Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 06:45

«Аеропорт здали через помилки солдатів і керівництва» – «кіборг»


Ілюстративне фото

Ілюстративне фото

«Не хочу кричати, що нас злили, але те, що наша влада точно не за Україну, з аеропорту було дуже добре видно» – захисник Донецького аеропорту

Київ – Захисник Донецького аеропорту, який попросив не називати свого імені, звинувачує керівництво Генштабу та країни, а також командирів підрозділів, у помилках, що призвели до втрати летовища й загибелі бійців. Проект Радіо Свобода «Аеропорт. Як це було» містить, зокрема, й оцінки, що не співпадають з думкою цього учасника подій.

– В аеропорту я був із самого початку, але з певною періодичністю. Вперше я туди потрапив після того, як третій полк почав бої за аеропорт – наприкінці весни чи на початку літа. Точніше сказати не можу, оскільки після цього був Іловайськ та Дебальцеве, які собою «вибили» спогади. Яскравіше за все пам’ятаю літо, осінь та зиму. Перші декілька заїздів були дуже короткими, тривали день або два.

Я поїхав до аеропорту добровільно. Коли я туди заїжджав, ще не було великої інтенсивності боїв. Під’їзд-від’їзд були нормальними, до будь-якої точки оборони під'їжджали, виконували завдання та їхали назад. Нічого надзвичайного у той момент не було, лише локальні бої на певних ділянках місцевості. Спочатку перебував у старому терміналі на першому поверсі.

Наші війська тоді ще перебували у Донецьку й намагалися відбивати місто. Тоді ж утворився відомий батальйон «Шашлик» з наших «колег» з «ДНР». Це був період, коли становище з Донецьком було хитке та незрозуміле, наші просувалися вперед, а росіяни ще не зайшли. Аеропорт тоді особливо нічим не виділявся. Були локальні бої – нас не «бомбили», не намагались атакувати, ми їх відтісняли.

Аеропорт на початку літа 2014-го був просто стратегічною точкою, яку потрібно було утримати

Аеропорт на початку літа 2014-го був просто стратегічною точкою, яку потрібно було утримати. Аеропорт став відомим восени, коли наприкінці літа з’явились росіяни зі зброєю та важкою технікою. А до цього, це була звичайна точка, де велися бої.

«Сєпари» розуміли, що в української армії є вогнева перевага»

Загрози, що нас могли вибити звідти на початку осені ще не було, допоки наприкінці літа не трапився Іловайськ і не почалася наступальна операція росіян

– Аеропорт був стратегічно дуже зручно розташований для нас. Піски – це висота, звідти просто було все контролювати. Загрози, що нас могли вибити звідти на початку осені ще не було, допоки наприкінці літа не трапився Іловайськ і не почалася наступальна операція росіян.

«Сєпари» тоді наступали на наші позиції, але, «прозондувавши» вогневі точки, зрозуміли, що в української армії є вогнева перевага. Коли підійшли російські підрозділи, стало зрозуміло, що був певний паритет, а потім перевага тієї сторони.

Багато правильних кроків командира 93-ї бригади, полковника Мікаца, обмежували у штабі АТО

Почалася справжня м’ясорубка, яку погіршували українські високопосадовці, особливо начальник Генштабу і керівник АТО. Багато правильних кроків командира 93-ї бригади, полковника Мікаца, обмежували у штабі АТО – їм здавалось що це небезпечно і спричинить втрату техніки. Та не враховувалася втрата людей. Тому що за техніку у Києві могли не «погладити по голові», а те, що люди – у той час це нікого не цікавило.

У жовтні, листопаді й грудні – вже ніхто не слухав вказівок згори, бо накази були «тупі».

Послали цілу роту з 93-ї бригади з чотирма чи п’ятьма БМП з екіпажами, з десантом усередині, по мінному полю, зносити укріплення «сєпарів». Тоді буквально за пару хвилин загинуло чоловік тридцять

Наприклад, був наказ атакувати позиції бойовиків під аеропортом на монастирі, з якого обстрілювали нас та диспетчерську вежу, бо вже з жовтня у «сєпарів» були там вкопані пушки і танки. Туди послали цілу роту з 93-ї бригади з чотирма чи п’ятьма БМП з екіпажами, з десантом усередині, по мінному полю, зносити укріплення «сєпарів». Тоді буквально за пару хвилин загинуло чоловік тридцять – їх послали йти по мінному полю, знаючи, що воно там є.

Це був наказ, зрозуміло, штабу АТО, тому що тоді був такий «застій», з нашої сторони не було ніяких плюсів, і потрібно було щось зробити. Усі розуміли, що аеропорт ось-ось вже. Не було ресурсу по місцевості, будівлі розвалені. І щоб якось покращити ситуацію, як я розумію, було прийнято рішення взяти «у лоб» ці укріплені райони, які були викопані та людей просто відправили «як м'ясо».

В Україні солдат – це цифра. З власного досвіду можу сказати, що списати одного загиблого бійця у журналі бойових дій – це справа двох хвилин

В Україні солдат – це цифра. З власного досвіду можу сказати, що списати одного загиблого бійця у журналі бойових дій – це справа двох хвилин для офіцера рівня капітана. В графі «причини», написати «мінометний обстріл»…

«ЗМІ винні, бо розігнали цей міф про «кіборгів»

– У жовтні в аеропорту була складна ситуація, бо ми не використали момент, коли можна було йти вперед. Ми тоді самі себе загнали у кут. Те, що аеропорт має значення як злітно-посадкова смуга – брехня. Військово-транспортний літак можна посадити на автостраду навіть десь за Донецьком. Крім того, є багато доступних місць у самому Донецьку, куди їх можна саджати. Та ми були в 3D-оточенні: на другому та третьому поверсі – «сєпари», у підвалі – «сєпари», ліворуч, праворуч і попереду – теж «сєпари».

Мені здається, що провина за те, що люди туди їхали – лежить і на ЗМІ, включно з громадянами України. Вони дуже «розігнали» цей міф про «кіборгів». Через це хлопці, які, наприклад, сиділи на блок-постах, хотіли зробити щось більше. Тож, коли вони дізналися про Донецький аеропорт, вирішили, що туди потрібно їхати, бо «там кується слава і там кується честь»…

Провину за смерті, які були в аеропорту після жовтня, я покладаю на командування та на людей, які писали пости у «Фейсбуці» про кіборгів

Провину за смерті, які були в аеропорту після жовтня, я покладаю на командування та на людей, які писали пости у «Фейсбуці» про кіборгів. Такого не потрібно робити під час війни. Люди самі змушували хлопців їхати у це оточення.

Там все було розбито та розвалено. Їхали туди тільки добровольці – нікого їхати не змушували. Той же «Правий сектор» та інші добровольчі угрупування пускали із задоволенням. Адже «списати» декількох своїх – це незручний момент для генерала, бо йому доведеться сказати матері по телефону, що вашого сина вбили через його накази. А «Правий сектор»…

Була ситуація, коли «сєпари» взяли старий термінал і відбивати його попросили саме «Правий сектор», тому що кому вони потрібні? Відбивайте, мовляв, будь ласка, раз ви такі герої.

Іноді здавалось, що вони під «наркотою» – судячи з їх безглуздої біганини з РПГ, криків «ДНР», «Аллах Акбар» і спроб взяти аеропорт голими руками

У жовтні були дуже інтенсивні обстріли, кожного дня величезну кількість разів. Іноді здавалось, що вони під «наркотою» – судячи з їх безглуздої біганини з РПГ, криків «ДНР», «Аллах Акбар» і спроб взяти аеропорт голими руками. Вони робили так багато дурниць, які я, як людина військова, назвав би повним «відльотом мозку». Стріляли кожен день з ранку до ночі. Перерви були з дванадцятої до пів на першу ночі, до восьмої години ранку, поки всі відпочивали з тієї сторони. Але це не означає, що можна було ходити, як по Бродвею. Стрілянина продовжувалась, просто була не настільки інтенсивна. У той час було просто пекло.

«По характеру артпідготовки зрозуміло, що воюють російські військові»

– Але потім змінився характер ведення вогню та артпідготовки й стало зрозуміло, що в аеропорту з’явилися російські військові. Ми побачили танк Т-72, якого в Україні просто немає. Він є на озброєні тільки у однієї країни – у нашого «доброго» східного сусіда.

Коли прибули регулярні війська, то атаки пішли за класичним сценарієм: підтримка артилерії, після артобстрілу підходила бронетехніка, після неї – піхота. Але стверджувати, що це точно були російські кадрові військові, я все ж на 100% не можу.

Та ж сама ситуація була і в листопаді. В різний час я перебував там по чотирнадцять днів, один раз був двадцять. Тиждень відпочивав – повертався назад. Якось в мене друг пропав, мені потрібно було хоча б тіло знайти, чи здобути хоч якусь інформацію.

Командування нас не тримало. У той період ми стояли на в’їзді у Донецьк з іншого боку, в селищі Ясинувате, між Горлівкою та Донецьком. Там лупилися з «сєпарами» з іншого флангу. Ті ж, хто хотів поїхати захищати Донецький аеропорт, могли їхати у будь-який момент.

40% приїздило туди на 2-3 дні, щоб зробити фото, використати факт перебування для якоїсь політичної кар’єри або просто зробити «аватарку»

Я абсолютно не ідеалізую аеропорт і людей які там були теж. 40% приїздило туди на 2-3 дні, щоб зробити фото, використати факт перебування для якоїсь політичної кар’єри або просто зробити «аватарку».

«Найстрашніше – дорога»

– Дорога – це найстрашніше, що може бути. Ті, хто ніколи не вірив, починав вірити у що завгодно. Було страшно – БТР під’їжджає до зруйнованого терміналу, його з посадочних коридорів «гасять» «сєпари», а тобі треба встигнути за декілька хвилин, доки не з’явився їхній танк чи гармата, завантажити воду й все необхідне. А потім у «броні» з боєкомплектом сісти у цей БТР, який розрахований на 12 осіб, і в якому сидить екіпаж з чотирьох чоловік і чекати, поки диспетчерська вежа не дасть добро на виїзд. Їм видно: виїхав танк чи ні, спалять нас заживо чи ні.

Розумієш – якщо в тебе влучать – ти не загинеш швидко. Ти заживо згориш у цій броні з тими, хто поряд з тобою

Хвилину-півтори ти на злітній смузі, поряд з терміналом, у БТРі, весь у броні, чекаєш, коли у тебе влучать. І при цьому розумієш – якщо в тебе влучать – ти не загинеш швидко. Ти заживо згориш у цій броні з тими, хто поряд з тобою. І якщо той, хто біля дверей, може виповзти і згоріти на злітній смузі, то ти згориш усередині. Дуже страшно. Нічого страшнішого у житті не пам’ятаю.

Спочатку такої ситуації не було, поки була інша диспозиція сил. А потім щораз гірше. У жовтні було дуже погано, видавалося, що вони аеропорт фактично взяли. Було не зрозуміло: сьогодні вони на одній позиції, завтра ближче на 300 метрів, вони – то ліворуч, то праворуч. Оточення було не лише по флангах, навіть з твоєї будівлі у тебе стріляли. Один з десяти, що тебе там не пристрелять.

«Корегуємо: «сімсот ліворуч», а міна летить на «чотириста праворуч»

– А взимку вже нас кожен день «бомбили» у Пісках і Спартаку з того ж терміналу, де ми раніше утримували позиції. Виїжджав танчик, стріляв по нас, а потім заїжджав назад. Так, як раніше «сєпари» не могли «достукатися» до нас, бо ми були під будівлею, так і ми не могли їх дістати, бо вони ховалися у тій самій будівлі, де були ми.

Перед Новим роком через стало трохи тихіше. Велику роль зіграв холод, бо бігати з залізом на тридцятиградусному морозі не хотілося ані нам, ані їм. Нам було важче, бо ми були в бетонній будівлі, яка повністю продувалася. Спали одягненими, взутими, у бронежилеті й касці. Так само ходили у туалет і мінімально милися – хоч щось, до чого дотягувалася рука.

Інтенсивність обстрілів зберігалась десь відсотків на сімдесят. Ми були в оточенні й по нас стріляли танки. Ми весь час чекали, щоб в них влучили наші міномети.

Однак іноді видавалося, що більше шансів було дочекатися, доки той російський танкіст розсиплеться від старості. Наші мінометники – браві хлопці і велике їм спасибі – не влучали.

Я думаю, треба мобілізовувати людей, які мають певну спеціалізацію. Щоб служити у військах радіо-електронної боротьби, у тій же артилерії, потрібно розуміти, що ти робиш. А часто бувало таке, що боєць корегує вогонь: «сімсот ліворуч», а міна летить на «чотириста праворуч». Це говорить про те, що був дуже низький рівень підготовки офіцерів.

«Ми сиділи в аеропорту й читали маячню, яку про нас писали»

– Особливої бойової задачі не було. Було своє місце, позиція. В мене вона називалася «телевізор» – пролом у стіні, пробитий танком. Була злітна смуга та підвальне приміщення, з якого вилазили «сєпари» у ранні періоди, та потім їх замінували і підірвали. Я спостерігав за своєю позицією. Стріляв, коли доводилось стріляти. Ховався, коли доводилось ховатися. Останнім доводилось займатися частіше за все.

Ми самі сидимо в аеропорту і бачимо, що такого і близько не було. Таку маячню писали, що ми там щось відбиваємо, ходимо у наступ…

Там був інтернет. І вдень, (бо вночі не можна – через світло від екрану відразу відкривається вогонь), коли списувався з близькими, не раз читав у авторитетних виданнях, що «росіяни відбили старий термінал позавчора, а сьогодні, український спецназ поклав сорок російських окупантів та відбив його». І це у той час, коли ми самі сидимо в аеропорту і бачимо, що такого і близько не було. Таку маячню писали, що ми там щось відбиваємо, ходимо у наступ… Насправді ж ми просто оборонялися заради амбіцій Петра Порошенка.

Ті, хто на цьому міфі про аеропорт «заробляв зірочки», не хвилювалися про те, чи є в тебе вода, їжа, патрони чи каска. Це була задача тих, хто воював

Зброю ми брали з собою. Командування не займалося нашим постачанням, не надавало якихось додаткових засобів для ведення бойових дій. Те, що ти на своєму горбі привіз – те твоє. Якщо заходить рота, і командир роти не взяв із собою два ящики цинку на кожного, то воюй з одним магазином. Ті, хто на цьому міфі про аеропорт «заробляв зірочки», не хвилювалися про те, чи є в тебе вода, їжа, патрони чи каска. Це була задача тих, хто воював.

Ще один міф про те, що кожного дня в аеропорту велися рукопашні бої із застосуванням саперної лопати. Якщо говорити чесно, то окрім позицій снайперів та кулеметників на другому поверсі, які могли помітити рух, ті, хто знаходився на першому поверсі нового терміналу, не могли бачити піхоту.

Піхота не заходила до аеропорту, не було «гри у сніжки» гранатами – все це брехня для героїзації тих людей, які потім у формі ходять на різні виставки. Нічого особливого там не було. Був бій. Виконувалось завдання.

«Аеропорт здали через помилки військового керівництва»

– У січні вже було зрозуміло, що буде далі. Постійно були обстріли Водяного, що прямо навпроти злітно-посадової смуги. На аеропорт звертали увагу, витискали позиції, дороги. Наші їздили на ротації через «сєпарські» блок-пости, провозили боєкомплекти – ховали під тентами, у запасках, знаходили варіанти того, як викрутися з ситуації, яку створило військово-політичне керівництво.

Я не хочу кричати, що нас злили, але те, що наша влада точно не за Україну і не за територіальну цілісність, а навпаки – з аеропорту було дуже добре видно

Солдат української армії їде воювати в аеропорт, а його «шманає» «ДНРівець» або росіянин, в якого великими літерами написано «Російська Федерація» на шевроні… Я не хочу кричати, що нас злили, але те, що наша влада точно не за Україну і не за територіальну цілісність, а навпаки – з аеропорту було дуже добре видно.

Не пам’ятаю точно, коли «відсторонили» командирів і Віктор Муженко взяв усю відповідальність на себе. Здається після Нового року, але такі речі не запам’ятовуються. Запам’ятовується, коли пацани гинуть.

Те, що їх відсторонили… сказати так прямо важко. Просто якісь їхні ініціативи не підтримувались. Саме ті ініціативи, які могли б вилитись не у контр-наступ, а у плацдарм.

Сепаратисти, на відміну від нас, використали для себе «перемир’я» й інженерно підготувалися до наступу

У той час росіяни накопали собі протитанкових ровів, і коли наші здуру пішли в атаку, наші «бехи» попадали у ті рови. Там за час «перемир’я» таку оборону зробили, що ми її не візьмемо з нальоту, навіть при великому бажанні. Якби нам сказали: «все, Росія не підтримує сепаратистів, забирайте Донецьк», то ми б його не взяли. Сепаратисти, на відміну від нас, використали для себе «перемир’я» й інженерно підготувалися до наступу.

Генштаб від нас вимагав розповідати якнайменше, бо, мовляв, ми не бачимо усієї «широти». Як мені один генерал сказав: «Ти, замкомвзводу, от якби ти був генералом, тоді б поговорили».

Так, я – заступник командира зводу. Я за другий період АТО не втратив жодної людини. І я на своєму рівні роботу виконав повністю. А якщо генерал її не виконує, то не можна списувати це на відсутність досвіду – він же не продавець у «МакДональдсі». Помилився – йди з цієї посади. Тільки не у відпустку, не на посаду нижче, а за грати. Навіщо ти взяв на себе відповідальність, якщо ти нічого не вмієш?

Коли Муженко став керувати, посипалася система оборони. Це абсолютно неадекватно. Коли він взяв ініціативне керівництво ву Іловайську, то виробилася певна систематика: усе, чим керує пан Муженко, в підсумку, виливається у здачу наших позицій. Усе.

Він зарубував те, що місяцями виробилося у обороні – «а давайте спробуємо по новому, а цього робити не можна, це провокує, це незаконно».

Я вважаю, що аеропорт здали через помилки військового керівництва, але не лише рівня Генштабу, а й тих, хто вирішував на місці. І «косяки» тих, хто був у самому терміналі. Бо пустили «сєпарів» забрати своїх загиблих, а вони під цим приводом обвалили пацанам на голови спочатку перекриття верхнього поверху, а потім підвальні приміщення. Просто «склали» те місце, де перебували наші.

Якби тоді не пустили «сєпарів» та вони б і не підірвали… Купа різних «якби»: якби в нас була справжня армія, то ми б аеропорт спокійно утримували досі. Це сто відсотків.

Здача аеропорту – це «косяк» і солдатів, і офіцерів, і, звичайно, на вісімдесят відсотків –«косяк» Порошенко і всього Генштабу

Здача аеропорту – це «косяк» і солдатів, і офіцерів, і, звичайно, на вісімдесят відсотків –«косяк» Порошенко і всього Генштабу.

Помилкою було пропускати наших солдат через блок-пости «ДНР», де і їх принижували. Це давало можливість росіянам і так званим «спостерігачам» ОБСЄ «пронюхати» усі вогневі точки, заходити у аеропорт, ніби забирати поранених, а насправді – розвідувати перед тим, як почати операцію по знищенню наших бійців.

В ОБСЄ були співчуваючі «молодим республікам» люди. Там було багато росіян. Вони вживали термінологію з кремлівських ЗМІ

В ОБСЄ були співчуваючі «молодим республікам» люди. Там було багато росіян. Вони вживали термінологію з кремлівських ЗМІ, кидали косі погляди... Яким би я не був міжнародним спостерігачем, я буду за свою країну. Я буду проти Путіна, але я буду співчувати громадянам своєї країни. А військовослужбовці РФ, які були тоді в аеропорту, вони громадяни «моєї країни», якщо казати з позиції представника ОБСЄ.

Значення аеропорту

– Коли сепаратисти зайняли старий термінал – це вилилося в обстріли. Для них це досвід і плацдарм для наступу на наші позиції у селищах навколо Донецька.

Якщо я «сєпар», у мене гаубиця стріляє на 20 кілометрів і найближча позиція для стрільби на тридцять – я не дістаю до «укропів». І якщо я заберу цю позицію і зможу стріляти на граничну дальність гармати, то для мене ця позиція вигідна.

Будь яке місце важливе, але аеропорт не представляв собою такого «олімпійського вогню», яке з нього зробили.

Радіо Свобода неодноразово подавало позиції президента Петра Порошенка, начальника Генштабу Віктора Муженка, представників місії ОБСЄ та інших учасників подій, щодо оборони Донецького аеропорту й надалі це робитиме.

«Ми не бачимо необхідності визначати відповідальних за якісь поразки. Ті завдання, які ставились перед підрозділами Збройних сил України, вони виконані. Ті, хто мужньо виконував свої обов’язки, будуть нагороджені», – сказав Радіо Свобода начальник Генерального штабу, генерал-полковник Віктор Муженко.

«Слова «кіборг», «укроп» сьогодні стали символами незламності українського духу, того, як українці вміють воювати, прикладом, на якому будуть формуватися покоління українських воїнів», – наголосив президент України Петро Порошенко.

«Всі без винятку працівники місії керуються кодексом ОБСЄ, за яким спроба викривлення інформації негайно карається звільненням. До того ж, серед 516 працівників СММ лише 26 (тобто 5%) є громадянами Росії, тоді як українців – 216», – зазначив заступник голови спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні Александр Гуґ.

«За своїм духовним й політичним значенням, оборона аеропорту – це приклад мужності, стійкості й героїзму. Це – український «Сталінград». Захист аеропорту тримався на тісній взаємодії усіх учасників оборони. Оцінка щодо того, що аеропорт залишили, бо він втратив своє військове значення, має право на життя», – зауважив командувач Високомобільними десантними військами ЗСУ, герой України, генерал-майор Михайло Забродський.

На цю ж тему:

02.08.2015
Забродський про участь ВДВ в обороні Донецького аеропорту та зміни в армії

«Донецький аеропорт – це український «Сталінград» далі

28.07.2015
Ті, хто пройшов аеропорт, себе ще проявлять – кіборг «Павук»

Не треба нікого звинувачувати, треба просто зробити висновки, щоб більше це не повторювалося далі

20.07.2015
Невже про «кіборгів» забули?

«Волонтери купили годинники, підписали, а командир їх вручив ніби від президента. А насправді, командир і волонтери просто хотіли хоч якось хлопцям підняти дух» далі
15.07.2015
Команди віддавали люди в російській формі – «кіборг» про «зелений коридор»

За час перемир’я бойовики готувались, будували бліндажі, а ми не мали права нічого завозити в аеропорт – боєць 93-ї бригади далі
14.07.2015
«Бій тривав вісім годин. На нас ішли 10 танків і піхота» – полковник «Німець»

«Ми захопили в полон бойовиків з «Первой славянской бригады» далі
03.07.2015
«Мені досі навіть сигарети не продають без документів» – кіборг «Лицар»

«Снайпер у голову «бахнув» і влучив у каску, буквально сантиметр від краю» – «Танас» далі
12.07.2015
«Коли починаєш воювати нестандартно – у ворога плавиться мозок»

«Моторолу» перший раз підстрілили під час мого бою. Він мені дзвонив, погрожував» далі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG