Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 07:57

Українці і поляки. Москві вигідні негативні стереотипи


Плакат Юрія Неросліка

Плакат Юрія Неросліка

В українців і поляків існує низка «історичних ран», значною мірою міфологізованих подій. У поширені їх не останню роль відіграють російські імперці

(Рубрика «Точка зору»)

Так сталося, що протягом весни цього року допомагав трьом людям оформляти документи на отримання польських шенгенських віз. Недавно самому довелося оформляти ці документи. І кожного разу зауважував чергові новації, які ускладнювали цю процедуру. Отримати таку візу стає все складніше. І це на тлі розмов про спрощення візового режиму й про те, що ось-ось має настати для нас «безвізовий рай» із Євросоюзом.

Не скажу, що існує якесь негативне ставлення до українців серед представників дипломатичних служб Польщі. Радше, навпаки. Є певне співчуття, намагання допомогти. Загалом у Польщі, попри деякі нюанси, продовжують домінувати проукраїнські настрої. Не забуваймо також, що Польща одна із перших визнала Україну як незалежну державу. Також вона була і залишається «адвокатом» України в Євросоюзі. Хоча слово «адвокат» тут не зовсім й доречне. Недавно чимало поляків співчувало Євромайдану, зараз вони співчувають українцям, які воюють на Донбасі. Навіть у міру своїх сил допомагають нашим військовим.

Однак не все так просто. На жаль, ставлення в Польщі до українців змінюється. І не в кращу сторону. Ускладнення візового режиму – лише симптом. В принципі, можна зрозуміти поляків. Україна – держава, яка реально воює. Тому з такою державою варто мати «міцний кордон». Але, схоже, справа не лише в цьому. Україна залишається для поляків «нецивілізованою державою», від якої треба триматися на відстані. Про це вже в Польщі говориться відкрито, в «публічному просторі». Наприклад, якщо у резонансній книзі подорожей Ришарда Капусцінського «Імперія» Україна, при всій її «совковості», зображена позитивно, то нині в не менш резонансній книзі Зємовіта Щерека «Прийде Мордор і нас з’їсть, або Таємна історія слов’ян» вона представлена у вкрай негативному світлі, як «брудна й смердюча».

Рани історичні

Людина живе не тільки й не стільки в світі реальному, скільки в світі символічному, в тому числі і в світі історичних символів. І ті непорозуміння, які мають українці з поляками, часто обумовлені старими «історичними ранами». Не одному поколінню українців через підручники, літературу, кіно, мистецькі твори втовкмачували, що польські шляхтичі були жорстокими гнобителями українських селян. Натомість, останні разом із козаками героїчно боролися проти польської неволі. Це майже стало «історичною аксіомою» і фактично такий погляд продовжує культивуватися донині.

Щодо поляків, то в їхніх підручниках, літературі, кіно й мистецьких творах українці поставали як нецивілізовані зарізяки, які тільки те й робили, що чинили різні підлоти культурним полякам.

Певно, не треба говорити, що подібні уявлення є породженням ери націоналізму і є політично заангажованими. При цьому в поширенні подібних стереотипів далеко не останню роль відігравали й відіграють «добрі сусіди» – російські імперці.

І в українців, і в поляків існує низка «історичних ран», значною мірою міфологізованих подій, що творять уявні конфлікти в свідомості представників двох народів. Зокрема, це Хмельниччина, гайдамаччина, а останнім часом – «волинська різня», що давно вже стала предметом політичних спекуляцій, за якими нерідко простежується рука Москви.

На жаль, і з українського, і з польського боку за часів нашої незалежності було зроблено вкрай мало, аби зруйнувати ці конфліктні стереотипи. Історична свідомість поляків та українців, за великим рахунком, і далі залишається конфронтаційною. Апелюючи до минулого, і поляки, і українці більше звертають увагу на те, що нас розділяло, а не об’єднувало. Хоча того, що об’єднувало, було багато. Навіть більше, ніж того, що роз’єднувало.

Звісно, можна говорити: мовляв, не варто звертати увагу на старі «історичні рани» і що треба лишити історію історикам – хай розбираються. Але це не так. Історична конфронтаційна свідомість, що роз’єднує поляків та українців, може в певний момент спрацювати. Зрештою, вона працює. І не на нашу користь. Як і не на користь поляків.

Безалаберність українська

Але негативні стереотипи, які зберігаються в Польщі щодо українців, – це не лише наслідок старих «історичних ран». Це також породження нашого сьогодення.

Наведу деякі приклади. Приблизно рік тому в Люблінському католицькому університеті, одному з найавторитетніших вишів Польщі, відбувається конференція, присвячена польсько-українським стосункам. Приурочена вона до 10-ї річниці вступу Польщі до Євросоюзу. На цю конференцію приїздять не лише науковці з Польщі й України, але й представники Міністерства закордонних справ Польщі, генеральний консул Республіки Польща в Луцьку. У Любліні є українське консульство. Але ніхто з цієї інституції не прибув на зазначену конференцію. Думаю, коментарі не потрібні.

Другий приклад. Зовсім недавно відбувається політологічна конференція в Замості – у Державній вищій школі імені Шимона Шимоновича, де обговорюється російсько-український конфлікт. Оскільки українським вченим, у зв’язку з жорсткою економією коштів, не передбачені закордонні відрядження, ті прибули на «волонтерських засадах» – оплатили самі дорогу. Добрі поляки за свій кошт поселяють їх у готелю, годують. Натомість, на цю конференцію приїздить представник Московського університету імені Михайла Ломоносова. Ні, він ніби нічого й не має проти України. Бо ж аудиторія налаштована проукраїнськи. Але цей росіянин ефектно презентує «багату» Росію. У нього за рахунок університету оплачена і дорога, і перебування в Польщі. Він спеціально виступає англійською мовою – ось, мовляв, які ми проєвропейські. Не дивно, що на нього була звернута увага. Словом, хлопець зробив свою справу.

Але не будемо про «високі сфери». Поляк, пересікаючи кордон з Україною, відразу відчуває разючу різницю – це і низька культура наших митників, і вкрай погані дороги (при цьому на українсько-польському прикордонні якість доріг іноді поступається їхній якості у внутрішніх районах України), і далеко не найкраща інфраструктура. А ще – корупція. Все це стало в нас задавненою хворобою. І це не можуть не бачити поляки.

Ще жителі прикордонних з Україною районів Польщі бачать наших дрібних конрабандистів, які промишляють незаконною торгівлею цигарок та алкоголю. Можливо, в когось з поляків ці люди викликають співчуття, але, радше, огиду.

Поки що польська політична та інтелектуальна еліти демонструють свою прихильність до України, готовність підтримувати нас у цей непростий час. Звісно, тут є чимало прагматизму. Полякам не потрібні росіяни біля їхніх воріт. А Україна виконує для них роль «санітарного кордону».

Проте не треба мати ілюзій. Проукраїнські симпатії в Польщі поступово маліють – і часто з нашої вини. Це не значить, що ситуація стала критичною. Але тенденція простежується. І це так чи інакше впливає й на польські еліти, і на польсько-українські стосунки.

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Петро Кралюк

    Петро Кралюк – український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG