Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 06:35

«За гімн України і власну думку у військкоматі мене записали в психи» – російський студент


Влад Колесников

Влад Колесников

Влад Колесников у військкоматі заявив, що не хоче служити в російській армії і воювати проти українців, після чого отримав від медиків діагноз: «розлад особистості»

Владу Колесникову, 17-річному учню технікуму з російського Подольська, пишуть сотні людей. Пропонують допомогу і дах, дякують, радять бути обережнішим. «Не можу висловити словами ті емоції, які я відчуваю, читаючи Фейсбук, – каже Влад, і голос його тремтить від хвилювання, – там така велика підтримка від незнайомих мені людей, просто неймовірно».

Влад знайшов безліч друзів в інтернеті, проте його прокляв рідний дід, колишній співробітник КДБ; в технікумі, де він навчався, на нього напали з кулаками (Влад просить не писати, що його побили: «усього лише розбита губа, кілька синяків, кілька ударів по голові і три краплі крові»), а тепер ним зацікавилася поліція.

І все тому, що Влад Колесников не тільки не приховує своїх політичних поглядів, але і вирішив відкрито заявити про них.

Наші ЗМІ багато в чому помиляються, перебільшують, а в більшості випадків просто нахабно брешуть

– Путін сидить зі своєю зграйкою кримінальників і країною заправляє, причому, за допомогою потужної пропаганди. Це моя суб'єктивна думка. Можливо, я помиляюся, але я вважаю, що це правда. Знаєте, російські ЗМІ активно пропагують образ ворога у вигляді «хохлів», у вигляді «піндосів». Я теж все це підтримував до того часу, поки не подивився одне відео на YouTube. Це був 2014 рік, і я, напевно, ніколи цього не забуду, бо це відео повністю змінило моє життя, можна сказати. Відео найбанальнішого змісту: просто американська сім'я, росіянка-дружина, чоловік-американець, він дарує їй подарунок, вони їдуть до тиру. І замість того, що нам пропагують – фашистський режим, всі схиблені на сексі, грошах, всі зраджують один одного, я побачив таких же людей, як і я сам. Єдина різниця була в тому, що вони більше посміхалися. І відтоді я почав більше копати, дивитися різну інформацію, читати західну пресу. Відтоді я зрозумів, що наші ЗМІ багато в чому помиляються, перебільшують, а в більшості випадків просто нахабно брешуть.

– І з родичами у Вас складні стосунки саме через те, що вони Ваші погляди не поділяють?

Всі люди, яких я знаю, все моє училище, вся моя рідня – всі проти. Тільки я і Микола

– Так. Не тільки з родичами, а, можна сказати, з усіма людьми. Я знаю тільки двох осіб, які більш-менш мої погляди поділяють, – це мій друг Микола Подгорнов і ще одна людина, її ім'я я називати не буду. А всі люди, яких я знаю, все моє училище, вся моя рідня – всі проти. Тільки я і Микола.

– І Ви з Миколою вирішили повісити в Подольську плакат з надписом «Х** війні»...

Я у військкоматі сказав, що не хочу служити і не хочу йти воювати проти своїх братів

– Так, а почалося з того, що я у військкоматі сказав, що не хочу служити і не хочу йти воювати проти своїх братів. Можливо, пафосно звучатиме, але так воно і є. Ми вирішили, що більше терпіти це не будемо, і відкрито усе висловимо. Спочатку хотіли повісити плакат в Москві, але подумали, що його швидко зірвуть, тому стали шукати відповідне місце в Подольську.

Щоб він довше повисів, ми закріпили його на залізні троси, а двері закрили на замок, щоб поліція довше не могла туди потрапити: довелося викликати еменесників. Думаю, дві-три години ми у них виграли

Ходили довго, знайшли в центрі міста один будинок з відкритим дахом і вирішили повісити туди. Пішли в трикотажний магазин, купили п'ятиметровий клапоть жовтої тканини, довго вибирали яка міцніша, купили фарбу. Все це дорого для студента, але того варте. Плакат нам довелося робити всю ніч і всю ніч сидіти на даху. Щоб він довше повисів, ми закріпили його на залізні троси, а двері закрили на замок, щоб поліція довше не могла туди потрапити: довелося викликати еменесників. Думаю, дві-три години ми у них виграли.

– А у військкоматі Ви прямо так і сказали, що не хочете воювати?

У мене на телефоні записаний гімн України. Російський гімн мені не подобається, тому що я вважаю його брехливим. Все, що там говориться про свободу і так далі, – це просто брехня чистої води. Російську армію я не підтримую взагалі і служити в ній вважаю ганьбою

– У мене не дуже хороший зір, тому я взагалі не придатний до стройової служби. Медкомісію я пройшов, і ось призовна комісія: там стоять буквою П столи, за столами сидять люди, які оцінюють. У мене на телефоні записаний гімн України. Російський гімн мені не подобається, тому що я вважаю його брехливим. Все, що там говориться про свободу і так далі, – це просто брехня чистої води. І перед тим, як зайти, я вирішив включити гімн України, бо російську армію я не підтримую взагалі і служити в ній вважаю ганьбою. Ось так включив гімн України і сказав: «Хлопці, я не піду воювати в російську армію».

– Владе, погодьтеся, Ви дуже незвичайний молодик. У Вас якийсь імунітет до пропаганди, та ще й безстрашність...

Насправді мені пощастило – у мене просто телевізора певний час не було, я всі ці новини не дивився

– Насправді мені пощастило – у мене просто телевізора певний час не було, я всі ці новини не дивився. А коли телевізор з'явився, я його включив і побачив цю дикість, яка там відбувається. Як раз потрапив на цю передачу, коли Кисельов люто доводив, що серця геїв треба спалювати. Я сиджу і думаю: це комедійне шоу, гумористичне? Потім я почав розуміти, що такі нові новини в Росії з'явилися. Це жесть, просто за всіма принципами пропаганди Геббельса: кругом вороги, країну окупували. Маячня якась.

– Отже, Ви включили український гімн у військкоматі. Члени призовної комісії, напевно, очманіли, коли це почули?

У військкоматі мене записали в психи за те, що я зайшов з гімном України і висловив свою думку

– Це було щось неймовірне. Деякі люди остовпіли, деякі схопилися, стали кричати: «Що ти твориш? Ти знаєш, де ти перебуваєш?» Через деякий час прибіг чоловік, мене відвів в окрему кімнатку, поклав переді мною два акти. На одному написано, що у мене проблеми із зором, так воно і є, а на другому написано: розлад особистості і щось ще. Коротше, у військкоматі мене записали в психи за те, що я зайшов з гімном України і висловив свою думку. І ось це було поворотним моментом. Коли переді мною поклали цей акт, я зрозумів, що більше такого не витримаю: я просто зайшов, а мене одразу в психи.

– І Ваш останній подвиг: Ви прийшли в училище у футболці з українським прапором...

Ніколи не забуду цей погляд: дивиться спочатку на мене начебто нормальний адекватний чоловік, дивиться потім, що у мене на футболці, піднімає погляд, і я бачу таку ненависть!

– Так. Я і раніше в училищі висловлював свої політичні погляди, дуже часто сперечався з учителями щодо цього. Самі розумієте, нічого хорошого з цього не виходило, але і нічого суперпоганого не було, окрім заниження оцінок і якихось таких дрібниць. А тут уже стало веселіше. Біля училища відразу зустрів класного керівника, вони у нас профмайстрами називаються. Ви знаєте, ніколи не забуду цей погляд: дивиться спочатку на мене начебто нормальний адекватний чоловік, дивиться потім, що у мене на футболці, піднімає погляд, і я бачу таку ненависть!

Влад Колесников прийшов з українським прапорцем на грудях

Влад Колесников прийшов з українським прапорцем на грудях

У них аргументів переконливих не знайшлося, все зводилося до того, що я – ганьба країни

Потім піднімаюся, заходжу в клас, через п'ять хвилин до мене повертаються люди, які сидять попереду мене, а я на задній парті сиджу, і кажуть: «Колесніков, тобі морду зараз набити або пізніше?» Ну, спробуйте. Своєї обіцянки вони, як бачите, дотримались, але не цього дня, а через кілька, після моїх постів, коли вони почули про себе багато цікавого. Свою позицію я можу аргументувати, чому я вважаю, що Крим анексували, чому Донбас окупували, у мене є докази, у мене є факти, я знаю людей, які там служили. По телеку кажуть: наших військ там немає. Насправді, звісно, інакше. У них аргументів переконливих не знайшлося, все зводилося до того, що я – ганьба країни, прапор треба здерти. Цікава, звісно, політика насправді. Виходить, висловлювати свою думку – це є ганьбою країни.

Напис на прапорці: «Повернути Крим!»

Напис на прапорці: «Повернути Крим!»

Влад Колесников змушений був покинути і училище (його миттєво відрахували), і Подольськ. Дід, у якого він жив, теж не поділяє його політичних поглядів і відправив онука до батька, в Жигулівськ. І дуже вчасно: Влад зателефонував дідові сказати, що доїхав нормально, і дізнався тривожну новину: приходили дві людини з поліції і питали – звідки він взяв український прапор і де його футболка зараз.

«Всіх демократів в Росії відправляли в заслання, от і я себе почуваю, як на засланні. Мені зараз багато хто радить їхати до Києва. Але це найбільш крайній варіант. Якщо хтось думає, що я зараз посиджу, зроблю закордонний паспорт, поїду до України, і на цьому все закінчиться, то вони помиляються. Поки я планую після Жигулівська повернутися до Москви і влаштувати кілька пікетів протесту», – обіцяє безстрашний Влад Колесников.

Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG