Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 12:07

«Мені в магазині досі навіть сигарети не продають без документів» – кіборг «Лицар»


Всередині Донецького аеропорту взимку (фото «кіборга» Миколи Тихонова)

Всередині Донецького аеропорту взимку (фото «кіборга» Миколи Тихонова)

«Снайпер у голову «бахнув» і влучив у каску, буквально сантиметр від краю» – «Танас»

Артем Рибаков і Ганна Міцул

Миколаївські десантники 79-ї бригади сержант Сергій Танасов з позивним «Танас» та старший лейтенант, командир 2-го взводу Ігор Багнюк з позивним «Лицар» розповіли про те, що можна вижити після снайперського пострілу в голову, і як дитячі малюнки «раптово» піднімають настрій.

– Ми були разом першого разу, з середини до кінця жовтня 2014 року, 10 діб. І вже другого разу Сергій через травму не зміг поїхати. Вдруге я поїхав старшим, тимчасово виконував обов’язки командира роти, наприкінці листопала-напочатку грудня, коли йшли останні бої за старий термінал.

Мені в магазині досі навіть сигарети не продають без документів. Тому доводиться носити з собою посвідчення

Я – наймолодший командир 79-ї бригади. У другому взводі, можливо, є троє людей, молодших за мене. Мені 22. Не буду приховувати, мені в магазині досі навіть сигарети не продають без документів. Тому доводиться носити з собою посвідчення.

Після 9-го класу вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна, потім – в Академію сухопутних військ у Львові. І за розподілом потрапив у 79-ту бригаду, командиром взводу.

Пішли ми з-під Криму, й коли вже їхали в Донецьку область наприкінці травня, тоді за наказом 2-й взвод залишився на охороні пункту бригади. Всі роз’їхалися, а я залишився сам з командним пунктом.

Не могли придумати мені позивний, і на нараді командир бригади сказав: «Ну якщо ти на залізних конях, значить, будеш «Лицар». Бо тільки у тебе одного три залізних коня. Будете на них скакати».

Листи від дітей, малюнки, оті ангелики – якось раптово настрій піднімали

В аеропорту найсвітліше було, коли «передачки» туди приходили, посилки, воду, їжу, цигарки передавали. Ми розуміли, що нас все одно не забувають, допомагають. Листи від дітей, малюнки, оті ангелики якось раптово настрій піднімали.

А травму де отримав, навіть не знаю. Десь, мабуть, неправильно стрибнув чи впав не так. Довелося вправляти плече.

«Вразила «прозорість» людей: без фальші, без масок, без «понтів» зайвих» – «Танас»

– «Веселощі» почалися одразу, як Крим від нас «пішов». Півроку «Лицар» побув командиром взводу. БТРи нам дали, і вперед.

Мене по життю всі кликали «Танас». А коли ми у новий сектор переїхали, йдемо з покійним Андрієм, а в нього був позивний «Німець», підходимо, і полковник до нас: «Позивні ваш?» Відповіли: «Німець» і «Танас». Він так подивився на нас і каже: «Ти будеш «Німцем», а ти будеш «Французом».

Але коли почався аеропорт, то командир штатний звертався постійно «Танас», і Андрій каже: «Давай я заберу свій позивний назад». Так Андрюха «Німцем» знову став, а я – «Танасом». Тож в районі Донецького аеропорту ми вже були під старими позивними.

Вразила «прозорість» людей: без фальші, без масок, без «понтів» зайвих

Знаєте, в аеропорту за декілька годин «втягуєшся». Ми так звикли один до одного. Дуже вразила «прозорість» людей: без фальші, без масок, без «понтів» зайвих. Бо ж ніхто не знає, скільки йому ще суджено там пробути, і взагалі, вийде він, чи вивезуть його.

Хтось був трактористом, хтось – вчителем, хтось реально вантажником. А там всі стали бійцями з великої букви

У нас було багато хлопців, призваних з резерву. Хтось був трактористом, хтось – вчителем, хтось реально вантажником. А там всі стали бійцями з великої букви.

Снайпер у голову «бахнув» і влучив у каску, буквально сантиметр від краю. Добув до кінця. Міняти не було на кого

Мені пощастило. Це була удача або доля. Снайпер у голову «бахнув» і влучив у каску, буквально сантиметр від краю. Добув до кінця, не поїхав, залишився з хлопцями. Міняти не було на кого.

Наслідки – травмовані хребці, шийні зв’язки. Потім два місяці провів під крапельницями й з уколами. Це була перша травма, але не остання.

Другий раз поранення отримав у Водяному. Там хлопці вночі в оточення потрапили, «сепари» близько підійшли й «зажали» їх в одній кімнаті. Тоді ми вночі прийшли вибивати. Нормально відпрацювали, але я порвав зв’язки. Вже потихеньку відновлююсь.

Про найтяжчі випробування

Перший взвод розстріляли, вони зайшли в аеропорт, вискочило два «сепарських» танки і підбили наших два БТРи

«Танас»: «Було погано, коли перший взвод розстріляли, вони зайшли в аеропорт, вискочило два «сепарських» танки і підбили наших два БТРи».

Андрія прооперували, але відірвався тромб, серце не витримало і він помер

«Лицар»: «Коли вкінці листопада починався штурм, «Німця» поранили. І на наступний день нам сказали, що його прооперували, стан у нього важкий, але стабільний. Аж раптом хтось з бійців мене запитує: «Командир, а що, дійсно, Андрюха помер?» Я по рації вийшов на командира: «Дозвольте уточнити, дізнатися, що і як». Після 30 секунд паузи він розказав, що Андрія прооперували, але відірвався тромб, серце не витримало і він помер.

Ми так багато разом пройшли, що й не віриться навіть досі

«Танас»: «Я під крапельницею лежав. Ми вночі переписувалися, а вдень штурм почався. Потім, коли дізналися, що Андрій загинув... Мабуть, це і було найважче. А ще гірше, що я навіть на похорони не зміг потрапити. Хлопці поїхали, а я лежав. Напевно, це були найважчі похорони для мене.

Брат він наш бойовий, з нами усю першу кампанію, літню, пройшов. Ми просто не могли повірити, що його немає. Ми так багато разом пройшли, що й не віриться навіть досі».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG