Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 00:33

«Це – робота на десятиліття» – історик Забілий про розсекречені архіви


Знахідки розсекречених архівів СБУ України – від монархістів і червоноармійця-гестапівця до «м'яких камер» КДБ

Після того, як президент України Петро Порошенко підписав пакет законів про декомунізацію України, що передбачає зокрема вільний доступ громадян до архівів СБУ та МВС, десятки дослідників, істориків та просто зацікавлених вже скористалися можливістю отримати доступ до раніше засекречених документів. Серед них – Руслан Забілий, директор львівського музею «Тюрма на Лонцького». У будівлі музею до війни була в'язниця НКВД, з 1941 до 1944 роки – слідча в'язниця гестапо, а з 1944-го по 1991-й – слідчий ізолятор МДБ-КДБ СРСР. Ще нещодавно, в 2011 році, за Віктора Януковича, Служба безпеки України обшукувала музей, вилучала в ньому документи і заарештовувала співробітників за підозрою в «розголошенні державної таємниці». Тепер все змінилося, і Руслан Забілий може сам приходити до архіва СБУ і вивчати документи, що свідчать про злочини як нацистських, так і радянських каральних органів.

В інтерв'ю Радіо Свобода Руслан Забілий розповідає про червоноармійського командира, завербованого гестапо, який очолив табірну поліцію, а потім повернувся до лав Червоної армії; про членів монархічного руху, які сиділи в тюрмах НКВС і КДБ аж до середини минулого століття, а також про методи фізичного впливу, що застосовувалися до ув'язнених у пізньорадянський період:

– Ще починаючи з 2010 року я і мої колеги багато робили для того, щоб архіви були відкриті. І сьогодні ми маємо результат: можемо працювати цілком спокійно не тільки в архіві СБУ, але також і в архіві МВС, в архіві Служби зовнішньої розвідки, Міністерства оборони та в інших архівах.

Наразі найкраща ситуація саме в архіві СБУ. У них більший досвід розсекречення, роботи з істориками, відповідний штат

Але наразі найкраща ситуація з роботою в архівах саме в архіві СБУ. У них більший досвід розсекречення, досвід роботи з істориками, відповідний штат в цьому архіві – якщо порівнювати архів СБУ і архів МВС, де справ удвічі більше, але в штаті лише близько 10 архівістів. Звичайно, є проблеми, є труднощі, які потрібно вирішувати на державному рівні, але цей процес не тільки триває, а й буде більш ефективним.

– Які категорії документів вже доступні, а які ще ні?

– Зараз доступно буквально все! Це й агентурні справи, і наглядові справи, справи зі спецоперацій КДБ, МДБ. Наприклад, нас дуже цікавили справи щодо концтабору «Шталаг 328» – це по сусідству з нами, з нашим музеєм. Львів – єдине, напевно, місто в Європі, в самому центрі якого був військовий концтабір. Ми щодо нього мали дуже обмежену інформацію, але зараз, наприклад, ми можемо вивчати літерну справу щодо цього концтабору. Ми можемо вивчати справу, і вона у нас вже є, щодо діяльності колишнього офіцера Червоної армії Андрія Якушева, який був у цьому концтаборі начальником поліції. Це понад 30 томів. Лейтенант, командир кулеметної роти, який став раптом начальником поліції в концтаборі для військовополонених. Його історія дуже цікава, в певному розумінні показова. Він був завербований як агент гестапо, який займався розробкою трамвайного депо, де працювали робітники, і там могли бути якісь антинацистські настрої. Він виконував завдання з розробки польського підпілля, Армії Крайової, він виконував завдання з розробки підпілля Організації українських націоналістів (ОУН). Це був дуже жорстокий чоловік, який нікого не милував, він робив успішну кар'єру не тільки начальника поліції в концтаборі, а й агента гестапо. Як колишній військовополонений він у 1944 році знову опинився в Червоній армії, воював навіть проти Японії, але згідно з нововиявленими матеріалами – напевно, працівники СМЕРШу ознайомилися з трофейними документами, які були в 1944 році захоплені у Львові, – він був засуджений на 10 років в'язниці в 1946 році. А на початку 70-х років один з колишніх військовополонених цього концтабору його впізнав в Ростові-на-Дону, було відкрито нову справу, яка розслідувалася вже щодо його діяльності як начальника поліції. У результаті він був засуджений до вищої міри покарання – розстрілу.

Руслан Забілий

Руслан Забілий

У цих справах розкривається дуже багато цікавих фактів про те, в яких умовах жили військовополонені, яких національностей були військовополонені в цьому концтаборі. Я хотів би сказати, що там були не тільки українці, росіяни чи євреї, там були і аварці, і французи, й італійці тощо. Зараз це місце у Львові привертає увагу, там встановлено пам'ятний хрест, присвячений жертвам цього концтабору. Він розташовувався на території колишньої цитаделі, це оборонна споруда, фортеця, побудована в кінці XIX століття. У такому фактично первозданному стані вона – єдина зі збережених у Європі. Такі фортеці будувалися за єдиним проектом в усій колишній Австро-Угорській імперії. Але десь залишилися окремі, грубо кажучи, деталі – вежі чи окремі цитаделі, чи казарми. Тут у нас повний комплекс, який становить величезний інтерес і для істориків, і для туристів.

– Із 1944 року в тюрмі на вулиці Лонцького розміщувався слідчий відділ і слідчий ізолятор НКВС. Які історії з цього періоду часу Вам вдалося знайти в архівах?

– Різні історії. Їх настільки багато, що нам, якщо відверто говорити, потрібно сидіти в архіві не по кілька тижнів, а може, по кілька місяців і років, не вилазячи звідти. Тому що дуже багато є таємниць, питань, які нас цікавлять, і щодо режиму, щодо функціонального призначення цієї в'язниці, і звичайно ж, головне – це долі людей, які тут перебували. Люди дуже різні, різного соціального походження, від звичайних сільських жителів до інтелігенції, представників церкви.

Нам потрібно сидіти в архіві не по кілька тижнів, а може, по кілька місяців і років, не вилазячи звідти

Остання інформація, яка нас зацікавила, ми ще будемо шукати додаткову інформацію в архівах, це те, що тут були навіть представники російського монархічного руху. Наприклад, сюди, до тюрми потрапила дочка колишнього офіцера білої гвардії, яка в умовах існування радянської юридичної системи просто не могла не потрапити до в'язниці НКВД. Нас ця історія теж дуже цікавить.

– Чи є в архівах документи більш пізнього періоду – періоду МДБ і КДБ?

– Так, є чимало документів, але відносно багато – потрібно розуміти, що в 1991 році в системі КДБ, коли Союз розвалювався, насамперед знищувалися документи, скажімо так, більш пізнього періоду існування КДБ, тобто періоду 60-х, 70-х, 80-х, особливо 80-х років. Ці документи знищувалися, тому що вони могли бути підставою для відкриття справ з переслідування працівників КДБ. Деякі документи збереглися. Наприклад, у 2009 році я був у Литві, і там я отримав копію розміром у понад 200 сторінок наказу КДБ №180 «Про регламентацію діяльності в'язниць» у системі КДБ. Цей наказ в деталях розповідає, як утримувати ув'язнених, який повинен бути режим і так далі.

У 1991 році в системі КДБ насамперед знищувалися документи більш пізнього періоду, тому що вони могли бути підставою для відкриття справ з переслідування працівників КДБ

У 2010 році, коли Служба безпеки мене заарештувала, копія цього наказу була конфіскована в музеї, адже вони вважали, що на той час цей наказ не був розсекречений Службою безпеки, що це теж підстава звинуватити мене в розголошенні державної таємниці. Зараз я отримав доступ до цих наказів, і той же наказ №180 1972 року я знайшов в архіві СБУ. Ба більше, це – екземпляр, який безпосередньо використовувався для роботи в нашій в'язниці, тобто він має для нас як для музею ще й значення меморіального характеру. У цьому наказі розкривається внутрішня кухня роботи ізоляторів КДБ, це те, про що раніше ми могли дізнатися тільки зі спогадів колишніх ув'язнених. Зараз ми маємо в руках документ, який деталізує все це, наприклад, розповідає в деталях, як повинно було здійснюватися примусове годування ув'язнених. Колишні ув'язнені не завжди хочуть розповідати про деталі цієї процедури, тому що вона містить деякі пікантні питання з фізіології людини, але в цьому наказі все детально розписано по пунктах – як виробляти примусове годування ув'язненого, якщо він раптом вирішив оголосити голодування.

– Які ще методи тиску на ув'язнених, якщо судити з цих документів, використовувалися або могли використовуватися у в'язницях КДБ-МДБ в Україні?

– У цьому ж документі, звичайно, прямим текстом не говориться про фізичний вплив на ув'язнених. Але я вважаю, що повинні були бути якісь усні вказівки, повинні були бути якісь ще супутні накази, тому що, наприклад, у в'язниці історії КДБ у Вільнюсі збереглися так звані «м'які камери». Це камери для тих ув'язнених, які порушували режим, яких фактично били, але помітних зовнішніх ознак того, що їх б'ють, не залишалося, бо стіни цих камер були м'якими, обтягнутими дерматином, під дерматином був або товстий шар поролону, або тюремні матраци. Так, у таких ув'язнених були пошкодження внутрішніх органів, але це ще потрібно було доводити. Тобто були подвійні стандарти, з одного боку, ніби збереження соціалістичної законності, а з іншого боку, з часів НКВС не дуже багато змінювалося, хіба що камуфлювалось якимось чином. Звичайно ж, нас цікавлять документи про порушення законності, що ми шукаємо і я думаю, знайдемо. Тоді картина стане більш повною і ясною.

– Чи працюєте Ви з людьми, які втратили своїх рідних і їхні сліди в цих в'язницях?

– Ми постійно проводимо таку роботу. Щоб ви зрозуміли масштаб, в Львівському обласному архіві СБУ зараз зберігається 80 тисяч справ на ув'язнених, які проходили через тюрму на Лонцького. Якщо ми будемо враховувати те, що деякі справи були на групу осіб, то це число може зрости, скажімо, до 100 тисяч. Можете собі уявити масштаб роботи, яку нам ще належить провести. Це – робота на десятиліття насправді, до того ж я говорив тільки про справи, пов'язані з ув'язненими, але закрита інформація зберігалася і в інших справах, які ми шукаємо. Це контрольно-наглядові справи, це справи оперативних розробок, не кажучи вже про агентурні справи, яких збереглося, на жаль, дуже мало, бо майже всі вони були знищені. Фактично, якщо говорити про глибоке вивчення архіву, не тільки СБУ, а й інших, ми тільки починаємо роботу. Для нас, наприклад, зараз дуже цікавим є архів МВС, тому що в цьому архіві зберігається фонд тюремно-адміністративного управління. Ми ще не бачили цих документів і не знаємо, що там зберігається і які таємниці ми можемо відкрити.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської служби Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG