Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 03:15

У СРСР люди боялися і Америки, і власної держави – режисер «Російського дятла»


Чед Грасіа, американський режисер, автор документальної стрічки «Російський дятел»

Чед Грасіа, американський режисер, автор документальної стрічки «Російський дятел»

«Привиди радянського з’являються усюди. Щоразу, як хтось паркується у забороненому місці або палить там, де не можна»

Одеса – Київ – Документальна стрічка «Російський дятел» американського режисера Чеда Грасіа стала однією з найбільш суперечливих подій Одеського кінофестивалю – на обговорення після показу лишились майже усі глядачі. Фільм, українська прем’єра якого відбулася навесні на фестивалі «86» у Славутичі, розповідає історію київського художника Федора Александровича, який намагається розкрити причини Чорнобильської катастрофи. Його теорія пов’язана із «Дугою» – надпотужним радаром, розташованим біля ЧАЕС, сигнал якого був схожий на стукіт дятла. Через прорахунки інженерів, антена, у яку вклали мільйони рублів, виявилася несправною, і щоб уникнути відповідальності, чиновники начебто спровокували катастрофу. Розслідування Александровича тривало рік і припинилося після погроз правоохоронців. Декілька європейських телеканалів вже погодилися показати «Російського дятла», а матеріали, що не увійшли до фільму, зокрема, численні інтерв’ю з фахівцями, згодом з’являться в інтернеті. Утім, Чад Грасіа наголошує, що доказів й досі бракує, а сама стрічка насамперед – про привидів минулого і героя, який із ними бореться.

– «Російський дятел» – це фільм водночас про українську історію, Чорнобиль, велику брехню, Майдан і таємну радянську зброю. Але коли я взявся за монтаж, то зрозумів, що неможливо розповісти про усе це в одному фільмі. Я усвідомив, що моє зацікавлення цими сюжетами пов’язане з Федором. Тож я сфокусувався на його психологічній подорожі, на історії його сім’ї і образі чотирирічного хлопчика, самого Федора, якого лишили у притулку через радіацію. Решта історій лише супроводжували головну. Тож це такий собі детектив про душу одного чоловіка.

– Пропозиція зробити фільм-розслідування про Чорнобиль прийшла від Федора. Чому Ви зацікавились цим?

– Я не кінематографіст, але я оповідач. В мене хороше відчуття гарних історій. Раніше я ніколи не знімав кіно, і спершу думав, що це буде якийсь п’ятихвилинний фільм. Але Федір не схожий на жодного, кого я знав раніше. Він як Дон Кіхот, як юродивий у російській літературі, як Шекспірівський блазень. Ставить найбожевільніші питання і не боїться підійти до короля і сказати: «Та ти голий!» Таких героїв зустрічаєш раз у житті. Якби він запросив мене поїхати в Антарктику, я б ані миті не вагався. І хоча спершу ми не мали ані найменшого уявлення про те, яку історію розкопаємо, у Федора було передчуття, що на антену, цю гігантську споруду, варто звернути увагу.

– Ви вірите у його теорію?

Радянське суспільство було побудовано на брехні. Уряд не повідомляв про Чорнобильську катастрофу два дні, люди загоряли і купалися під цим випроміненням

– Я б сказав, що я вірю у Федора. Я скептик, дослідник і раціоналіст, і доки у нас немає більше фактів, ми не можемо сказати напевне, чи він правий. Радянське суспільство було побудовано на брехні. Уряд не повідомляв про Чорнобильську катастрофу два дні, люди загоряли і купалися під цим випроміненням. Донині не відкрито усіх необхідних для розслідування документів. Це сприятливе середовище для конспірології.

Для мене важлива не стільки істина, скільки думки Федора. У них є набагато глибша правда – що привиди Радянського Союзу досі живі. Разом з тим, я завжди думав, що Чорнобильська катастрофа – це випадковість. Однак старші розслідувачі, як з України, так і з-за кордону, казали мені: «Чед, ти наївний американець. Це злочин, і людина, яку у ньому звинуватили, насправді непричетна». Коли я сумнівався, чи Федір на вірному шляху, до нього прийшли правоохоронці із погрозами. Якби його теорія не мала підґрунтя, чому комусь потрібно було б йому погрожувати?

– Сцену, де Федір говорить, що відмовляється від розслідування, Ви знімали прихованими камерами. Як герой це сприйняв?

Я підозрював, що Федір сам знімає мене прихованими камерами, тому що думає, що я працюю на правоохоронні органи. Це був час найбільш авторитарного правління Януковича

– Багато людей вірять, що це зрежисована сцена. Але це не так. Чому ми так вчинили? Федір почав дуже дивно поводитись і скасував зйомки, після року роботи. Ми були збентежені і сердиті. А я підозрював, що Федір сам знімає мене прихованими камерами, тому що думає, що я працюю на правоохоронні органи. Це був час найбільш авторитарного правління Януковича. Я зізнався Федору, що знімав, але не показав матеріал. Думав, що він злякається і скасує нашу прем’єру на фестивалі «Санденс». Але там після показу він зійшов на сцену разом зі мною, і перше питання, яке нам поставили, було саме про приховані камери. Федір сказав: «Спершу я був лише протагоністом фільму. Але Чед зробив мене і протагоністом, і антагоністом, так що так навіть краще». Для мене ця сцена – найважливіший момент фільму. Це битва із привидами радянського у голові головного героя. Він був сповнений ентузіазму у цьому розслідуванні, але коли почало йтися про загрозу життю його сина, він зробив те, що зробили б більшість людей – він здався.

– Ви втручалися у розслідування?

Я сказав Артему, оператору, не повертатися знімати на Майдан, коли вперше застосували шумові гранати і газ. Утім, Артем проігнорував мене

– По-перше, я сказав Артему, оператору, не повертатися знімати на Майдан, коли вперше застосували шумові гранати і газ. Це не було дуже небезпечно насправді, але мені стало страшно. Утім, Артем проігнорував мене, і його поранили. По-друге, я наполягав, щоб ми поїхали у Москву продовжувати розслідування. Я хотів зібрати усі факти. Федір же не довіряв багатьом експертам і хотів створити дещо містифіковану історію.

– На показі Ви згадали про розслідування українського парламенту. Воно триває?

Вони надсилали три звернення до Москви із проханням надати документи з архіву, які б засвідчили, що в ніч аварії на станцію справді дзвонили з вимогами провести небезпечний експеримент

– Я не певен. Ми зустрічалися з комітетом з розслідування Чорнобильської катастрофи, яке почалося у 90-х, на початку незалежності. Він розказав нам, і це підтвердили, що вони надсилали три офіційні звернення до Москви із проханням надати потрібні документи з архіву, які б засвідчили, що в ніч аварії на станцію справді дзвонили з вимогами провести небезпечний експеримент. Але у Москві відмовились – через те, що деякі документи втрачено, а деякі радіоактивні, яким би дивним не був цей аргумент. А у тих документах, які вони надали – стенограмі вечірніх дзвінків на ЧАЕС у день катастрофи – було зафарбовано імена і переплутаний час.

– У фільмі добре показано, як багато людей й досі бояться атаки з Заходу, досі почуваються, як у часи Холодної війни. У 60-х в Америці люди були так само параноїдально налаштовані?

Одна з героїнь з Прип’яті говорить у фільмі про те, що ніхто і не питав, що це була за антена, адже боялися покарання

– Хоча я зростав у маленькому місті, усі боялися ядерної атаки саме на нього. Ми вивчали усі ті самі речі – як ховатися, як реагувати на сигнали – що і у Радянському Союзі. Але у нас була інша параноя. Ми довіряли державі. У Радянському Союзі люди боялися і Америки, і власного уряду. Одна з героїнь з Прип’яті говорить у фільмі про те, що ніхто і не питав, що це була за антена, адже боялися покарання.

– Фільм завершується сценою, де Федір знову ловить на приймачі сигнал «Російського дятла». Звідки він узявся?

– Фільм вже був готовий, коли з’ясувалось, що цей сигнал – «Російський дятел» – з’явився знову, після 23 років мовчання. Це сигнал іншої антени, розташованої вже в Росії. Мені здається, він повернувся з двох причин. Або Росія намагається таким чином налякати тепер уже Європу – так само, як коли посилає свої літаки або підводні човни у ті місця, де їх ніколи не було. Мовляв, не забувайте, що ми слідкуємо за вами. Взагалі, із появою супутників у цих антенах немає потреби, але у разі війни їх легше зруйнувати. Власне, в Америці вони теж є. Але, ймовірно, це такий театр. Для мене звук «Російського дятла» – це звук Радянського Союзу. Знаєте, як гімн Росії. Слова інші, але мелодія та сама.

– Прем’єра фільму відбулася цього року на фестивалі «Санденс», де він здобув нагороду у номінації «Закордонне документальне кіно». Глядачі реагували так само неоднозначно, як і в Одесі?

– Ні, на «Санденсі» було спокійніше. Багато американців, зрозуміло, не переживали Чорнобиль і не мають такого сильного зв’язку з подіями нашого фільму. Тому люди були більш зацікавлені в історії про Голодомор або причинах ескалації конфлікту на Майдані. Звісно, усюди серед глядачів є кілька скептиків, і я – найбільший з них. Тут, в Одесі, була, певно, найяскравіша реакція. Саме на це я і сподівався, тому що це складний, амбівалентний фільм, це і психологічна історія, і історія нинішньої кризи. Думаю, нам вдалося поєднати їх, і він більше схожий на художній фільм, аніж на документальний. Для мене це психологічний трилер. Однак усі сцени у ньому справжні.

– Ви бували в Україні ще до фільму. Якось переосмислили її за час зйомок?

– Думаю, за останні два роки люди звідусіль, і найбільше самі українці, переосмислили її. Тому що для мене Україна була новою незалежною країною, а Радянський Союз був мертвим. Але за останні два роки ми зрозуміли, що ці привиди радянського в Україні ще живі.

– Що потрібно, щоб їх подолати?

– Передусім маю зауважити, що не хотів би радити щось Україні. Щоразу, як американці щось радять іншим країнам, це погано закінчується. Після цієї ремарки можу сказати, зі свого досвіду роботи над фільмом, що привиди з’являються усюди. Щоразу, як хтось робить комусь невелику послугу – навіть якщо це не можна назвати хабаром. Щоразу, як хтось паркується у забороненому місці. Щоразу, як хтось палить там, де неможна. Це означає, що люди не поважають закону, навіть у найменших речах. Я щойно повернувся з Росії, там триває та сама боротьба з радянським. І мені видається дуже важливим для обох країн розуміти, що це битва не між ними, а між радянським, імперіалістичним і прогресивнішим мисленням.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG