Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 16:51

З того боку місцевих загиблих не рахують, лише росіян – командувач оборони Мар’їнки


Українські військові під Мар’їнкою в червні 2015 року

Українські військові під Мар’їнкою в червні 2015 року

«Якщо зараз відведуть усе, що більше за 100 міліметрів калібром, танки чи артилерію, ми залишимось в дуже поганій ситуації» – Сергій Щербина

Підполковник 28-ї окремої механізованої бригади Сергій Щербина очолив оборону села Мар’їнка 3 червня. Як він розповів Радіо Свобода, це була дуже серйозна спроба бойовиків захопити населений пункт. Того дня українській армії довелося навіть підводити до позицій раніше відвезену в тил артилерію.

19 червня командир одного з батальйонів 28-ї бригади був поранений і наразі проходить лікування в Одеському військовому шпиталі. ЗМІ із посиланням на джерела в штабі повідомляють, що незабаром підполковника представлять до звання Героя України. Цю інформацію нам підтвердили волонтери бригади, але сам Щербина про це мовчить. Він розповів Радіо Свобода, навіщо бойовикам була потрібна Мар’їнка та що його більш за все здивувало на війні.

– Коли Ваш батальйон приступив до виконання бойових задач в Мар’їнці?

Наш батальйон зайшов у Мар’їнку 7 травня, а перший бій в нас був у той же день ввечері. Тоді загинув один з бійців того батальйону, який ми змінювали, та було двоє поранених. І відтоді мій підрозділ там стоїть.

Сергій Щербина біля в'їзду в Мар'їнку

Сергій Щербина біля в'їзду в Мар'їнку

Кожного дня з шостої вечора, максимум з пів на дев’яту, йде стрілецький бій. І так до 2-ї ночі десь. Ну а головний удар був 3 червня. Все почалося зранку, приблизно о 4:30 – черговий тоді доповів, що наші підрозділи почали обстрілювати спочатку зі стрілецької зброї. А десь з 7-ї ранку наші взводи почали стабільно та прицільно обстрілювати з артилерії. Я запросив дозвіл на використання нашої артилерії – мінометів. Отримав цей дозвіл близько 9-ї ранку, та до першої дня ми тримали усі позиції, ніхто не відходив.

Їхнім завданням було захопити Мар’їнку як вузлову станцію

Їхнім завданням було захопити Мар’їнку як вузлову станцію. Якби їм це вдалося, вони б або вийшли на правий фланг одного нашого батальйону, або в тил іншому нашому батальйону. Крім цього – це пряма дорога на Курахове. Воно їм, найімовірніше, потрібне через теплоелектростанцію – зима на носі.

Ми взагалі потім тіла загиблих перевіряли – там були й прокурори, й «СБУшники» з того боку. Був навіть хтось із мечем японським. Він із ним в атаку йшов.

Після 3 червня були в основному легкі стрілецькі бої, але лунали й артилерійські обстріли. Зокрема, нас обстрілювали з 152-міліметрової артилерії, САУ (самохідна артилерійська установка – ред.) та «Градів». Реактивну артилерію проти нас застосовували 12–13 червня.

– Проти яких сил Ви воюєте на тій ділянці фронту?

3 червня проти нас ішло як мінімум півтори тисячі.

– Повідомляли, що підрозділи 28 ОМБр відступили з деяких постів…

– Це не було відступом. Один із взводів відійшов назад, на проміжний рубіж, тому що по них почали з «зеленки» два танки стріляти, плюс чотири БМП прямою наводкою, плюс накривали артилерією, не давали навіть підняти голови.

Наші підрозділи закріпились на захоплених об’єктах та досі їх тримають

Близько 12-ї години наші взводи відійшли та перегрупувалися, а вже за 2 години відновили свої позиції та навіть просунулися десь на 300–400 метрів. Наші підрозділи закріпились на захоплених об’єктах та досі їх тримають. 4 червня до нас надійшло підкріплення від сусідніх підрозділів.

– А коли особисто Ви почали служити в зоні АТО?

– З Нового року. Спочатку я разом із частиною свого батальйону стояв у другому ешелоні, а з березня батальйон у повному складі відправився на «передок».

– Багато у вас мобілізованих? Звідки вони?

– Особовий склад з трьох областей – Одеська, Херсонська та Миколаївська. Взагалі, мобілізованих 70% батальйону. Спочатку було важко, але вже після першого бою усі пити перестали та все стало нормально.

За перше порушення режиму саджаю на 5 діб у клітку. За друге порушення – яма. В ній десь 15 сантиметрів води, отже, не сядеш, не ляжеш

В мене батальйон стоїть у два ешелони, і я їх постійно змінюю – по тижню на передку кожне відділення проводить, вони просто не встигають алкоголь вживати. Але, звісно, боремося – за перше порушення режиму саджаю на 5 діб у клітку. На день кожному кружку води та шмат хліба. За друге порушення – яма. В ній десь 15 сантиметрів води, отже, не сядеш, не ляжеш.

Так звані «аватари» довго не живуть. 3 червня було два «двохсотих» – саме мої «аватари»

Але так звані «аватари» довго не живуть. 3 червня було два «двохсотих» – саме мої «аватари». І полонені також. Наприклад, той, якого потім показували повсюди після Мар’їнки, – це мій солдатик.

– Як у вас із технічним забезпеченням?

– Набагато краще, ніж було. Наприклад, станом на 19 червня з усіх БМП батальйону лише 5 машин не їздили. Але ми їх мало коли використовували – дуже просто засікти, коли БМП заводиться. Одразу ПТУР (протитанкова керована ракета – ред.) прилітає туди, звідки дим йде.

– А чим озброєні сили противника?

Якщо зараз відведуть усе, що більше за 100 міліметрів калібром, танки чи артилерію, ми залишимось у дуже поганій ситуаці

– З нового я бачив лише шрапнелі, решта – те ж саме, що в нас. Правда, в них ще автоматичні міномети «Васильок» є, а в нас на «передку» немає. Якщо зараз відведуть усе, що більше за 100 міліметрів калібром, танки чи артилерію, ми залишимось у дуже поганій ситуації.

– Після поранення плануєте повернутися?

– Звісно. За кілька днів у мене закінчується курс антибіотиків, а після цього подивимось.

– Яке головне досягнення за рік війни?

– Мозок почав працювати. Мабуть, не у всіх, але у більшості. Вже після першого, максимум другого бою всі починають головою працювати. Всі починають брати лопати та окопуватись – не питають, коли прийде екскаватор, не питають, чому не дали кран, щоб підняти колоди, і так далі.

Але ми зараз цю більшість відпустимо, та все почнеться знову. В мене на контракт залишаються близько 20 людей з усього батальйону. Є ще 30 контрактників.

– Що Вас більш за все здивувало взагалі у цій війні?

Їх відправляють просто на убій, і ніхто їх не рахує. Рахують лише штатних російських військових, місцевих – ні

– Що там (у противника – ред.) люди, як барани – куди гонять, туди вони йдуть. Їх відправляють просто на убій, і ніхто їх не рахує. Рахують лише штатних російських військових, місцевих – ні. Там тіла їхні досі лежать.

Втім, 15-й інтернаціональний батальйон, особовий склад – більшість абхази, в них, якщо в бою загинув – герой. Вони навіть за тіла полонених були готові віддавати

Втім, є й такі, котрі своїх загиблих виносять. Наприклад, 15-й інтернаціональний батальйон, який проти нас стояв. Особовий склад – більшість абхази. В них так, що, якщо в бою загинув – герой. Вони навіть за тіла полонених були готові віддавати.

– На Вашій ділянці фронту що можете сказати про перемир’я?

– Бойовики просто підтягують резерви, формують підрозділи. Припинять вони атаки чи ні – залежить від людей на тому боці. Якщо їм, так би мовити, перекрити кисень, це швидко скінчиться – перекрити воду, газ, світло. Хотіли окремо – живіть окремо.

А так їх годують, поять, Росія їм боєприпаси й далі везе. Дуже сумніваюсь, що в цих умовах вони зупиняться.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG