різні, у них виникають різні проблеми, і це слід враховувати.
Ставлення до ЛГБТ-громади стало маркером розділення – приналежності або до сучасного західного світу, або так званого «русского мира». Якщо Ви вважаєте, що ЛГБТ – це люди другого ґатунку, і не мають прав, як інші люди, то підтримуєте «русский мир». Якщо ж Ви вважаєте їх такими самим людьми, як і усі інші, тоді це сучасний захід. Я знаю, що православні церкви США, Фінляндії терпиміше ставляться до ЛГБТ. Вони живуть у сучасному світі. Російська православна церква наполягає на своїх гомофобних традиціях. Українські церкви – намагаються мовчати. Перед проведенням «прайду» до християнських церков звернулися представники Amnesty International та просили висловитися та закликати до миру під час цієї ходи. На жаль, майже жодна церква не відгукнулася.
