Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 23:01

Це неймовірна річ: 242 дні утримувати нічим не захищені приміщення – «кіборг»


Всередині Донецького аеропорту

Всередині Донецького аеропорту

«Хтось «за» Майдан, хтось «проти», але усі розуміють, що треба країну боронити» – Віталій Горкун

Київ – Захисник Донецького аеропорту Віталій Горкун розповів Радіо Свобода про те, яких зусиль йому коштувало потрапити на фронт, чому «майданівців» називають «махновцями», а також про «спілкування» з кадирівцями під час захисту Донецького аеропорту.

­­– На війну я пішов добровільно. Пам’ятаю, як Янукович втік, і я подумав: «Уф, ну нарешті!» Я багато часу проводив на Майдані, і мене з нічних змін відпускали (реєстрація рейсів в аеропорту «Київ» – ред.) Звісно, я писав службові записки, що за власним бажанням знімаюся зі зміни, щоб колег не підводити, бо міг же і до міліції потрапити або отримати якісь ушкодження. Тоді я у Жулянах працював.

«Ну все, зароблю грошей, і потрібно буде одружуватись! Вже Україну ми звільнили від такої системи, корупційної і злочинної». Аж тут – Росія анексує Крим

Потім знайшов іншу роботу, надумав одружуватися. Міркував собі: «Ну все, зароблю грошей, і потрібно буде одружуватись! Вже Україну ми звільнили від такої системи, корупційної і злочинної». Аж тут ­– Росія анексує Крим.

Пам’ятаю, як зараз: 8 березня, зранку, я вмикаю телевізор, а там показують, як моя 95-а бригада, у якій я проходив строкову службу, у повному складі залишає ППД (пункт постійної дислокації) і відбуває на південь України. Моя наречена тоді мені сказала: «Навіть не думай». Я їй кажу: «Ну добре, добре. Я поїду маму привітаю з 8 Березня». Поїхав, квіти купив і по дорозі до мами заїхав до військкомату. Там сказав, що я, такий-то, «бачив по ТБ виїзд «моєї» 95-ї бригади, в якій я 10 років тому проходив строкову службу, і маю бажання захищати Україну й вступити на службу в бригаду».

Березень, тоді у військкоматах стояли черги, і я у списку був уже після п’ятдесятих номерів

А це ж березень, тоді у військкоматах стояли черги, і я у списку був уже після п’ятдесятих номерів. Мене записали, і тоді ж, 8 березня, увечері, зателефонували і попросили розвезти повістки (питали, у кого є машини, щоб допомогти розвозити). То я розвозив повістки цілий вечір.

Віталій Горкун

Віталій Горкун

Через день мені дзвонять зранку і кажуть, що я маю збирати речі, але у 95-у рідну бригаду не потраплю, бо на неї «немає рознарядки». Правда, пообіцяли щось вигадати, і мене «прилаштувати». Мені скомандували 11 березня прибути у військкомат уже з речами і взяти харчів на дві доби.

Я відразу поїхав до супермаркету і купив там тушонки, ну знаєте, щоб запас був. Аж раптом знову телефонують і інформують, що збір не 11-го, а 10-го числа, то я зібрав речі і харчі і пішов уже до військкомату.

Приїхав мене проводжати просто з роботи, у туфлях і брюках. І так з нами і лишився! І так з нами в армію і пішов! Йому дружина телефонує, питає: «Ти ввечері коли з роботи прийдеш?», а він їй каже: «Я в армії»

Зі мною тоді четверо друзів йшли – до речі, один з них, який мене просто по телефону розпитував, як ідуть справи, приїхав мене проводжати просто з роботи, у туфлях і брюках. І так з нами і лишився! І так з нами в армію і пішов!

Йому дружина телефонує, питає: «Ти ввечері коли з роботи прийдеш?», а він їй каже: «Я в армії». Вона спершу не могла повірити, лише на другий-третій день зрозуміла, що її чоловік дійсно в армії.

Не розумію, чому генералів боятися?! Поважати можна або ні

– Ми потрапили у частину в Київській області. Військкомат нас направив туди, де були потрібні люди. Виявилося, що ми потрапили до зв’язківців.

А я у зв’язку насправді нічого не розумію. Тиждень все тягнулося, а тоді вийшов командир бригади й спитав, чи є бажаючі їхати на південь країни. Що мене здивувало – це те, що багато контрактників відмовились їхати, мовляв, «майдануті» почали то всьо – тепер нехай і їдуть». Нас відізвалося вісімнадцятеро. Дали нам машини їдьте.

Десь тільки 20-го числа ми дістались півдня. Їхали дуже довго, доходило до того, що солярку просили у далекобійників. Ті нам казали: «Хлопці, у нас машини «євро», пальне не зіллєш, зупиняйте «Камази». Так допомагали чим могли ключами чи запчастинами. Отак-то ми їхали на Херсонщину в ту бригаду, яка займалася зв’язком.

Ну доїхали якось. А там нас теж не чекали. Ми рапорти пишемо, що хочемо країну захищати, а всім до твоїх рапортів і звернень байдуже.

Але оскільки ми не професійні військові, то з друзями, побачивши генерала, пішли до нього напряму. От я не розумію, чому потрібно боятися генерала?! Поважати – так, якщо то дійсно достойний генерал, але не боятися.

Ну, то ми зайшли до нього і кажемо, що ми йшли у військкомат не для того, щоб тут сидіти у тилу. А коли почалася АТО, то ми начальству кожного дня набридали, і ті вже нас усіх знали і від нас ховались. Нас у тій частині назвали «махновцями».

І ми свого досягли – перевелись у 79-у бригаду. Це вже був серпень. Якраз бригада щойно вийшла з оточення. Нас у списки зарахували, і ми з бригадою увійшли в зону проведення АТО.

Хлопці в аеропорту жартували: «А ну, вибивай нам квиток додому»

Я там бував раніше, під час «Євро-2012» двічі прилітав до Донецька на матчі Україна – Англія та Іспанія – Франція. Я там орієнтувався трохи

​– Я у новинах відстежував події в Донецькому аеропорту. Я там бував раніше, під час «Євро-2012» двічі прилітав до Донецька на матчі Україна – Англія та Іспанія – Франція. Я там орієнтувався трохи.

І потім хлопці, коли дізналися, що я у Жулянах працював на реєстрації рейсів, якось знайшли клавіатуру, принесли мені і кажуть: «Тримай. Це ж твоя професія. Вибивай нам квитки додому».

Та перед тим, 26 вересня, у мене був день народження, і трапилося так, що нам дали 5 діб відпустки. І на другий день після свого «дня варення» я дізнаюсь, що наші хлопці при заході в аеропорт потрапили під обстріл танків, і було багато загиблих. Подзвонив командир роти і сказав, що всі повертаються з відпусток, і ми йдемо в аеропорт.

«Добре», міркую я собі, – «якщо треба їхати – будемо їхати, бо в аеропорту наші хлопці, їх треба змінити». Їхали й розуміли, куди їдемо. «На базі» отримали зброю, і відразу в аеропорт. Там уже почали 10 днів тримати оборону.

Я дві ротації був у старому терміналі аеропорту

– У мене були дві ротації з моєю ротою. Першого разу, це 2 чи 3 жовтня, точно вже не пригадую, ми змінювали наших хлопців з третьої роти і 3-ій полк спецназу, яким керував «Редут». Це було вночі, і ми навіть не знали, де сидять ті так звані «ополченці», де їхні вогневі точки.

Тоді ми заїхали більш-менш спокійно, але, як тільки ми під’їхали до нового терміналу, то відразу розпочався мінометний обстріл. Ми зайшли у новий термінал, перечекали, а тоді вийшли і почали розвантаження. Наші БТР-80 були повністю укомплектовані БК (бойовим комплектом), ми ж розуміли, куди їдемо.

Розвантажили боєприпаси, й нас розподілили, хто і де буде. Ми під’їхали у старий термінал, тоді, у жовтні минулого року, до нього можна було під’їхати на БТРі, а там хлопці вже приготували «двохсотих». От ми на ту ж «коробочку» завантажили загиблих: там були і хлопці з «Правого сектору» і спецназівці 3-го полку. Поклали й відправили.

І якось дуже швидко все закрутилося: поки зайшли, поки всередині облаштувались – раз, і з 3-го полку спецназу вже у терміналі нікого і не залишилося. Нам тоді «Правий сектор» дуже допоміг.

Вранці зрозуміли, що тримати оборону тут буде нелегко: все прострілюється, замість стін – гіпсокартон

Ми зайняли оборону, хто на першому поверсі, хто на другому. На третій поверх не піднімалися. На кожній позиції з нами чергували по двоє хлопців з «Правого сектору», які, здається, на два дні раніше від нас приїхали. І так ми перший світанок у ДАП зустріли і побачили, що відбувається навколо.

Ніч була темна, складно було розібратися у ситуації. А вранці зрозуміли, що тримати оборону тут буде нелегко: все прострілюється, замість стін – гіпсокартон.

Усі розуміли – є зовнішня агресія, треба рятувати країну

Принцип утримування аеропорту – це кругова оборона

​– Принцип утримування аеропорту – це кругова оборона. У мене постійна точка була, яку ми тримали на другому поверсі – біля дальніх сходів. Ми контролювали ті сходи, щоб не піднялися «сепари» знизу або не спустилися зверху. Там ще три коридори було, звідки «ополченці» теж могли з’явитися. Десять днів там був. У нас у всіх ротація по 10 днів, не більше.

У другій ротації командири нас розгрупували, як і першого разу, на ті ж позиції, щоб бійці нормально орієнтувалися, що до чого.

У жовтні ще було більш-менш, можна було терпіти. А у другу ротацію, у листопаді, вже холодно було вночі добряче. Навіть у когось із хлопців з 1-ої роти нирки відмовили. Харчувалися ми сухпайком. Вода була. Боєприпаси були. Правда, траплялося, що БК у нас детонував після влучення нашого ж снаряду.

У нас стосунки добрі були. У «Правому секторі» хлопці нормальні, добровольці, як і ми з друзями. Ходили й одне одного підбадьорювали, мовляв, «якщо помирати, то з музикою». У 79-й бригаді були ще контрактники. Ставлення серед них до Майдану різне: хтось проти, хтось – за, але у них робота така: боронити країну.

Якщо у ставленні до Майдану розходження були, то у питанні щодо захисту країни розходжень ніяких не виникало

Якщо у ставленні до Майдану розходження були, то у питанні щодо захисту країни розходжень ніяких не виникало. Ні в кого не виникало ніяких питань, всі розуміли, що є зовнішня агресія, яку треба зупиняти.

Ми бачили у приціл найманців. Були кадирівці, з одним навіть дні два-три перегукувались, спілкувалися. Товариш мій, якого теж звати Віталій, з ним перекрикувався. Образи від них лунали різні. Можна, я не буду їх озвучувати? І без того, мені здається, всі розуміють їхні «улюблені фрази».

Був кадирівець, який нас зранку «будив» – гатив нам з РПГ у вікно, а на третій день ми вже його випередили і розбудили зранку.

Аеропорт потрібно було тримати, але чому не розширили плацдарм?

Це насправді, тепер це розумієш, неймовірна річ, 242 дні утримувати фактично нічим не захищені три приміщення

– Зараз ­­­для нас Донецький аеропорт вже як символ. Це насправді, тепер це розумієш, неймовірна річ, 242 дні утримувати фактично нічим не захищені три приміщення. Люди тримали оборону під постійними мінометними й артилерійськими обстрілами, САУ.

Танки били прямою наводкою. Жодне приміщення такого не витримає. Жодне. А люди витримували

Танки били прямою наводкою. Жодне приміщення такого не витримає. Жодне. А люди витримували.

Інше питання – чому не розширили плацдарм довкола аеропорту? Я солдат, я не генерал. Генералам, можливо, видніше. Але багато є запитань: чому так сталося? Чому втратили ключові позиції навколо ДАП? З «перемир’ями» цими також багато питань.


На цю ж тему:

18.06.2015
Залишився з пораненими і вийшов до сепаратистів на переговори – «кіборг» «Спартанець»

«Наче з виду звичайна собі людина, а виявляється, що у надзвичайній ситуації це просто кремінь…» далі
15.06.2015
Вони хотіли захопити аеропорт до дня народження Путіна – «кіборг» «Скорпіон»

«В аеропорту, виснажені, ми читали листи від дітей і знову набиралися сили» далі
13.06.2015
Пекельні жарти: як кіборги в аеропорт піцу замовляли

Диспетчер піцерії спитав, куди привезти замовлення, й «кіборги» назвали точну адресу – до старого терміналу ДАП далі
03.06.2015
Ми відмовилися йти через блокпост сепаратистів – «кіборг» Андрій Пастушенко

«Коли хтось каже, що він не боїться, він або бреше, або у нього не все в порядку з головою. Бог дав нам страх як реакцію на небезпеку» далі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG