Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 19:20

Я не розглядаю мистецтво поза політикою – художниця


Марія Куликовська розповіла Радіо Свобода, що таке арт-протест

Лягти на сходи петербурзького «Ермітажу», загорнувшись в український прапор; випрати в Москві-ріці прапор Криму, з якого стерлися всі фарби; «окупувати» російський павільйон на венеційській бієнале. Такими акціями говорить із суспільством кримчанка Марія Куликовська. За її словами, вона піднімає не лише теми війни, насильства і агресії. Зокрема, зараз триває ще один її проект – шлюб із дівчиною Жаклін у Швеції.

– Що таке арт-протест, акціонізм?

– Це по-перше, громадянська позиція, політична позиція. Найчастіше вона є емоційним, десь підсвідомим виразом думки суспільства через художні, візуальні дії і образи. У будь-якому випадку це дія, тілесна дія, спрямована на зміну або підняття тих чи інших питань.

Це були не перформанси, а дійсно акції, тому що результат був невідомий. Ні в одній з них я не знала, чим усе закінчиться. Для мене було важливо кожного разу ставити питання глядачеві, ставити питання собі. Питання про конфлікт, тому що я говорю через ці акції про війну, про дискримінацію, про насильство. Це про дії через моє тіло, вираз моїх думок через мою тілесність, ставлення до того, що відбувається в моїй країні.

Марія Куликовська

Марія Куликовська

​У «Ермітажі» було дуже цікаво, там я ставила питання не тільки Росії, політиці Росії, офіційній політиці через свої дії, а також хотіла побачити реакцію глядачів, які прийшли на відкриття європейської бієнале. І ставила питання самій бієнале, тому що я насправді її бойкотувала. «Маніфеста» – це величезний фестиваль, який говорить про права людини через художні висловлювання. Політично ангажоване мистецтво. Але сталося так, що під час відбору учасників трапилася окупація Криму, (я сама кримчака), і 1 березня я дізналася, що увійшли танки і важка артилерія на територію Кримського півострова. Це все починалося з мого рідного міста, з Керчі. Я написала лист куратору, яка мене запросила, що відмовляюся від участі. Я почала закликати якомога більше людей бойкотувати подію. І потім офіційні особи «Маніфести» сказали, що мене взагалі-то ніколи і не запрошували. І навіть не розглядали мене як кандидатку. Це така подвійна мораль, навіть потрійна.

Як художник, у якого є завжди політична воля, я завжди працювала і працюю зі складними темами, такими як фемінізм, позиція жінки і взагалі права людини

Як художник, у якого є завжди політична воля, я завжди працювала і працюю зі складними темами, такими як фемінізм, позиція жінки і взагалі права людини.

Природно, в мене була велика рана в серці, не тільки через подвійні стандарти, але й через окупацію, потім військові дії. Це вилилося в таку ось, скажімо, «смерть». Я імітувала смерть на сходах. Мені було дуже важко від того, що ми щодня бачимо в новинах, на Майдані, померлих солдат, військових, загорнутих у прапори.

Я поїхала туди, в «Ермітаж», зробила пряму дію, пряму метафору просту: я лежала мовчки, і мені хотілося подивитися, як люди будуть переступати через мене, проходити повз, що вони будуть говорити. Було два дуже показові моменти, коли один молодий чоловік до мене підійшов і запропонував сходити в туалет на мене зверху, тобто він мені сказав: «Можна зверху на вас ляжу, потім насеру». Це в «Ермітажі», на бієнале, що говорить про політично вільне мистецтво. Чому мене підняли поліцейські і працівники? Тому що відвідувачка почала вимагати, щоб викликали поліцію, психіатричну лікарню, бо лежить людина з жовто-синім прапором.

– Деякі художники, навпаки, намагаються не зачіпати гострі актуальні політичні теми. Як Ви до цього ставитеся?

Я не розглядаю мистецтво поза політикою. Сучасне мистецтво – це актуальне мистецтво, яке порушує актуальні питання. Для мене є ті люди художниками, які працюю з актуальними питаннями

– Я не розглядаю мистецтво поза політикою, політичною волею. Взагалі мистецтво давно перестало бути декоративною якоюсь складовою. Це вже далеко не гарненькі квіточки, малюнок на ліжку. Сучасне мистецтво – це актуальне мистецтво, яке піднімає актуальні питання. Тому, звичайно, для мене є ті люди художниками, які працюють з актуальними питаннями.

– Як Ви пояснюєте людям, що акціонізм має реальну дію, реальний вплив, реальну цінність?

Коли ми перебуваємо в стані війни або гострих якихось політичних потрясінь, змін, нам потрібні гасла, нам потрібні висловлювання, які спонукають до дії

– Я зараз не говорю про те, що я прямо така геніальна, але коли ми перебуваємо в стані війни або гострих якихось політичних потрясінь, змін, нам потрібні гасла, нам потрібні висловлювання. Конкретні висловлювання, які спонукають до дії. Це має бути розумно, коротко і ясно.

Я роблю скульптури з 22 тонн солі, або тонни жиру, або цукру, або мила, які, по суті, говорять точно так само про насильство, дискримінацію, руйнування, про смерть і життя, тільки вони говорять трошки іншою мовою. Більш складною, де потрібно багато думати і витрачати час, ходити в спеціальне місце, в музей.

Ця теза, гасло, я сподіваюся, може спонукати багатьох інших до дії, до подальшого дії заради зміни

А коли я виходжу на вулицю або в публічний простір, я готую стислу тезу, яка виражає щось суспільне. Ця теза, гасло, я сподіваюся, може спонукати багатьох інших до дії, до подальшого дії заради зміни, але не заради насильства.

– Які б виділила арт-протести, про які варто було б знати всім?

– Все 20 століття пронизане акціями великих людей, інтелектуалів. Йоко Оно і Джон Леннон – їхня акція в ліжку, коли вони протестували проти війни. І це змінило дуже багато чого. Змінило історію, насправді.​

Фото з Facebook Йоко Оно

Фото з Facebook Йоко Оно

Йозеф Бойс, коли він висадив сім тисяч дубів від Берліна до Касселя проти війни. Це змінило й зробило новий виток у сучасному мистецтві. Марина Абрамович зі своїми перформансами, яка піднімає по всьому світу питання війни.

Абрамович «перемивала гору кісток в крові» в пам'ять про жертв війни у неї на батьківщині, в Югославії

Абрамович «перемивала гору кісток в крові» в пам'ять про жертв війни у неї на батьківщині, в Югославії

Далеко не треба ходити: Pussy Riot, Петро Павленський. Є величезна кількість прекрасних прикладів, які змінили дуже багато чого.

Павленський зашив собі рот на знак протесту проти арешту Pussy Riot

Павленський зашив собі рот на знак протесту проти арешту Pussy Riot

– Де ось ця межа між просто креативною акцією і мистецтвом?

У цьому і магія мистецтва, що ми не можемо розкласти його по поличках

– Це складне питання, це дуже інтуїтивно, в цьому і магія мистецтва, що ми не можемо розкласти його по поличках. Бувають мегарезонансні, вірусні громадянські акції, що змінюють величезну кількість доль у кращу сторону, що змінили багато що. Але вони не є художніми. А буває якась одна, може, зовсім незначна і мінімалістична дія, яка може змінити хід взагалі всієї культури людства. Тут дуже тонка грань. Також важливе медійне висвітлення події. І професійний аналіз мистецької спільноти. Бо це або високохудожня перформанс-акція, або просто якась рядова подія.

– Своє одруження з дівчиною Жаклін зі Швеції Ви теж називаєте проектом. Це мистецтво? Чи це соціальний, правозахисний проект?

– Це мистецький проект. Це художня колаборація, проект, тому що я через художній акт одруження в Швеції, одностатеве одруження, яке заборонене в Україні, порушую низку питань.

Дуже велика принадність і спокуса сучасного мистецтва, що ми собі дозволяємо дуже багато що і підриваємо рамки. Для мене цей шлюб – це акція, яка триває вже два роки

Тут дуже важливо теж, що я, як художниця, обмежую ці рамки. Я кажу, що це художній акт. У цьому теж дуже велика принадність і спокуса сучасного мистецтва, що ми собі дозволяємо дуже багато що і підриваємо рамки. І в цьому-то й полягає суть мистецтва: ламати стереотипи, рамки і виходити за межі якихось догм встановлених. Для мене цей шлюб – це акція, яка триває вже два роки. І другий вирішальний етап буде 19 березня 2016, коли я або отримаю продовження своєї візи, або не отримаю. Нас будуть інтерв'ювати, перевіряти, чи не фіктивний у нас шлюб. Якщо спеціальні служби міграційні запідозрять, що це фіктивний шлюб, то це може вилитися в депортацію, в'язницю або штраф. Але я ж не брешу і не придумую. Я проживаю життя емігрантки, ходжу мию посуд, оббиваю пороги офісів, при цьому, я це роблю добровільно, як і в будь-якому художньому проекті.

  • 16x9 Image

    Марічка Набока

     У 2004 році закінчила Український гуманітарний ліцей КНУ ім. Тараса Шевченка. У 2010 отримала диплом магістра журналістики Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Має публікації в газеті «Громадський захисник», журналах «Книжник-review», «Київська Русь» та інших виданнях. Працювала в програмі «Підсумки» на телеканалі Ера. На Радіо Свобода – з 2007 року. Коло професійних зацікавлень: права людини, українська культура, волонтерський рух.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG