До кінця першого політичного півріччя парламент в цілому та правляча коаліція підійшли в «розібраному вигляді», стверджує тижневик «Коментарі». Паралельно з некерованістю парламенту в цілому, таку ж проблему відчуває і найбільша фракція – «Блок Петра Порошенка». Колектив у майже півтори сотні осіб і так був зібраний за мозаїчним принципом (члени «УДАРу», особиста креатура президента, «олігархічні квоти», мажоритарники, що виторгували місця у керівництва передвиборного штабу «БПП»), а на чолі фракції поставлений Юрій Луценко – політик, який більш комфортно почуває себе в ролі народного трибуна, ніж «педагога-організатора». Таким чином, і сам парламент, і його найбільша фракція відчувають дефіцит якісного управління, що і позначається на якості роботи. Ще одним очевидним моментом, який вказує на корінь парламентських проблем, є те, що 450 народних депутатів – це дуже велика кількість для українського парламенту. Тижневик стверджує, що кращим способом зміцнити депутатську дисципліну стало б зменшення кількості народних обранців. У такому випадку «вага» кожного голосу у разі ключових голосувань, а з ним і політична відповідальність зросли б. На цьому наголошується в статті «Рада втратила самоконтроль».
Найнебезпечніше в українській політиці – коли одні партії перероджуються в інші, а люди з року в рік голосують за одні й ті ж особи. Про те, як цьому завадити, розмірковує дописувач тижневика «Новое время». Він переконаний, що слід ввести фінансування політичних партій з бюджету, яке дозволить демонополізувати вплив олігархічних грошей. Але головне інше – поява грошей платників податків в партійних касах змусить громадян контролювати політиків. Потрібно забороняти платну телевізійну рекламу партій під час виборчої кампанії, залишивши лише безкоштовні ефіри на громадському телебаченні. Ролики – це не тільки спосіб зробити політику примітивною. Це головне джерело витрат під час виборів. Для прикладу: на останніх парламентських виборах одна хвилина реклами на телеканалі СТБ коштувала 200 тисяч гривень. Після цього не варто дивуватися, що за кожною партією маячить пул олігархів та спонсорів. Особливо хитрі навчилися розплачуватися з партіями навіть не живими грішми, а знижками на високі рекламні тарифи, отримуючи натомість квоти у партійних списках для своїх маріонеток, констатує видання.
Прозора діяльність є головною якісною відмінністю поліції Києва. Утім, як переконує «Український тиждень», головне, щоб показова публічність не була скороминущою, адже більшість починань в Україні мали гарну упаковку і зрештою зійшли на пси. І річ не стільки в самому МВС чи його керівництві, скільки в суспільстві, котре може втратити пильність і, зачароване зовнішніми спецефектами, не здійснюватиме нагляду за роботою правоохоронців. Тижневик наголошує, що без ланцюгової реакції реформ у правоохоронній системі київська поліція може перетворитися на таке собі «потєшноє войско», яке задовольнятиме естетичні смаки киян і гостей столиці, створюватиме ілюзію європейськості. Тобто слугуватиме черговою димовою завісою для імітацій, до яких має неабияку слабкість нинішня влада, зазначає видання.
Реформа місцевого самоврядування повинна не тільки перекроїти адміністративну карту України, а й дати регіонам більше фінансових прав і можливостей. Тижневик «Фокус» розбирався, чи реально це зробити, і чи варто боятися децентралізації. Заголовок статті – «Віддам гроші і владу Радам».
