Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 20:50

Шанс знайти роботу переселенцям з інвалідністю є нульовим – експерт


(©Shutterstock)

(©Shutterstock)

«Я заповнював різні вакансії, подавав резюме, але мені не відповідають» – переселенець із Дебальцева

Ярослава Трегубова

На підконтрольну Україні територію з окупованого Донбасу змушені були переїхати 24 тисячі людей з інвалідністю, інформують громадські активісти і зазначають, що переселенці з особливими потребами є найбільш ізольованою категорією суспільства в усіх сферах життя. Зокрема, шанс знайти роботу є для них практично нульовим. Даються взнаки стереотипи роботодавців стосовно людей з інвалідністю, на які накладається упереджене ставлення до вихідців з Донбасу взагалі.

Віталій Святошенко – переселенець з Дебальцева Донецької області. Уже рік змушений жити на Київщині. Звикати до нового життя його родині особливо важко, він та його дружина пересуваються на візку. За рік стикнувся з низкою проблем. Але, зізнається, справжнім викликом став пошук роботи.

Я заповнював різні вакансії, подавав резюме, але мені не відповідають. У мене дві вищі освіти

«Я заповнював різні вакансії, подавав резюме, але мені не відповідають. У мене дві вищі освіти: одна – інженер зварювального виробництва, друга – менеджер. Я шукав щось крупне, де є корпоративне житло чи якісь можливості у компанії. Оскільки їздити щодня на роботу – з роботи я фізично просто цього не витримаю. Тим більше мені, щоб доїхати до Києва ще треба, щоб дві людини занесли до маршрутки, склали візок. Якщо я буду щодня їздити, то мене будуть проклинати в селі тут. Тягати мене без кінця» – розповідає Віталій Святошенко.

Віталій Святошенко з дружиною

Віталій Святошенко з дружиною

Роботодавці не сприймають всерйоз людей з особливими потребами і часто їх недооцінюють – і дарма, скаржиться Віталій, адже вони роками шукають роботу, тому працюють з більшою віддачею і мають вищу мотивацію.

Є у нас стереотипи і не всі можуть сприймати людину у візку як рівного собі та як якогось працівника

«Я вважаю, що є у нас стереотипи і не всі можуть сприймати людину у візку як рівного собі та як якогось працівника, більше якогось жалю, – говорить Віталій. – Зрозуміло, що ніхто не буде заморочуватися і створювати умови праці для людини: спеціальне робоче місце, переоблаштовувати туалет, робити пандус якийсь чи підйомник. Жоден роботодавець не буде витрачати на це гроші, щоб працевлаштувати людину».

Шанс отримати роботу дорівнює нулю

Тетяна Баранцова

Тетяна Баранцова

Людям з інвалідністю в усі часи було важко працевлаштуватися, сьогодні ж шанс отримати роботу знизився до нуля, говорить Тетяна Баранцова, голова луганської молодіжної організації «Асоціація молодих інвалідів Східного Донбасу – Схід».

На роботу не може влаштуватись практично здорова людина, бо суспільство має стереотип до нашого регіону, до нашої області. А людина з інвалідністю – просто закрита тема

«На роботу не може влаштуватись практично здорова людина, бо суспільство має стереотип до нашого регіону, до нашої області, скажімо так. А людина з інвалідністю – просто закрита тема. Люди з інвалідністю просто виживають. Вони виживають, щоб зняти собі житло, оплачувати ліки. У людей немає інтернету, немає транспортної доступності, людина не може бігати шукати собі роботу, бо вона просто не може пересуватися самостійно, наприклад. У неї шанс влаштуватися на роботу знизився практично до нуля» – каже Тетяна Баранцова.

Закон, який захищає права людей з інвалідністю – «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», зобов’язує установи, організації та підприємства 4% робочих місць надавати людям з особливими потребами та створювати для них умови праці. Але і той не завжди працює, резюмує Тетяна.

За даними Фонду соціального захисту інвалідів, в Україні 145 тисячі 548 роботодавців (дані за 2014 рік), які згідно з вищезгаданим законом мають створювати робочі місця для людей з особливими потребами (використовують найману працю 8 і більше осіб). Виконали норматив – 71 тисяча 868 роботодавців, ігнорують закон – 13 тисяч 571, інші – не надали звіти фонду.

Проблема не лише переселенців

Геннадій Фомічов, директор Київського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів погоджується, що людям з інвалідністю тяжче працевлаштуватися, більшість роботодавців мають стереотипи до цієї категорії людей. Саме це є головною причиною відмов.

Є підприємства, наприклад, оборонного напрямку, вони кажуть: у нас не повинні працювати інваліди. Так зачекайте, людина після інфаркту – вже інвалід

«На сьогодні знову ж таки не сформувалось, скажімо так, поняття інвалідності як такої. Ми в будь-якому випадку звикли жити старими нюансами. Якщо людина з інвалідністю, це не означає, що вона каліка. Є підприємства, наприклад, оборонного напрямку, вони кажуть: у нас не повинні працювати інваліди. Так зачекайте, людина після інфаркту – вже інвалід, слабозорий – інвалід, і що, він не може працювати у вас?»

Водночас Геннадій Фомічов переконує, що той, хто має бажання працювати, роботу знаходить.

«Є люди, які мають інвалідність, їм працювати не дуже хочеться, якщо відверто і бути чесним. Йому достатньо того, що він і вдома посидить, йому виплачується певна пенсія. Є пасивні люди, а є активні, вони хочуть і працюють», – каже Геннадій Фомічов.

Вихід: навчання та перекваліфікація

Експерти звертають увагу на те, що більшість вакансій, які роботодавці пропонують людям з особливими потребами – з обслуговуючої сфери та відповідно з низьким заробітком.

Радіо Свобода зателефонувало за оголошенням, в якому підприємство пропонує вакансії для переселенців. Але на запитання, чи є робота для людини з інвалідністю, нам відповіли, що «із легких» – лише робота двірника, і зазначили, що «окремо створених умов немає, загальні побутові умови».

Нині ситуація ускладняється погіршенням економічного стану країни: на підприємствах скорочують виробництво та штат працівників, додають експерти.

Рішенням цієї проблеми голова Державної служби зайнятості Ярослав Кашуба вбачає у перенавчанні людей з інвалідністю на ті професії, які затребувані на ринку праці і мають гідну оплату.

«Є кілька фірм, які мають створити робочі місця для інвалідів, вони відмовилися з тим, що вони не можуть знайти інваліда з конкретною професією. Каже: «Мені треба кухар-інвалід. Я готовий його забрати». Це може бути просто відмовка, а може бути дійсно, що шукає. Ми кажемо: гаразд, дайте нам інформацію, яке підприємство готове створити робочі місця для інвалідів, ми спеціально запропонуємо інваліду, тому чи іншому, підвищити його кваліфікацію саме під ту професію», – говорить Ярослав Кашуба .

Віталій Святошенко зізнається: потрапив у замкнене коло. Зараз живе в селі, там роботи обмаль. Знімати житло у Києві не має змоги, сукупний дохід сім’ї з трьох чоловік складає близько 4 тисяч гривень. Аби просто потрапити до Центру зайнятості, йому треба витратити 100 гривень на транспорт.

У схожій ситуації або й гіршій опинилися тисячі людей з інвалідністю, говорить Тетяна Баранцова, бо не мають змоги покинути зону конфлікту. За її словами, з 360 тисяч людей з інвалідністю Донецька і Луганська лише близько 2 тисячі людей були організовано евакуйовані. А ті, кому усе-таки вдалося виїхати самостійно, лишаються в тіні, про них ніхто не знає, говорить Баранцова.

«Про людей практично ніхто не знає. Знають про тих, які масово проживають в якихось місцях. А ті, хто самі, поодинці, самі знімають житло і виживають, про них ніхто нічого не знає. Вони не мають можливості про себе заявити, у них украй обмежені можливості», – розповідає Тетяна Баранцова.

Координатор «Центру зайнятості вільних людей»​ Марина Філінська говорить, що з усіх, хто звертався до організації (а це майже 6 тияч осіб), людей з особливими потребами вкрай мало.

«Вони є, але це точкові звернення. Їх дуже мало, можливо 1%, а то й менше», – каже вона.

8 липня цього року уряд затвердив постанову про напрямки розв’язання проблем працевлаштування переселенців. За даними Державної служби зайнятості, працевлаштувати вдається кожну п’яту людину з особливими потребами, яка стоїть на обліку.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG