Приїхавши до Західної України, пенсіонери з Донбасу не могли повірити, що це – також Україна, «бо людям там і до Європи не потрібно, вони вже живуть, як в Європі», розповіла Радіо Свобода засновниця благодійної організації «Турбота про літніх в Україні» Галина Полякова. Вона розповідає про те, що інформація разом зі справжньою турботою про літніх людей може змінити їхнє ставлення до подій в Україні і зробити так, щоб на виборах вони не мусили обирати між своїм виживанням і майбутнім країни.
– Люди пенсійного віку становлять близько третини населення і мають величезну політичну вагу, і від того, куди вони скерують цю політичну вагу, залежить майбутнє країни. Наскільки українські пенсіонери можуть впливати на владу просто своєю великою кількістю?
– Ми маємо навіть приклади, іноді дуже негативні, іноді – позитивні. Був у нас такий собі Черновецький, колишній київський мер, якого бабусі обирали, то потім вони приходили до нього і кидали в нього пакетики з гречкою, мовляв, беріть її собі назад, ту гречку. І таке було.
Люди похилого віку – це дуже активний електорат
Але дійсно, люди похилого віку – це дуже активний електорат. Це – пенсіонери, ще молоді, ще досить жваві, досить здорові, активні, і вони дійсно є більш активним електоратом і більш масивним електоратом, ніж молодь.
І наші літні люди також політично змінили дещо свої орієнтири, і ми бачимо, що попри таку «радянськість», яка є в основі (ми знаємо чому і знаємо як, бо ми там виховувалися, в Радянському союзі), коли стало питання незалежності України і української ідентичності, в нас дуже багато людей активізувалися в патріотичному сенсі. Ми маємо безліч прикладів, коли літні люди збирають харчі для нашої армії, збирають гроші на ліки, маскувальні костюми і сітки робили, все робили. Тобто працюють дуже багато, і якось все це сколихнуло, згуртувало.
– В Росії все ж таки більшість пенсіонерів підтримує владу, незважаючи на те, що влада так само мало робить для них, як і українська влада. Про це говорять і російські волонтери, які можуть порівнювати ситуацію в обох країнах. Вони говорять про те, що обидві держави є однаково соціально безвідповідальні, тільки одна є набагато багатша, ніж друга.
– В Росії, знаєте, як сказала одна наша колега з Росії, вони вважають, що у них літні люди є жертвами пропаганди.
– Жертвами пропаганди великою мірою опинилися і українські пенсіонери, які жили на Донбасі, і частина з них підтримала окупацію Донбасу, частина з них має свій ідеал для країни не в майбутньому, а в минулому, і багато людей їх звинувачують в цій ситуації, яка склалася. Але з іншого боку – вони опинилися і в найгіршій ситуації, найбільшими заручниками стали цієї ситуації. Як там зараз виглядає ситуація?
– Погано виглядає. Справа в тому, що коли люди голосували, була велика думка чи відчуття, чи політика, чи як хочете скажіть – що Донбас годує всю Україну. А насправді якість життя була дуже невисокою. Але люди не мали з чим порівнювати, вони не розуміли, що воно таке є. Бо звикли жити у злиднях.
Вони дуже погано знають історію, дуже погано знають своїх сусідів, які живуть тут, поруч, трошки західніше від них
Ми навіть робили такі собі поїздки, коли ми вивозили людей, скажімо, з районів східних на захід, до Івано-Франківська, до Львова, до Тернополя, щоб показати, яка є велика різниця. Мені запам’яталося, як одна жіночка з Донбасу, яка побувала в Івано-Франківську, каже: «Нащо вам в Європу?! Ви вже в Європі!» Різниця дійсно разюча. Вони дуже погано знають історію, дуже погано знають своїх сусідів, які живуть тут, поруч, трошки західніше від них.
– Ці люди погано знають свою історію. Але з суспільної точки зору, саме старше покоління є хранителями пам’яті народу. Наскільки вони можуть зараз виконувати цю роль і чи виконують?
На окупованій території Донбасу близько двох тисяч людей були гастарбайтерами під час Другої світової війни, і вони досі бояться про це говорити
– Звичайно. На окупованій території Донбасу близько двох тисяч людей були гастарбайтерами під час Другої світової війни, і вони досі бояться про це говорити.
Коли ми виїжджали на Донбас, мені дуже подобалася молодь, з нею було легко, приємно говорити, але важкувато було говорити з людьми мого покоління
Коли ми виїжджали на Донбас, то, чесно скажу, мені дуже подобалася молодь, з нею було легко, приємно говорити, але важкувато було говорити з людьми мого покоління. Це люди, які наближаються до 60 років. Їхня молодість пройшла в Радянському союзі, вони туди і тягнуться.
Чому ми їздимо на Схід? Тому що у нас велика програма так звана «Місце зустрічі – діалог», це – організація діалогу між людьми того покоління, що пережило війну, і молоддю. Ми хотіли, щоб вони одне одного почули і зрозуміли одне одного. Зрештою, це була наша мета.
