Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 19:14

Письменник презентував збірку вибраної прози «На протилежному боці від добра»

Київ – До збірки «На протилежному боці від добра» письменника, поета і дисидента Василя Рубана потрапило два романи: про любов і каральну психіатрію. Це два абсолютно різні тексти, зауважують критики. Перший, «Любиш не любиш», більше подібний до німецької модерної прози. Другий роман, «На протилежному боці від добра», жорстко і реалістично документує будні «спецхворого», у статусі якого побував сам письменник.

«Голодного хворого прив’язують до ліжка і вводять інсулін. Інсулін поглинає в організмі залишки цукру, від чого мозок людини стає перед проблемою смерті. Різні мозкові сигналізації спрацьовують як запобіжники перед настанням наглої смерті, і всю істоту людини роздирає божевільний страх», – Василь Овсієнко уголос читає уривок з роману Василя Рубана «На протилежному боці від добра» – так само називається уся збірка.

Психлікарня, у якій утримували письменника, відкрили у 1968-му році, саме коли у Радянському Союзі процвітала каральна психіатрія, розповідає дисидент. Політв’язням діагнози ставили не лікарі, а кагебісти – причому у самій Москві. Для таких пацієнтів існували своя термінологія – «спецбольной» і «принудлечение». Василь Овсієнко розповідає, що також опинявся перед вибором: в’язниця або психлікарня. «Ви не захищаєтесь. Людині властиво захищатися. Я маю сумніви у вашій психічній повновартості», – такі слова він чув від слідчого. Каже, шантажу не витримав.

Тоді страх був постійний, що, відібравши усе, відберуть ще щось, найостанніше

«Тоді страх був постійний, що, відібравши усе, відберуть ще щось, найостанніше», – пригадує Овсієнко.

Василь Рубан повівся інакше. Згадує: у психлікарні страшніше, ніж у в’язниці – можуть зробити що завгодно. «Я думаю, він зміг витримати усе це, бо знав, що має написати «На протилежному боці від добра», – вважає Василь Овсієнко. Роман порівнюють із «Пролітаючи над гніздом зозулі» американського автора Кена Кізі.

«Цей текст написано без жодної озлобленості»

Сам автор про цю книгу говорить неохоче, перечитувати її не любить – каже, що про такі речі хочеться швидше забути. Лише жартує: тепер вперше його тексти вийшли у повному варіанті. Павло Щириця, директор видавництва «Ярославів вал», яке видало книгу, каже, автобіографічна збірка – передусім про те, як лишитися на боці добра. «Світ не без добрих людей» – це, здавалося б, неможлива максима для світу радянської каральної психіатрії. Однак цей жорсткий, «непричесаний» текст написано без жодної озлобленості, зазначає видавець.

Над оцим згустком болю і надії все-таки домінує бажання світла

«Над оцим згустком болю і надії все-таки домінує бажання світла. І мені здається, саме ця ідея вела автора – написати, зафіксувати і не зайти на той бік добра», – розповідає Щириця.

В нас любов заідеологізована, «зарелігієзована», загнана у такі рамки, де немає широти поняття. Потрібно цінувати будь-який момент кохання

Що ж до «Любиш не любиш» Василь Рубан каже: хотів звернути увагу на те, чого люди зазвичай не помічають. «В нас любов заідеологізована, «зарелігієзована», загнана у такі рамки, де немає широти поняття. А фактично любов – це суцільна енергія, яка відбувається між усіма людьми весь час. Потрібно цінувати будь-який момент кохання», – пояснює письменник.

Однак додає, що роман – це також і картинка кінця Радянського Союзу. І сподівається, що читачів не відлякне тривалість дії – близько 20 років. Каже, що сам прочитав «Війну і мир» Толстого під час одного з ув’язнень: «Не було куди поспішати. А так би в житті не прочитав такої довгої книжки».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG