Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 19:15

Спецслужби й політтехнологи наших «братів» уже серйозно працюють над тим, як повернути до влади в Україні проросійські сили

(Рубрика «Точка зору»)

Здавалось би, питання, чи настане реванш регіоналів, видається дещо «дивним». Після Революції гідності колишня Партія регіонів розсипалась. Створений на її базі «Опозиційний блок» і близько немає такого впливу. Хоча він і представлений у Верховній Раді, але, радше, є маргінальною силою. У перебігу російської агресії та окупації колишні регіонали втратили значну частину свого електорату. Адже окупований Крим, а також нинішні окуповані окремі райони Донбасу якраз і були їхньою електоральною базою. Зрештою, сам «Опозиційний блок» на позір не виявляє активності. Схоже, регіонали і далі перебувають у розгубленості, зализуючи свої електоральні «рани».

Дискредитована влада

Однак не все так просто. «Опозиційний блок» вичікує. Натомість, рейтинги політичних сил, які прийшли до влади на революційній хвилі, падають. Зараз з’явилося повідомлення про опитування, яке оприлюднив канал «24». Згідно з ним, майже третина населення різко невдоволена діями чинної влади. Лідерами непопулярності є нинішні прем’єр та президент. Не беруся судити про коректність цього опитування. Проте немає сумніву, що воно відображає загальну тенденцію. Останнім часом все частіше доводиться зустрічати людей, які були супротивниками Януковича й регіоналів, підтримували Революцію гідності, а тепер говорять, що за старої влади було краще.

Справді, за останній рік життя більшості українців помітно погіршилось. У результаті знецінення гривні, інфляції їхні доходи зменшилися приблизно в два рази. Різко зросли ціни на комунальні послуги. Маємо також скорочення виробництва й, відповідно, зростання безробіття. Звісно, це можна списати на війну, яку веде зараз Україна. Але останнім часом «образ війни» у свідомості українців почав мінятися. Вона все більше починає сприйматися як «бізнес на крові», за яким стоять непрозорі домовленості. Таким чином, війна перестає бути аргументом для виправдання економічних труднощів.

Але справа не тільки й не стільки в цих труднощах. В умовах війни представники влади мали б, як і народ, «затягнути пояси», припинити наживатися й кинути всі ресурси на боротьбу з агресором. Проте цього немає. Натомість, маємо намагання нинішніх власть імущих заробити для себе побільше, переділити ринки й фінансові потоки на свою користь. Спостерігаємо приблизно те, що свого часу робив Янукович та його оточення.

Декларована боротьба з корупцією так і лишилася декларацією. Принаймні в цій сфері не спостерігаємо якихось позитивних зрушень. Радше, навпаки.

Натомість, у вищих ешелонах влади маємо відверту боротьбу. Спочатку «попросили піти» Коломойського та його людей, потім – Наливайченка. І це, схоже, далеко не кінець. «Зачистка», певно, триватиме й далі. Чимось це нагадує (хай і не в такій відвертій формі) колишню скандальну боротьбу між Ющенком і Тимошенко. Чим закінчилась ця боротьба, думаю, нагадувати не треба. Переможеними виявилися обидві сторони.

Ще одна річ, яка помітно дратує людей, це, м’яко кажучи, невисокий професіоналізм влади. На революційній хвилі керівні почади як у столиці, так і на місцях часто отримували люди, котрі не мали досвіду державного управління. Не дивно, що нові керівники ухвалювали й ухвалюють помилкові рішення, яких спокійно можна було б уникнути. Останній свіжий приклад: цього року випускники вищих навчальних закладів не отримали вчасно (ніби з «технічних причин») дипломи про вищу освіту. Такого ще не було за часів незалежності. Невдоволеними лишилися сотні тисяч молодих людей. Додайте до цього числа їхніх батьків, друзів, знайомих. А тепер задайте питання, як цей, здавалось би, «дріб’язковий» факт вплине на електоральні симпатії наших громадян.

Дратує людей і те, що на вищих державних посадах опиняються в нас іноземці. Таке траплялося за часів Януковича. Але тоді це було якось менш помітно, бо тоді на ці посади брали «братів»-росіян. Тепер же в нас на різних керівних становищах опинилося кілька знакових фігур із Грузії. Окрім того, маємо в уряді литовця, американку (правда, українського походження). Багато хто сприймає подібну практику як «національне приниження». Не раз доводилося чути таке: невже в нас немає своїх розумних та вмілих людей? Та на це можна було б ще закрити очі, якби діяльність цих «варягів» давала добрий ефект. На жаль, про такий ефект говорити складно. Свідченням цього є нинішня відставка міністра охорони здоров’я Квіташвілі.

Тому багато хто зараз задає питання, чим нинішня влада є кращою від влади колишньої? І взагалі – для чого була потрібна Революція гідності? Щоб поміняти шило на мило?

В очікуванні реваншу

Сьогодні у Верховній Раді маємо більшість партій, які задекларували свою вірність ідеалам Майдану. Однак це не значить, що ці партії зараз мають великий кредит довіри. Якби вибори відбувалися сьогодні, не думаю, що вони могли б взяти більшість. Багатьом уже набридли їхні «війни в парламентській пісочниці», схвалені депутатами «дивні» кадрові призначення, а також бурхлива законотворчість, яка далеко не завжди є конструктивною. Аби зберегти електоральну підтримку для нинішньої влади й провладних парламентських партій, необхідне або економічне диво, або… успішний наступ українських військовиків на Донбасі. Проте і перше, і навіть друге видаються малоймовірними.

Проблема також у тому, що нинішня влада не має серйозної проукраїнської опозиції, за яку б віддали голоси невдоволені. Партія «Свобода» якщо й зможе розширити своє електоральне поле, то не суттєво. Зрештою, вона й не демонструє особливої опозиційності.

В таких умовах колишні регіонали отримують непоганий шанс взяти реванш. Адже електоральні симпатії стають все більш опозиційними. А регіонали не випадково вибрали тепер собі назву «Опозиційний блок». У них є чималі фінансові ресурси, оскільки до складу цього «блоку» ввійшло чимало заможних людей. Непогані в них є також ресурси інформаційні. Та й Росія допоможе. Думаю, спецслужби й політтехнологи наших «братів» уже серйозно працюють над тим, як повернути до влади в Україні проросійські сили. Показовим у цьому плані є червневе інтерв’ю Януковича. Не випадково після багатомісячного мовчання наш колишній «гарант» знову заговорив. Одним із завдань цього інтерв’ю було перевірити, як на нього реагуватиме українське суспільство. І наскільки воно готове сприймати колишню владу. Показовим також є те, що це інтерв’ю майже співпало з відставкою Наливайченка.

Звісно, «Опозиційний блок» у нинішніх умовах навряд чи зможе стати владним монополістом. Але якщо йому вдасться отримати непогані результати на осінніх виборах до місцевих органів влади, то вимальовується подальша перспектива переформатування влади. Можливий такий варіант – «м’які» сили в нинішній владі, зорієнтовані на порозуміння з Росією, плюс «незалежні» політики, серед яких чимало колишніх регіоналів, плюс «Опозиційний блок». У результаті такого переформатування ми отримаємо проросійську владу. Чи станеться таке – поживемо-побачимо.

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Петро Кралюк

    Петро Кралюк – український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG