Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 05:20

Вперше за 10 років українка номінована на телевізійну премію «Еммі»


Продюсер телеканалу CNN Вікторія Бутенко

Продюсер телеканалу CNN Вікторія Бутенко

«Я вважаю, що це командний результат. Не можу себе навіть близько поставити з операторами, в чиїх кадрах є постріли» – Вікторія Бутенко

Український продюсер Вікторія Бутенко може стати володаркою 36-ї премії «Еммі» в номінації «Краще висвітлення новин, довга форма», яку вручатимуть 28 вересня в Нью-Йорку. Саме в цій номінації і представлений її сюжет про події 20 лютого 2014 року на Майдані, що вийшов на телеканалі CNN. Радіо Свобода зустрілося з Вікторією, яка вперше за 10 років номінована з України на таку престижну телевізійну премію.

– Якщо повернутися думками у 20 лютого, коли був знятий сюжет «Україна: стрілянина на Майдані Незалежності», яким пам’ятаєте цей день?

– По-перше, я не сподівалась, що цей сюжет буде номінований. Хоча ця робота в інших форматах уже отримувала призи. Вона пройшла у фіналісти New York TV and film festival, отримала нагороду у Монте-Карло. Але коли опублікували номінантів на «Еммі», то я проглянула, і навіть свого імені не помітила. Лише через 2 дні мені про це повідомили колеги.

З одного боку, я розумію, що я єдина українка, яка за роки не лише номінована, але й пройшла в фіналісти, але з іншого, я всім чесно кажу, що, якщо ви відкриєте цю номінацію, то побачите, який там величезний колектив людей. Там величезна редакційна група, яка збирала і перевіряла новини, продюсерська група, яка була на локації, а це три людини: я і два мої колеги з Лондона. Тому я вважаю, що це командний результат. Я не можу себе навіть близько поставити з операторами, в чиїх кадрах є постріли, з журналістами, які стояли на балконі тоді, коли всі говорили, що працюють снайпери. Саме ці люди заслуговують величезної поваги.

Пам’ятаю, як іду через всю вулицю Інститутську. Було реально страшно, адже зовні я нічим не відрізнялась від інших. У мене лише була прес-карта на шиї

А от сам день 20 лютого я пам’ятаю уривками, і повної картини в мене взагалі немає. Є лише окремі фрагменти, які закарбувались у пам’яті. Наприклад, я пам’ятаю, що йшла на роботу трошечки пізніше, десь на 10-ту, бо ми пізно закінчили попереднього дня, а офіс у нас був, як і в більшості іноземних журналістів, у готелі «Україна». Там була гарна точка, де позаду кореспондента, який виходив у прямий ефір, видно було, як горять шини. І от я пам’ятаю, як йду туди, а під’їхати вже було неможливо, напруга у повітрі вже витала, а я йду через всю вулицю Інститутську. Було реально страшно, адже зовні я нічим не відрізнялась від інших. У мене лише була прес-карта на шиї.

Другий момент, який пам’ятаю, як я спустилась з 10-го поверху на 1-ий. Ліфт не працював, мобільний зв’язок був уривчастий, і тут я побачила, що принесли перших загиблих, і на моїх очах батько знайшов сина. Це був батько Устима Голоднюка. Це кадр, який досі стоїть у мене перед очима. В той момент в мені боролись дві речі: людська реакція і розуміння, що ти маєш шукати оператора.

Ти розумієш усю відповідальність того, що ти забираєш лікаря, який керує медпунктом у такій ситуації, і хоч забираєш на 15 хвилин, але ж забираєш

Наступна річ, яку я пам’ятаю, що ми вже були в режимі марафону, а Ольга Богомолець англомовна, і тому потрібна була на ефір. І тут в мені знову почали боротись дві речі: з одного боку, ти розумієш усю відповідальність того, що ти забираєш лікаря, який керує медпунктом у такій ситуації, і хоч забираєш на 15 хвилин, але ж забираєш, а з іншого – є включення на світову аудиторію. Ольга тоді була надзвичайно виснажена. Вести її треба було на 10-й поверх, а ти бачиш, що людина просто падає. Вже після ефіру я схопила якісь фрукти, які в нас були, і годувала її по дорозі назад, бо людині від перевтоми реально було погано. Аж коли закінчилась моя зміна, я взяла речі, і мене ці всі події за день догнали. Мене почало трусити.

– Окрім вашого матеріалу, у шорт-лист премії потрапили і сюжети про події в Україні телеканалів NBC, PBS. Чи відслідковували Ви, що про Майдан розповідали інші іноземні ЗМІ?

– Тоді ми були настільки зайняті, що у нас не було часу відслідковувати. Але коло людей, які працюють з іноземними ЗМІ, не таке вже й велике. Ми всі одне одного знаємо. Крім того, за свій багаторічний досвід роботи у ЗМІ я вже маю уявлення про формати, в яких працюють газети й телеканали (Вікторія Бутенко працювала у Los Аngeles Times, NBC, BBC, CNBC, Al Jazeera International, The Wall Street Journal, The Telegraph, The Guardian, The Observer та інших – ред.) У когось більше уваги на іноземні новини, а в когось менше, але всі працюють, дотримуючись стандартів, і покажуть те, що дійсно бачили. Всі роблять «фактчекінг» (перевірку фактів на достовірність – ред.) Плюс у гарячі точки переважно їдуть люди з великим досвідом роботи у небезпечних умовах.

– У звязку з цим не можу не запитати про те, як оцінюєте створення Міністерства інформації і його діяльність, адже чи не основною його метою є робота на іноземну аудиторію?

– Мовлення на іноземну аудиторію теж має бути. Я не завжди погоджуюсь з методами або вважаю, що щось було б більш ефективне, але чим більше людей будуть брати за це відповідальність, чим відкритіші ми будемо, тим буде краще.

– Окрім продюсерства на CNN, Ви ще й продюсуєте фотографа й журналіста Сергія Лойка, який, серед іншого, відомий портретами «кіборгів» з Донецького аеропорту. Розкажіть, коли й з чого почалась ваша співпраця?


– Так сталось, що найпершим моїм клієнтом, коли я ще була студенткою, був Los Аngeles Times, і коли лише почались події на Майдані, було зрозуміло, що журналісти цього видання теж приїжджають. Але Сергій знає мову, і в нього величезний досвід роботи в таких ситуаціях, тож йому не потрібна була якась глобальна допомога. Втім, ми налагодили співпрацю, і мені абсолютно не було важко йому допомагати в плані контактів, підказок, організації зустрічей.

Існує міф, що він лише фотокореспондент, але ніхто майже не знає, що він за свої статті теж нагороджений відзнаками. А у нього дуже яскраві статті, і Голлівуд зараз веде з ним перемови про екранізацію їхньої частини. Через свій великий досвід він дуже добре знаходить спільну мову з військовими, і ті розуміють, що за нього можна не боятися.

Ці фото він надрукував і подарував їм. Єдине, в нас є умова – на що можуть іти кошти з їх продажу, а це на гуманітарні цілі, тобто місцевим військовим госпіталям, і ці гроші таки туди йдуть

Спершу він просив мене відправити його в Піски, але коли він попросив відправити його в аеропорт, це вже було для мене трохи інше. Там ще була така ситуація, що якийсь із журналістів, що був там перед тим, у своєму матеріалі показав те, що, на думку військових, не можна було показувати, бо він видав чи то кількість людей, чи то позиції. Відповідно, «кіборги» сказали: все, всім до побачення. Тож Сергій їхав туди без упевненості, що все вийде. А фотогалерея «кіборгів» не була його редакційним завданням, вона не була опублікована в газеті. Ці фото він надрукував і подарував їм, тож вони мають право на їх використання. Єдине, в нас є умова – на що можуть іти кошти з їх продажу, а це на гуманітарні цілі, тобто місцевим військовим госпіталям, і ці гроші таки туди йдуть. Більше того, Сергій готує до другу книгу «Аеропорт», і багато «кіборгів» стали військовими консультантами видання.

– А що саме вона розповідатиме?

– Всім здається, що це буде книга, що розповідає факти, а це художній роман. Там змінені місця, вигадані персонажі. Але воєнні випадки на 90% відповідають дійсності. До того ж, там є величезна любовна лінія. Але не буду переповідати. Чекайте книжку Сергія Лойка «Аеропорт» у вересні.


– Та окрім суто професійних стосунків, у Вас тісні, навіть родинні стосунки з багатьма українськими журналістами. В минулому журналісти, а тепер уже народні депутати Ольга Червакова та Костянтин Усов – Ваші куми. Як розцінюєте похід у політику своїх колег і близьких?


– Я думаю, що на журналістів у владі в цей момент був суспільний запит. Для більшості це рішення також давалось достатньо важко. У політику пішли ті журналісти, в яких був рівень громадської довіри. Я не хочу робити аналіз їхньої діяльності, але я думаю, що частина з тих, хто нині у владі, через деякий час повернуться назад у професію.

  • 16x9 Image

    Ірина Стельмах

    На Радіо Свобода працюю з вересня 2012 року. У 2011 році отримала диплом бакалавра журналістики ЛНУ імені Івана Франка. Того ж року вступила на магістратуру у Могилянську школу журналістики. Активно вдосконалюю знання англійської, польської та болгарської мов. Займалась плаванням, дублюванням фільмів та серіалів українською .

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG