Чому українські студенти не задоволені своєю освітою? Чи свідчить диплом українського вишу про наявність у випускника необхідного мінімуму фахових знань? Чи кращі шанси на працевлаштування в Україні мають власники іноземних дипломів? І чи мають нові, принципово не радянські виші секрети якості освіти, якими би вони могли поділитися з іншими університетами, які зараз реформуються? Про це говоримо з професором політології університету Києво-Могилянська академія Олексієм Гаранем.
– Нещодавно стала свідком у Празі такого випадку, коли одна українська вчителька розповідала історію про те, що до неї звернулася колишня студентка з України, яка приїхала до Чехії з дипломом про спеціальну середню освіту, і попросила її допомоги легалізувати цей диплом. І коли та почала з нею займатися, то зрозуміла, що бідна дитина не знає елементарних речей, і допомогти вона їй не може. І каже, що в Чехії можна сидіти на одному курсі, проходити цей курс кілька разів, але, якщо ви вже дістали диплом, то він означає, що ви маєте ті знання, за які вам дали цей диплом. В Україні ситуація інакша – людина з дипломом знань не має і змушена їхати далі вчитися. Наскільки це типовий випадок, який я Вам зараз розказала?
Проблема української школи – це спадщина не радянської школи. Вона полягає в тому, що в школі намагаються у дитину впихнути все, що можливо
– Ви знаєте, я не думаю, що ми можемо так узагальнювати це і драматизувати. Те, що, скажімо, є корупція, в тому числі і в школі, і в вузах – ми знаємо, і що оцінки далеко не відповідають тому, що демонструють діти – це правда, але я б не драматизував це таким чином, що, мовляв, наша освіта геть відстала від європейської. Я б сказав так, що, в принципі, школа дає достатньо ґрунтовні знання. Я думаю, що проблема української школи – це спадщина не радянської школи. Вона полягає в тому, що в школі намагаються у дитину впихнути все, що можливо. Я дивлюся підручник з фізики – занадто складний підручник для вузу. Я дивлюся підручник з історії. Ну, слухайте, дітям забивають голову абсолютно непотрібним фактажем. Не треба так багато деталей, треба зробити це цікавим. Ми маємо проблему, яка полягає в тому, що намагаються занадто багато дати дітям зі усіх предметів. Я колись, до речі, брав участь в оцінюваннях, в моніторингах, ми проводимо фокусні групи з вчителями, з батьками – то я би якраз розвантажив навчальну програму. Я би адаптував її до проблем сучасного суспільства. Я думаю, що насамперед треба давати те, що розвиває дитину, тобто треба давати мову, літературу, звичайно, історію, добру фізичну підготовку, а, скажімо, якщо ми говоримо про вже більш спеціалізовані знання – то вони мають іти у відповідні спеціалізовані школи.
– Закінчуючи спеціалізовані вузи, студенти вважають, що одна з головних проблем для них – це те, що їхні дипломи не визнають у світі. Також вони говорять, що дипломи не відповідають потребам ринку, що з ними важко влаштуватися за спеціальністю на роботу і вважають рівень своєї освіти достатньо низьким.
Я думаю, дуже неправильно було, коли всі вузи, в тому числі, і спеціалізовані, раптом стали або університетами, або академіями. Це нонсенс, коли ти чуєш технічний університет, або університет, умовно кажучи, легкої промисловості і дизайну. Він не університет, це інститут, і всі знали це тоді за такими назвами
– Знову ж таки, в багатьох випадках є проблема, що система нашої освіти була корумпована, і я думаю, що дуже неправильно було, коли всі вузи, в тому числі, і спеціалізовані, раптом стали або університетами, або академіями. Це нонсенс, коли ти чуєш технічний університет, або університет, умовно кажучи, легкої промисловості і дизайну. Він не університет, це інститут, і всі знали це тоді за такими назвами.
Зараз для того, щоб бути відкритими світові, потрібно знання мов, потрібна фахова підготовка і потрібна гнучкість. Я б сказав, що нашій освіті не вистачає гнучкості. І тут ми маємо якраз адаптуватися до європейської системи, де є якась загальна базова освіта на рівні бакалавра, а потім вже йде спеціалізація на рівні магістра. При цьому, можливий так званий перехресний вступ – умовно кажучи – ти закінчуєш бакалаврат з політології, а поступаєш на соціологію, або на паблік адміністрейшн тощо. У нас раніше цього не було. Скажімо, в Києво-Могилянській академії це завжди було, і ми експериментували з цим. Але попередній уряд, маю на увазі те, що було за Януковича, вони все це перетворили на таку радянську систему. Коли ти поступаєш на перший курс – історик і все. І ти вже закінчуєш істориком 6 років, і ніяких змін бути не може. Це неправильно! Зараз ми повернули ситуацію. Тобто тут має бути гнучкість. І за рахунок, до речі, цієї гнучкості – другий момент – це те, що є в ЄС – коли студент може брати курси і їздити на семестр вчитися в іншому вузі, а потім повертатися назад, і ті курси йому зараховуються. Тобто кредитна система, і тобі зараховуються ці курси. Це дуже важливо, і ми зараз до цього йдемо.
– Після розпаду Радянського Союзу, коли Україна здобула незалежність, з’явилися принципово нерадянські вищі навчальні заклади, до яких належить Києво-Могилянська академія, де Ви працюєте, Острозька академія, Український Католицький університет у Львові. Наскільки їхній досвід роботи може допомогти перебудувати цю освітню систему в Україні, щоби все ж таки контроль якості був? Тому що випускники цих університетів на ринку праці котируються.
Ми маємо позбутися навчання заради корочки
– Я хочу сказати, що є старі вузи з великою історією, які теж дають дуже пристойну освіту. Ось я можу говорити про Інститут міжнародних відносин Київського університету, там дається хороша освіта, і такі приклади є. Очевидно, що ми маємо позбутися, так би мовити, навчання заради корочки. Ми знаємо, що це, на жаль, має місце, і цього ми маємо позбутися. Тут має бути інша система оцінювання, моніторингу і контролю. Ми тут робимо перші кроки. І той факт, що вступ до вузів через систему тестування – я думаю, це величезний крок вперед.
– Як Ви дивитеся на ідею зовнішнього незалежного тестування на виході, при закінченні університету?
– Я не можу сказати ні «так», ні «ні». Я скажу, що практика європейська – вона такого не застосовує. Можливо, це можна спробувати як щось таке експериментальне. Але ми маємо розуміти, що, якщо ми говоримо про зовнішнє тестування, воно ніколи не допомагає розкрити справжній рівень знань. І ти бачиш творчий потенціал, ти бачиш знання, фактологічні знання, але це не ідентичне, скажімо, взаємо-творчому потенціалові. Я б сказав так, що при вступі – це виправдано, тому що це повністю знімає проблему корупції. Але тут є мінуси – ти не бачиш людину, не можеш з нею поспілкуватися, а коли людина захищається, захищає свої дипломи – тут є завжди елемент суб’єктивізму, його не уникнути. Але натоміст, тестування – це все-таки певна механістичність. Тому я поки що зважую «за» і «проти»... От Ви мені сказали про цю ідею, я скажу – є справді і «за», і «проти» в ній, але, знову ж таки, це не практика європейська.
