Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 22:29

У мережі спалахнула дискусія навколо статті Оксани Забужко про будинок, у якому мешкав письменник

Близько тижня тому (18 червня) у рубриці «Точка зору» на сайті Радіо Свобода було опубліковано статтю української письменниці Оксани Забужко, присвячену «квартирному вопросу» – чиїм же насправді був будинок, у якому нині міститься Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова на Андріївському узвозі, 13.

Публікація набула неабиякого резонансу і спровокувала палкі дискусії у соцмережах.

Статтю Оксани Забужко «Цей проклятий «квартирный вопрос» у соціальній мережі Facebook вже поширили більш ніж 12 тисяч людей. Про кількість коментарів взагалі говорити важко, адже не на жарт розгорілися дискусії про те, чиїм же все таки був будинок на Андріївському узвозі в Києві – родини Булгакових чи власника будинку, в якому мешкав письменник, – українського інженера й архітектора Василя Листовничого.

Численні читачі та коментатори у своїх поглядах розділилися: одні дякують письменниці за те, що завдяки їй можна «хоч колись таки дізнаватися правду», інші ж стають на захист Михайла Булгакова.

Tetiana Bondarchuk:

«Ох, пані Оксано, наступили Ви на болючу точку своєю статтею. Ви ж бо зачепили, навіть, не мову, не сексуальну орієнтацію, а доторкнулися до живого – історичної пам'яті. Бо вже ж цілий пласт сформувався «карєнних кієвлян», які або самостійно, або їхні пращури, оце київське коріння корчували, палили, стирали з лиця Землі, або ж просто були до нього байдужими, дружно й й весело підспівуючи пропаганді».

Володимир Шипілов:

«Так жовчно отримати сатисфакцію, принижуючи не стільки творчість Булгакова, скільки його особисте життя, його родину, його батька та матір... »

Володимир Романів:

«Ось зачепила Оксана Забужко за живе. Багатьох. І занили старі рани: у когось колото-рубані, в інших рвані, а в кого й генетично притерпілі, але ще живі... Чому допис вийшов таким в'їдливим? Бо він не про Булгакова. Тонкий удар під дих моєму жлобству, чванству, невігластву…»

Igor Rybalka:

«Як на мене, стаття зовсім не гнівна. Там М. Булгакова прямим текстом названо талановитим, тому які претензії? Якщо те, що там написано, – правда, то вивіску «Дом Булгакова» треба замінити на більш коректну».

Михайло Садовський:

«Дуже правильно і своєчасно. Пам'ять В. Листовничого повинна бути увічнена. У Вінниці теж, мабуть, мало хто знає, що автор будинку капітана Четкова – Листовничий».

Ігор Копач:

«Булгаковщина – чергове підтвердження, що геній, автор великих творінь не обов’язково має бути гідною особистістю. Таких прикладів купа.

Ми схильні ідеалізувати Майстра під впливом його геніальних творів і навіть не припускаємо, що в житті він міг бути ницим мстивим Мішкою-вєнєрологом»

Сергей Мазураш:

«Дуже довгий час українську культуру позиціонують у світі як щось пасторально-провінційне, у вигляді шароварів, вишиванок і «садка вишневого коло хати». Це, безумовно, важлива для нас частина культури. Але тільки частина. Україна – колиска дуже потужною міської культури – імена наших художників, музикантів, акторів, літераторів стали надбанням всесвітньої культурної спадщини. І ми тепер готові відмовитися від них?

Від поляка Лешека Дезидерія Городецького, який завжди хвалився своїм походженням? Від Булгакова і Ахматової (Горенко), які не любили українську мову? Від геніїв єврейської літератури, які писали на ідиші? Хочете сказати, Ігор Сікорський сильно шанував українську мову? Або Серж Лифар? Відмовимося від них? Я проти! Це все наша спадщина ! Хороше, погане, спірне – але наше!»

Вячеслав Семенчук:

«Носії російської культури заспокойтесь. Все, що пані Оксана хоче, щоб ви перестали будувати свою велич розтоптуючи, принижуючи і забуваючи українське. Віддайте нам наше українське, що належіть по праву, і існуйте собі спокійно у сусідній державі. Ми вже більше не дозволимо принижувати українське і на його уламках вистроювати своє «великую русскую культуру». Все. Ось наше. Ось ваше. Як є. Вам прийдеться змиритись»

«Булгаков – великий письменник. Але українофоб та антисеміт» ​

Швидко дискусія із рівня суто читацького – «подобається / не подобається» – перейшла на більш фаховий рівень, і до неї долучилися історики, працівники архівів, музеїв, а також письменники та літературні критики. Змінилася й риторика коментарів: одні звертають увагу на українофобство Михайла Булгакова та риторично запитують про доцільність існування його музею, інші ж закидають авторці лукавство, неточності та навіть перекручення фактів.

Києвознавець Владислава Осьмак на своїй сторінці звернулася до працівників Музею Булгакова та видавництва «Варто», в якому побачила світ книжка «Дом Булгакова», що й послугувала приводом статті Забужко із запитанням: «Може, знайдете спосіб просвітити шановну авторку щодо перекручених нею фактів, неточностей та тенденційних заяв?».

У коментарях до посту кілька користувачів попросили уточнити, про які самі перекручені факти та неточності йдеться, на що історик пообіцяла кілька днів попрацювати над цим питанням. На момент публікації на сторінці Владислави Осьмак анонсованих пояснень і уточнень опубліковано не було.

До дискусії долучилася Головний редактор видавництва «Варто» Олена Насирова.

Засновник і керівник галереї «Карась» Євген Карась, долучившись до обговорення статті Оксани Забужко, в одному з коментарів зазначив: «Питання правди, честі, культури і моральних цінностей. Не можна викреслювати особистості на догоду сформованим брендам і стереотипам з історії та підминати одних іншими. Називати будинок можна як завгодно, але віддати данину особистості, яку «підім’яли» Булгаковим необхідно». Він наполягає, що меморіальна дошка Листовничому в експозиції музею мають бути «за замовчуванням».

Співробітник Київського науково-методичного центру з охорони пам'яток Олена Мокроусова, коментуючи публікацію, зазначає, що вона також виступає за те, щоб будинкам у Києві повертали імена їхніх власників. За її словами, уже 15 років спеціалісти над цим працюють. «Принаймні на облік ставлять пам’ятки архітектури не просто як житловий будинок чи садибу, а як садибу такого-то», – пояснює вона.

«Мова не про дім. На будинку написано, що в ньому жив М. Булгаков. Забужко пише, що некоректно називати так книжку. Дивна заява від літературознавця. Наприклад, є астероїд, який названо ім’ям М. Булгакова, це ж не означає, що він належить Булгакову», – зазначила в одному з коментарів до статті директор Музею М. Булгакова Людмила Губіанурі.

Вона також додала, що стаття «не просто різкувата», а й містить значну кількість «помилок, маніпуляцій, а головне – розподіл на наших і ворогів, сьогодні це звучить як провокація». Проте, більше детальних пояснень стосовно своїх зауважень вона також не залишила.

Тим часом кілька уточнень у пості на своїй сторінці у Facebook зробила письменниця Лада Лузіна. Зокрема, вона звертає увагу на цитату про те, що у Булгакових не було бібліотеки і рояля, а лише гітара. «Вона б іще написала «тільки балалайка». У Булгакових було два піаніно, діти грали на безлічі музичних інструментів. Мати Булгакова прекрасно грала…» – пише Лада Лузіна і додає цитату зі спогадів сестри письменника: «С детства мы привыкли засыпать под музыку Шопена: уложив детей спать, мама садилась за пианино».

Обурливий пост з приводу публікації написала на своїй сторінці науковий співробітник Центрального державного історичного архіву Ганна Путова: «О, нас у вороги народу записали! …Видно, що пані Оксана не читала нашу книгу, бо у книзі взагалі-то історія будинку. Але справа навіть не у тому. Такими матеріалами вона демонструє комплекс української літературної меншовартості і тішить ворогів, які тепер усім розкажуть, які хохли дріб’язкові Сальєрі. Так що на «ДНР»/«ЛНР» своєю статтею спрацювала поки що вона, а не ми».

Документаліст і журналіст Юрій Макаров у коментарях до статті Оксани Забужко визнає, що Булгаков – великий письменник. «Але українофоб та антисеміт (хоча з Оленою Сергіївною доля йому вишукано помстилася)», – зауважує він. На його думку, саме тому, що «мертвого лева» не чіпають, його книги залишаються улюбленими і читаються.

І додає: «...Поки його дрібненькі спадкоємці і далі вірять, що «Капітанську дочку» спалять в печі (а хлопчиків розпинають – це образи з одного ряду), йому за це відповідати. А для мене відкриття, що він «присвоїв» і лампу під абажуром, і рояль, і корінці за склом книжкової шафи, що весь цей ностальгічний чарівний маленький світ – не його. І остаточне зцілення. А інтонація? Ну так, скажімо, дещо збуджена. А що, для цього немає підстав?»

Літературий оглядач Юрій Володарський в одному з коментарів закидає авторці статті таке: «Забужко судить Булгакова приблизно так само, як Бузина судив Шевченка».

Із ним категорично не погоджується Юрій Макаров: «Бузина, упокой Господи його душу, в книжки не зазирав, а зазирав автору в тарілку, в склянку, в ліжко і в кишеню. А Забужко розбирається, в першу чергу, саме з книжками. Конкретно: з міфом, який Михайло Афанасійович створив… Скажу відверто, лихость вроде «Мішка-венеролог» мені теж не до вподоби, бо не в особистості автора справа…»

Провідний науковий співробітник Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Ірина Жиленко в одному з коментарів ставить під питання «доцільність існування музею людини, яка Україну ненавиділа всіма своїми можливими чуттями».

«Талановитий письменник? Ну й що. Мені, приміром, акварелі Гітлера і ранні вірші Сталіна теж подобаються. Зробити б в тому будинку музей Києва 19-го століття (теж різні були персонажі, але скільки було великих людей). Максимович, Лебединцев, Лашкарьов, Титов, зрештою. Це тільки історики, і всі вони пов'язані з Андріївським спуском. І їхні праці вирішальні для української історії. Гадаю, тут легко додадуть ще великих людей Києва, які мешкали в даному районі. Чому музей мусить бути обов'язково присвячений українофобу?» – пише вона.

Alexander Zabirko:

«І все одно залишається питання, як ставитися до Булгакова та його спадку. Це питання є важливішим, ніж багатьом здається. Одним із центральних проросійських текстів минулого року в Німеччині був допис в Die Zeit, в якому автор питав: «Для антикомуніста Булгакова українські націоналісти були гіршими за більшовиків. Чи вважався би сьогодні киянин Булгаков через це неправильним українцем?»

…це питання буде постійно виринати в західних дискусіях про Україну. Чи вважали б ми сьогодні Булгакова українцем? Чи викреслили б його з «київського наративу» як колонізатора-загарбника, чи все ж таки залишили б за ним святе право автора на помилку?»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG