Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 18:47

Морально Олег готовий до того, що прозвучить вирок на 25 років – сестра Сенцова


Олег Сенцов на суді 21 липня 2015 року

Олег Сенцов на суді 21 липня 2015 року

«Проте він не здається: як і весь минулий рік, він не має наміру робити те, чого чекають від нього слідчі» – Наталя Каплан

У Ростові-на-Дону вранці у вівторок розпочався судовий процес у «справі про кримських терористів». У підготовці диверсій і терактів на анексованому Росією півострові звинувачують чотирьох жителів Криму, серед них – кінорежисер Олег Сенцов. Він перебуває під вартою вже понад рік. Разом з ним на лаві підсудних – анархіст Олександр Кольченко. Сенцов і Кольченко свою провину категорично заперечують.

За версією ФСБ, метою зловмисників було вчинення навесні 2014-го диверсійно-терористичних актів в Сімферополі, Севастополі та Ялті – вибухів саморобних пристроїв біля меморіалу Вічного вогню і пам'ятника Леніну в Сімферополі, а також підпалів офісів громадської організації «Російська громада Криму» і офісу партії «Єдина Росія». Звинувачення ґрунтуються на свідченнях двох інших обвинувачених – ці відомості, як заявляла сторона захисту, отримані у них під тиском або під тортурами. Однак формально Геннадій Афанасьєв і Олексій Чирній визнали свою провину, погодилися на особливий порядок розгляду своїх справ і вже отримали по 7 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Адвокат Чирнія Олексій Новиков намагався домогтися перегляду вироку, оскільки, на його думку, в справі є очевидні ознаки самообмови підсудного. Сам Чирній, однак, підтвердив, що підписав договір зі слідством добровільно, після чого Новикова усунули від участі в його захисті.

Тиск і тортури застосовувалися, за заявами правозахисних організацій, і проти 41-річного Олега Сенцова. У доповіді місії управління Верховного комісара ООН з прав людини в Україні відзначено, що – за свідченнями Сенцова – йому на голову надягали поліетиленовий пакет, душили до непритомного стану, били руками і палицею, погрожували зґвалтуванням і вбивством. Сенцов не приховує своїх політичних поглядів, як і того, що був активістом «Автомайдану» і під час кримської кризи підтримував рух за єдину Україну, купував і розвозив продукти та предмети першої необхідності українським військовим частинам.

Постійний зв'язок з Сенцовим підтримує його двоюрідна сестра, московський журналіст Наталя Каплан (Кочнева).

– Наталю, чому саме Ви взялися представляти інтереси Олега? Ви тісно спілкувалися з ним?

– У дитинстві ми спілкувалися не так багато, ми почали спілкуватися так в зрілому віці. Чому я? По-перше, я живу в Москві. По-друге, мені простіше займатися цими справами, ніж мамі Олега, яка вже на пенсії, їй важко це все дається... Навіть не знаю, чому так сталося... Я просто спати не змогла б, якби вчинила інакше.

– Чого Ви очікуєте від судового процесу?

Морально він готовий до того, що прозвучить вирок на 25 років ув'язнення

– Нічого хорошого від цього суду я не чекаю в принципі. Олег прекрасно розуміє, що його можуть посадити. Морально він готовий до того, що прозвучить вирок на 25 років ув'язнення. Проте він не здається, не має наміру опускати руки. Як і весь минулий рік, він не має наміру робити того, чого чекають від нього слідчі. Це його чітка позиція.

– Ви впевнені в невинуватості Олега?

Звинувачення тримається на свідченнях двох людей, яких теж катували, як і Олега. Все шито білими нитками

– Так, на сто відсотків. Я його досить добре знаю, Олег і насильство – речі в принципі несумісні. По-друге, справа проти нього сфабрикована. Якщо не було ніяких терактів, звідки взялися терористи? Звинувачення тримається на свідченнях двох людей, яких теж катували, як і Олега. Все шито білими нитками.

– Адвокати сподіваються, що доводи захисту будуть якимось чином взяті до уваги?

– У Олега два адвокати – Дмитро Дінзе і Володимир Самохін, ще є адвокат в Києві. Адвокати сподіваються на Європейський суд з прав людини, це головна наша надія. На російський суд особливої надії немає. Завдання адвокатів – пом'якшити участь, максимально знизити можливий термін, в ідеалі перекваліфікувати справу на якусь іншу статтю пом'якше. Звичайно, ідеальний варіант – витягнути Олега, повністю його виправдати. Але треба розуміти, що ми стикаємося з російським правосуддям, а реальність така, що це малоймовірно за нинішньої політичної ситуації в Росії.

Наталя Каплан відповідає на запитання киян під час поїздки до України у травні 2015 року

Наталя Каплан відповідає на запитання киян під час поїздки до України у травні 2015 року

– Українська сторона може надати Олегу якусь юридичну допомогу?

Українцям складно брати участь у процесі

– Правозахисники роблять, що можуть. Український адвокат представляє інтереси Олега в іншій справі, порушеній у Києві, як потерпілого. Але взагалі українцям складно брати участь у процесі. Реалії російського правосуддя такі, що для участі в процесі потрібно здати кваліфікаційний іспит на знання російського законодавства.

– Сенцова судять як російського громадянина, хоча він не просив про зміну громадянства?

Олега судять як російського громадянина, хоча у нього, як і раніше, український паспорт

– Так, Олега судять як російського громадянина, хоча у нього, як і раніше, український паспорт. Він не відмовлявся від українського громадянства і ніколи не просив про російське громадянство, але тим не менше його вважають громадянином Росії. Це теж парадокс, і цей момент ми теж відстоюємо юридично, щоб його визнали українським громадянином.

– Коли Ви востаннє бачили Олега?

– Ми бачимося виключно в залі суду. Він тримається, дуже багато жартує, дуже переживає за дітей (у нього двоє – Аліна і Владислав). Ми спілкуємося тільки поштою або через адвокатів, іноді кількома словами перемовляємося. У судах – жестами, поки ніхто не бачить, поки не заборонять охоронці.

– Ви не знаєте, як відбувалося етапування до Ростова?

Наскільки мені відомо, його принаймні не катували – на відміну від ситуації з довгим етапуванням до Москви з Сімферополя. Тоді просто чекали, коли зійдуть побої

– Поки не знаю, чекаю листи, у нас досі зв'язок не налагодився. Але нас відразу попередили, що етапувати його будуть два тижні. Це так званий «столипінський поїзд», який спочатку всіх збирає, потім усіх розвозить, це тривалий процес. Наскільки мені відомо, його принаймні не катували – на відміну від ситуації з довгим етапуванням до Москви з Сімферополя. Тоді нібито етапували, просто чекали, коли зійдуть побої. Зараз начебто цього не було.

– Чим обумовлений вибір саме Ростова в якості місця проведення судового процесу?

– З 2015 року в Росії ухвалена поправка до законодавства про те, що справи з тероризму розглядає трибунал, військовий суд. Таких судів у Росії два, один в Москві, один в Ростові-на-Дону. Вибирають суд ближчий до місця передбачуваного вчинення злочину. Крим ближчий до Ростова, тому суд буде в Ростові.

Ми очікуємо, що вирок буде винесений приблизно через три місяці

Плюс треба розуміти, що їм, звичайно ж, не потрібний зайвий галас: звісно, в Ростові буде набагато менше людей, які зможуть приїхати і підтримати Олега. Це на руку тим, хто заварив всю цю кашу. Деталі процесу мені поки не відомі, але ми очікуємо, що вирок буде винесений приблизно через три місяці.

– Олег має якусь можливість контактувати з іншим обвинуваченим, Олександром Кольченком?

– Вони утримувалися в СІЗО окремо, у них не було можливості спілкуватися. Досі вони навіть в залі засідань не зустрічалися, тому що у кожному слуханні проходили окремо, тільки в Ростові їх об'єднали.

– Вони були добре знайомі до того моменту, коли потрапили під звинувачення по одній справі?

– Ні, не можна сказати, що вони були друзями. Треба розуміти: у Криму противників анексії і людей, готових щось робити у зв'язку з цим, було не так багато. Вони зустрічалися на якихось мітингах та акціях протесту, швидше, були поверхово знайомі.

– Наталю, ви неочікувано потрапили під сильний моральний прес. Історія з Олегом змінила і Вашу долю. Як Ви себе відчуваєте?

Найбільше тисне мовчання і страх тих людей, яких я вважала близькими. Вони просто зробили вигляд, що нічого не відбувається

– Я себе відчуваю нормально. Найбільше тисне не стеження за мною і послуховування телефонних розмов, скільки мовчання і страх тих людей, яких я вважала близькими. Вони просто зробили вигляд, що нічого не відбувається.

Найважче з того, що зі мною трапилося за цей рік, – розрив багатьох дружніх зв'язків. З деякими людьми я просто фізично не можу спілкуватися, хоча з деякими дружила понад 10 років.

– Ви хочете сказати, що опинилися в Москві в певному вакуумі?

– Так, звичайно. У Москві – вакуум, у Москві – страх, в Москві – мовчання. Найстрашніше – це мовчання, коли з усіх моїх близьких і друзів поруч залишилися три людини.

– Ви кримчанка чи Ви москвичка?

– Я народилася на Уралі, але вже давно живу в Москві. З Кримом мене нічого не пов'язує, я туди тільки в гості приїжджала.

– Тобто Ви, виходить, російська-російська людина. Як Ви почуваєте себе зараз в російській-російській Росії?

Прихід таких диктаторів до влади можливий тільки завдяки аморфному суспільству, в якому кожен вважає, що від нього нічого не залежит

– В російській-російській Росії мені важко, насамперед, морально, тому що всім байдуже. Помиляються ті, хто вважає, що більшість росіян – пропутінська більшість, насправді ні. Більшість – це просто люди, які не хочуть нічого чути, не хочуть нічого бачити. Це було завжди, коли ще не було ніякого Путіна. Я противник того, щоб звинувачувати в усьому Путіна. Я вважаю, що прихід таких диктаторів до влади можливий тільки завдяки аморфному суспільству, в якому кожен вважає, що від нього нічого не залежить, де ніхто не хоче нести відповідальність ні за свої дії, ні за свою бездіяльність. Так і живемо в Росії. Є, звичайно, люди, які все розуміють, ба більше, які хоч щось роблять. Але таких, на жаль, зовсім небагато.

За Олега Сенцова не раз вступалися його колеги, знамениті актори і режисери, акції на його підтримку ось уже другий рік організовують найбільші міжнародні фестивалі. Московський режисер Аскольд Куров працює над фільмом про долю Сенцова. Документальна стрічка з робочою назвою «Звільнити Олега Сенцова» – великий проект, частина якого – інтерв'ю зі знаменитими російськими та іноземними кінематографістами про справу Олега Сенцова.

Аскольд Куров

Аскольд Куров

– Хотілося б, щоб у цій історії був хепі-енд, але, на жаль, в нашій реальності доводиться бути песимістами, – каже Аскольд Куров в інтерв'ю Радіо Свобода. – Я уважно стежив за попереднім слідством у справі Сенцова, ходив до суду. Востаннє я бачив Олега місяці три тому на одному з останніх засідань щодо продовження терміну утримання, яке було в Москві. Але, на жаль, з ним не можна спілкуватися, не можна розмовляти, його можна тільки бачити і слухати його чудові виступи.

– Як триває робота над вашим фільмом, Аскольде?

– Я працюю вже понад рік. Я знімаю всі події, які відбуваються навколо цієї справи, я спілкуюся з друзями Олега, з його двоюрідною сестрою. От нещодавно ми разом з Наталкою Каплан їздили до Берліна, де відбувалися Дні українського кіно на підтримку Олега Сенцова. Було дуже багато глядачів, великий відгук у пресі. Я розраховую, що ми закінчимо зйомки фільму якраз в ті дні, коли закінчиться процес, після оголошення вироку.

– Ви збиралися їхати до Криму, щоб там збирати відеоматеріал. Ця поїздка відбулася?

– Ні, поїздка поки не відбулася, але я обов'язково поїду до Криму.

– Ви проводили свого роду кампанію серед міжнародної кінематографічної громадськості – записували звернення різних режисерів, у тому числі, зі світовими іменами, для того, щоб вони висловили свою позицію з приводу долі Олега Сенцова. Ви закінчили цю роботу?

– Ні, ми продовжуємо періодично записувати такі відеозвернення. У нас була дуже активна кампанія навесні, коли ми буквально раз на тиждень викладали в мережу відеозвернення. У Берліні ми записали звернення режисера Сергія Лозниці і директора Берлінського міжнародного кінофестивалю Дітера Коссліка. Зовсім нещодавно російський режисер Іван Твердовський-молодший (він був у складі журі кінофестивалю Карловарського) записав звернення на підтримку Олега і влаштував свого роду флешмоб – на своїй краватці-метелику написав «Свободу Сенцову».

– У Росії, як Ви вважаєте, відбувається якась кампанія на підтримку українського режисера?

– Кампанії як такої немає, немає організованих акцій солідарності з Олегом Сенцової. Є окремі люди, які погодилися взяти участь у записі відеозвернень: Олексій Герман-молодший, Олександр Коті, Юрій Арабов, Борис Хлебніков, Марина Разбєжкіна та інші. Але, на жаль, на російських кінофестивалях нічого не говориться про справу Сенцова, немає жодних організованих акцій. Якщо торік на Московському кінофестивалі під час церемонії закриття навіть Микита Михалков сказав, що він підтримує заклик до звільнення Сенцова, то цього року, на жаль, ні на «Кінотаврі», ні на Московському кінофестивалі таких закликів звучало. Це, звичайно, дуже дивно і прикро.

– З чим Ви це пов'язуєте?

– Такий стан російського суспільства, ми дуже погано солідаризуємось один з одним. По-друге, я думаю, люди побоюються наслідків, звинувачень на свою адресу з боку влади або ЗМІ. Хтось просто не знає про долю Олега Сенцова або вважає, що звинувачення на його адресу обґрунтовані.

– Чому Ви раптом виявилися залученим до долі Олега Сенцова? Ви були з ним трохи знайомі раніше, як я розумію, він – Ваш колега. Проте його справі Ви фактично віддали цілий рік життя.

В тій ситуації, в якій Росія перебуває, ніхто не застрахований від того, щоб проти нього не висунули абсолютно абсурдні звинувачення. Коли така справа стосується колеги по цеху, режисера – картинка стає абсолютно абсурдною

– Звичайно, мене змінила його історія. Я думаю про це велику частину часу. Для мене ця історія багато в чому особиста, мені дуже просто асоціювати подію з самим собою. Я розумію: в тій ситуації, в якій Росія перебуває, ніхто не застрахований від того, щоб проти нього не висунули абсолютно абсурдні звинувачення, втягнули до абсолютно кафкіанського процесу. Коли така справа стосується колеги по цеху, режисера – картинка стає абсолютно абсурдною. Дії політичних активістів передбачають ризики, гіпотетичну можливість звинувачень навіть за сфальсифікованими справами. Але коли така справа стосується режисера, абсолютно мирної людини за переконаннями і професією – це означає, що перейдено небезпечна для суспільства межа.

Акція на підтримку Сенцова у Києві, червень 2015 року

Акція на підтримку Сенцова у Києві, червень 2015 року

– Про що більше Ваш фільм – це особиста історія Сенцова-режисера, який висловив свою політичну позицію, став громадським активістом в Криму, чи це історія про російське правосуддя, чи це історія про байдужість суспільства?

– Я думаю, що у фільмі буде кілька ліній. Мені б хотілося сказати про Олега і як про людину, і як про режисера. Безумовно, важлива лінія – судовий процес. Для мене ця історія більше особиста – про те, що людина іноді виявляється настільки близько до краю якихось політичних і суспільних потрясінь, що у неї не залишається можливості залишатися осторонь.

Олег є прикладом того, як людина може йти до кінця і залишатися вільною. Це битва, яку Олег Сенцов вже виграв

Іноді ця межа сама до тебе підходить так близько, що ти не можеш робити вигляд, що стоїш десь над сутичкою і можеш не брати в цьому участі. Це питання вибору, звичайно, і питання того, чи готовий ти піти до кінця і залишатися вільним до кінця. Мені здається, Олег є прикладом того, як людина може йти до кінця і залишатися вільною, незважаючи ні на що. Як адвокати кажуть, він пройшов через тортури відразу після арешту в Сімферополі, коли на нього тиснули з метою вибити свідчення, щоб він сам себе обмовив і полегшив роботу слідчим. Дійсно, як нещодавно сказав Сергій Лозниця, це битва, яку Олег Сенцов вже виграв.

– Ви переконані в тому, що Сенцов невинний?

– Я не можу точно судити про це, не будучи безпосереднім свідком того, що відбувалося в той момент в Криму. Я знайомий з Олегом, дійсно, дуже поверхово. Але у мене є внутрішня переконаність в його невинуватості – після того, як я подивився його фільми, прочитав його сценарії, п'єси, поспілкувався з його друзями, сестрою. Ця людина не могла вибрати тероризм як спосіб протесту – хоча б тому, що тероризм абсолютно даремний, негуманний і недотепний. Це зовсім не схоже на Олега. Внутрішньо я не вірю в його винуватість.

У 2011 році Олег Сенцов зняв малобюджетний фільм «Гамер», що отримав кілька міжнародних призів. У 2013 році режисер розпочав зйомки свого другого фільму, «Носоріг».

Оригінал матеріалу на сайті Російської служби Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG