За численними дослідженнями соціологів, безпека ще до війни належала до базових, життєво важливих цінностей українців. Заради безпеки економічної та фізичної, заради стабільності вони впродовж довгого часу були готові жертвувати розвитком особистим та розвитком держави. Разом з тим, до власного життя, до безпеки на дорозі, біля водойми, на хімічному підприємстві чи на нафтобазі вони ставилися і продовжують ставитися на диво недбало, про що свідчать високі цифри смертей від нещасних випадків. Як пояснити цей парадокс і як зробити так, щоб українці припинили просто перейматися безпекою, а почали поводитися безпечно щодо себе та оточуючих – про це ми говоримо з Галиною Циганенко, старшим науковим співробітником Інституту соціальної та політичної психології, а також волонтером «Психологічної кризової служби», яка розпочала свою роботу на Майдані і продовжує до сьогоднішнього дня.
– Зважаючи на соціальну ситуацію, політичну і військові дії, які зараз є в Україні, відчутна активізація цієї небезпеки. Вона в найближчому середовищі, і чим ближче до Сходу, тим сильніше вона відчутна, найбільше – Дніпропетровська, Миколаївська область. Тому це не дивно, що зараз безпека є на першому місці. Друге явище, яке Ви зазначили, це якась така недбалість в професійній сфері, в особистій сфері, у ставленні до власного здоров’я, до своєї родини. Це теж є. Я би це назвала таким наслідком радянського стилю життя.
– Коли ми говоримо про особисту безпеку, навіть безпеку на дорогах – я думаю, що і Вам доводилося не раз бачити, як люди дуже поблажливо ставляться до тих, хто пристібається, скажімо, в машині. Як людям пояснити, що це є нормальна річ, і так має бути, і це дійсно може врятувати життя в небезпечній ситуації?
Є люди, які справді іронізують з цього приводу
– Є така базова ілюзія, яку можна назвати, що людина в такому нормальному житті не вірить, що вона може померти, навіть доросла. Є люди, які справді іронізують з цього приводу, навіть позаблоковували ремені на задньому сидінні. А є, навпаки, такі собі «групи приєднання», які свідомо обирають жити безпечно.
Минулого тижня я була дуже здивована кількістю людей в Києві, які їздили на велосипедах і бігали. Це був вечірній центр. Я не пам’ятаю такого
Тобто, фактично, ми зараз перебуваємо на зламі певних культурних форм ставлення, коли ми вибираємо безпечніші форми поведінки. Наприклад, минулого тижня я була дуже здивована кількістю людей в Києві, які їздили на велосипедах і бігали. Це був вечірній центр. Я не пам’ятаю такого.
Фактично, ми зараз засвоюємо нові форми турботи про себе і про своїх близьких, які раніше були нехарактерні для нас. Знаєте, це нагадує ситуацію, коли після стану пригнічення людина переходить в стан, коли вона врахувала свої певні помилки, і починається посттравматичне зростання. Вона засвоює якісь певні форми турботи і про своє найближче оточення. Ми бачимо – прикрашають двори, роблять ремонти в під’їздах люди просто на волонтерських засадах, тому що вважають, що це їхнє середовище, в якому вони живуть, і про нього треба турбуватися.
– Як волонтер Ви також берете участь у наданні допомоги військовим, які повертаються з війни. Наскільки змінюється їхнє ставлення до життя?
– Ми з’ясовуємо, що вони багато переоцінюють, і ставлення до свого життя теж. І для родини це теж є певне випробування, коли змінюються стосунки, в сім’ї, наприклад. Неодноразові є факти алкоголізму, коли у стресі замість того, щоб шукати якісь форми безпечні для здоров’я, обираються ті, які фактично формують залежність.
Ми навчаємо бійців дихати. Тому що, коли людина перебуває в стресі, вона дихає швидко, прискорено, відбувається гіпервентиляція, зростає тривога, страх, панічні атаки. А коли людина повільніше дихає, вона одразу відчуває, що тривога зменшується
А є ті, хто дуже цінує, коли ми їх орієнтуємо, як вони можуть самі собі допомагати. Ми, наприклад, навчаємо бійців дихати. Тому що коли людина перебуває в стресі, вона дихає швидко, прискорено, відбувається гіпервентиляція, зростає тривога, страх, панічні атаки. А коли людина повільніше дихає, вона одразу відчуває, що тривога зменшується.
Ще є досить ефективна техніка, яка дає змогу «заземлюватися». Коли ми заведені стресом, ми починаємо свідомо спостерігати за тим, що є навколо: яке сонце, які рослини, які тварини ходять, які люди, які у них вирази обличчя. В такий спосіб ми можемо відволікатися від цих внутрішніх страшних страхів, якими накручує людини себе, цими переживаннями, невідомістю, відчуттям, що «все пропало, нас зливають» та інше. А медитація допомагає стабілізувати свій стан.
– В масштабах суспільства як Ви бачите можливим цей перехід – від того, щоб люди турбувалися про свою безпеку, до застосування правил безпеки, до безпечного життя?
Наче смішно, але, з іншого боку, я відчуваю, що це спрацьовує і на мені також, тобто виділяються ендорфіни, я відчуваю задоволення
– Дуже добре допомагає можливість інформувати. Почув від свого друга, що він, виявляється, замість того, щоб випити алкоголь, подихав, або помедитивув, або почав бігати. Наче так смішно, але, з іншого боку, я відчуваю, що це спрацьовує і на мені також, тобто виділяються ендорфіни, я відчуваю задоволення. Тобто, фактично, відбувається до певної міри зараження здоровими способами співжиття. Можна виховувати власним прикладом і ось, власне, і робити. Наприклад, в родині. Тобто не лише робити зауваження, а власним прикладом, можливістю звертатися за допомогою до тих же психологів, наприклад, групи самодопомоги.
Це дає змогу відчувати силу своєї громади
Наприклад, зараз ми запустили проект в Київській області, але і не лише в Київській області, коли самі люди, мешканці, громада починає запускає цей процес з самодопомоги. Створення парку, організація дозвілля, і це дає змогу відчувати силу своєї громади. Контролювати владу також – не просто нарікати на неї, а впливати на неї, звільняти, ініціювати звільнення, тобто громада починає відчувати, як її голос наповнюється тілом – тілом дії, і це є дуже важливо. Виділяти позитивні зміни, тому що, коли ми в травмі, ми тільки негатив, а не позитив бачимо, бо він дуже маленький. А як розвиток громади і суспільства це бачити, і позитив також.
– І все це дає відчуття безпеки, суб’єктивне відчуття безпеки, в якому людина може розвиватися?
Можливість хоча би на що-небудь впливати, на щось маленьке – і з’являється сила
– Так, відчуваєте, що ви щось можете. Тому що, фактично, небезпека, цей страх, тривога, яка супроводжує небезпеку – це те, що ми безсилі, ми не можемо ні на що впливати, а можливість хоча би на що-небудь впливати, на щось маленьке – і з’являється сила, з’являється сила в якоїсь кількості людей, і відбувається засвоєння цих гарних, корисних рис, які будуть давати змогу турбуватися і про своє життя також, і про життя ближнього.
