Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 20:04

Чи примирив Трибунал щодо колишньої Югославії народи Балкан


Будівля Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії, Гаага (©Shutterstock)

Будівля Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії, Гаага (©Shutterstock)

«Справа суду – засудити злочинців в ім’я етики й правди» – Кішюгас

Белград – У той час, коли війна на території колишньої Югославії ще тривала, 25 травня 1993 року, Генеральна асамблея Організації Об’єднаних Націй заснувала Міжнародний трибунал, метою якого було судити всіх, хто скоїв воєнні злочини та злочини проти людяності. Справедливим безстороннім судом та справедливим покаранням злочинців прагнули створити умови для міжетнічного примирення. Інституція розташована в нідерландському місті Гаазі, і через це її спрощено називають Гаазьким трибуналом. Це словосполучення стало в Україні синонімом невідворотності покарання за воєнні злочини, і в ньому вбачають приклад для майбутніх судових розглядів винуватців нинішніх подій в Україні.

Повідомлення про жахливі злочини над мирним населенням у Хорватії та Боснії і Герцеговині на початку дев’яностих років викликали обурення громадян демократичних країн. Громадскість стала вимагати від урядів ефективних дій як проти злочинців, так і щодо політичних та військових лідерів.

У Белграді на той час був при владі Слободан Мілошевич, у Загребі – Франьо Туджман, у Сараєві – Алія Ізетбегович. Вони одностайно заявляли, що їхні народи й держави ведуть справедливу оборонну війну, що воюють за свободу та національні права. Їхні посадовці і пропагандисти постійно наполягали на тому, що в справедливій війні неможливо скоїти воєнні злочини. Через це впливові міжнародні організації дійшли згоди, що необхідно сформувати тимчасову інституцію для розслідування злочинів і неупередженого застосування юстиції щодо всіх порушників основних прав людини, насамперед права на вільне й достойне життя.

Міжнародну юстицію застосували щодо 160 осіб

У Трибуналі розглянули справи проти 160 осіб – політичних діячів, військових та поліцейських. Вирок винесли 74 особам; іншим було оголошено виправдальний вирок, або вони померли під час процесу. На пожиттєве ув’язнення засуджені чотири особи. Незасудженим залишився колишній президент Югославії Слободан Мілошевич, який помер в гаазькій тюрмі. Апеляція розглядає десять останніх вироків. Тривають ще чотири процеси, в котрих обвинувачені колишні лідери боснійських сербів Радован Караджич та Ратко Младич, лідер сербських ультранаціоналістів Воїслав Шешель та Ґоран Хаджич, колишній голова самопроголошеної сербської республіки в Хорватії.

Демонстрант з плакатом «Младич – різник Сребрениці» навпроти будівлі Трибуналу, 2011 рік

Демонстрант з плакатом «Младич – різник Сребрениці» навпроти будівлі Трибуналу, 2011 рік

Більше половини обвинувачених і засуджених за національністю – серби. Адже Сербія брала участь у всіх чотирьох війнах у регіоні: в Словенії, Хорватії, Боснії і Герцеговині та у Косові. Інші воювали лише на своїх територіях. Згідно з опитуваннями громадської думки, більшість сербів вважає Трибунал антисербським, більшість хорватів – антихорватським, а більшість боснійців – антибоснійським.

Доктор соціології і автор, який у белградській газеті «Данас» щотижня аналізує громадські настрої в Сербії, Алексей Кішюгас зазначає, що, хоча злочинці й отримали покарання суду, належні висновки не були зроблені тими суспільствами, які постраждали від війн.

«Війни закінчилися, але логіка націоналізму залишилася живою, і тому Трубунал називають то антисербським, то антихорватським, то антибоснійським, хоча це суперечить і здоровій логіці, і здоровому глузду. Але там, де закінчується логіка, там починається націоналізм», – вважає він.

Трибунал надав юридичну та іншу допомогу судам у регіоні

Засновники Трибуналу передбачали, що процеси, узгоджені з міжнародними юридичними стандартами, впливатимуть на громадян в колишніх югославських республіках і допоможуть їм назвати речі своїми іменами, незважаючи на те, хто скоїв злочини. Все-таки, декого з-поміж тих, що опинився на лаві підсудних у Гаазі, значна кількість їхніх земляків досі вважає національними героями.

Примирення, котре було однією з цілей Трибуналу, не було досягнене в такій мірі, як передбачалося

«Примирення, котре було однією з цілей Трибуналу, – зазначає Алексей Кішюгас, – не було досягнене в такій мірі, як передбачалося. Однак, на мою думку, мрії про примирення були надто утопічними. Чи колишні нацисти після Нюрнберзького процесу примирилися й стали каятися через своє минуле? Певна річ, що ні. Це зробили політика й план Маршала, а не ad hoc трибунал. Так і має бути. Політика повинна розбудовувати примирення між націями й зробити чіткий розрив зі злочинною політикою в минулому. Справа суду – засудити злочинців в ім’я етики й правди. Отож, не слід вважати неуспішним суд у далекому нідерландському місті через те, що він не привів до примирення людей на Балканах. Це повинні були зробити політичні діячі», – каже Кішюгас.

Згідно зі своїми повноваженнями, Міжнародний трибунал надав значну юридичну допомогу колишнім югославським республікам у формуванні окремих судів для воєнних злочинів. У них, згідно з місцевим законодавством, судять тих, хто не потрапив до Гааги.

Для врегулювання регіональних конфліктів необхідне міжнародне втручання

Такі суди діють у Хорватії, Боснії і Герцеґовині та Сербії; найближчим часом суд має бути сформований і в Косові. Згадані суди отримали з Гааги документацію щодо всіх процесів, також заяви кількох тисяч свідків і докази, зібрані гаазькими слідчими. Згідно з правилами Трибуналу, всі його архіви будуть доступні як судам у регіоні, так експертам та науковцям.

Якби не було Міжнародного трибуналу, не було б регіональних судів, перед котрими, спрощено кажучи, свої судять своїх. У Сербії, скажімо, два місяці тому заарештували кількох осіб, обвинувачених у тому, що вони розстрілювали полонених мусульман у Сребрениці. Їхні імена були виявлені в документах слідства Гаазького трибуналу. Отже, діяльність цієї інституції далеко ширша від згаданих 160 процесів.

Нагадаємо, що після Другої світової війни були сформовані два суди для воєнних злочинів: у Нюрнберзі та в Токіо. Після Трибуналу для колишньої Югославії був сформований трибунал для злочинів, скоєних у Руанді. На підставі згаданих випадків більшість юристів у регіоні екс-Югославії доходять висновку, що міжнародне втручання необхідне тоді, коли національні інституції неспроможні ефективно виконувати свою основну діяльність.

Міжнародні суди, котрі судять за такі злочини, можуть грати й превентивну роль

Наш співрозмовник, сербський соціолог Алексей Кішюгас, зазначає: «На мою думку, є сенс засновувати такі інституції, зокрема коли маємо на увазі досвід Гаазького трибуналу, причому можна уникнути повторення певних його помилок. У ситуаціях, коли маємо справу зі злочинами й злочинцями, коли були скоєнні воєнні злочини або існує можливість, що вони будуть скоєні, міжнародні суди, котрі судять за такі злочини, можуть грати й превентивну роль. Можуть, принаймні, сприяти, щоб певні звірства не залишилися безкарними. Наші суспільства в такому разі стануть достойнішими й цивілізованішими, незважаючи на спорадичне варварство».

Настрої суспільства міняються повільно, але все-таки міняються. Люди, котрі в соціологічних опитуваннях виступають проти міжнародного втручання, у відповідь на інші запитання засуджують вбивства безневинних і заявляють, що не хотіли б мати за сусідів осіб, котрі скоїли воєнні злочини. Змінюється й ставлення до інших націй: молоде покоління не має таких упереджень щодо інших націй як те, що було жертвою воєнної пропаганди. Значну роль у зміні настроїв та нормалізації міждержавних і міжетнічних відносин у регіоні відіграв і Міжнародний трибунал.

  • 16x9 Image

    Михайло Рамач

    За освітою історик. Журналіст, поет, перекладач та сценарист. Автор шести поетичних книжок, трьох книг, політичних есе, про колишню Югославію й нинішню Сербію. Був головним редактором трьох сербських щоденних газет. Співробітник Радіо Свобода з 1998 року. В сербських ЗМІ надрукував чимало матеріалів про Україну.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG