Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 12:35

Путін вважає, що Захід його недооцінив і обдурив – екс-соратник


Володимир Путін і Сергій Пугачов, Москва, 2000 рік

Володимир Путін і Сергій Пугачов, Москва, 2000 рік

Збанкрутілий банкір Сергій Пугачов про те, як дружба з Путіним закінчилась кримінальним переслідуванням

Перед тим як очолити Росію, Володимир Путін хотів залишити державну службу і переїхати жити в Європу. Раніше прихильний до Заходу, тепер він його зневажає. Про це розповідає колишній російський банкір та парламентар Сергій Пугачов. Вони знайомі із Путіним ще з 1990-х років і тривалий час були близькими друзями. Пугачов навіть керував передвиборчим штабом майбутнього президента. Утім, тепер він переховується у Франції – в Росії його звинувачують у фінансових махінаціях. Пугачов переконаний: Володимир Путін особисто зацікавлений у тому, щоб засудити його та забрати майно в Росії. Радіо Свобода продовжує публікувати сенсаційні розповіді про російського президента від імені тих, хто знає його «закулісне» життя.

Сергій Пугачов виїхав із Росії в 2011 році за дипломатичним паспортом. Спочатку жив у Франції, потім переїхав до Великобританії, де вже жила його родина. У грудні 2013 року Слідчий комітет Росії оголосив його в міжнародний розшук – звинуватив у розтраті, шахрайстві і привласненні 28 мільярдів рублів. Ці гроші, згідно судовій справі, належали клієнтам заснованого Пугачовим «Межпромбанку».

Зараз Агентство зі страхування внесків, що стало кризовим керуючим «Межпромбанку», звернулося до Великобританії з вимогою арештувати активи Пугачова на суму 1,2 мільярди фунтів. Активи, відомі британському суду, арештували, а доступ до банківських рахунків колишнього друга Путіна суттєво обмежили.

У відповідь Сергій Пугачов звернувся до Міжнародного арбітражу з позовом до Росії – він звинувачує російську владу в незаконної експропріації його власності в Росії. Колишній приятель Путіна заперечує висунуті проти нього звинувачення і наполягає: кампанію проти банку і нього особисто ініціював Кремль за участі чинного президента Росії. На думку Пугачова, це робиться, аби зруйнувати його бізнес та передати активи у власність держави.

Як колишній друг Путіна став ворогом

Протягом багатьох років Сергій Пугачов був близьким другом Путіна. Вони знайомі з середини 1990-х років, коли Путін працював у мерії Санкт-Петербурга. Пугачов був одним із керівників передвиборного штабу російського президента. Упродовж десяти років, – із 2001 по 2011 рік, – він представляв республіку Туву в Раді Федерації (верхня палата російського парламенту – ред.) і три роки, з 2000-го до 2003-го, був віце-президентом Російського союзу промисловців і підприємців.

На початку липня цього року Пугачов звернувся до Високого суду Лондона з листом, в якому йдеться, що на його адресу і на адресу його родини надходять погрози з боку російської влади, – зокрема, погрози вбивства. Зараз він виїхав із Великобританії – Росія вимагала його екстрадиції – та влаштувався у Франції.

В інтерв’ю Радіо Свобода екс-банкір Сергій Пугачов згадує своє життя в Росії та стверджує: саме він запропонував президенту Борису Єльцину кандидатуру свого друга Путіна на посаду прем'єр-міністра:

– Я дійсно запропонував кандидатуру Путіна. З 1996 року, коли він переїхав із Петербурга до Москви і працював в Управлінні справами президента, у нас був великий проект щодо закордонної власності. Путін, власне, пізніше очолив це Управління, але в той час він був заступником його керівника Павла Бородіна, який займався зарубіжної власністю і повинен був готувати документи для президента. На цьому підґрунті ми і зблизилися, хоча я знав Путіна ще по Петербурга. Потім Путін став керівником Контрольного управління, після чого на короткий період очолив ФСБ. Це був дуже складний час. Єльцин практично втратив владу, бо на протилежній стороні, що виступала проти лібералів із оточення президента, виявилися силовики. Величезну роль при цьому відігравав генеральний прокурор Юрій Скуратов. Враховуючи, що Путін був на той момент директором ФСБ, його призначення могло стати певним чином заслоном проти можливого перевороту.

– Чому Ви вирішили, що Путін найкращим кандидатом?

В пітерській мерії Путін очолював комітет з міжнародних зв'язків. І це теж створювало ілюзію, що Путін не тільки ліберально налаштований, але і дивиться в бік Заходу

– Найважливішою причиною призначення Путіна главою уряду була необхідність зберегти легітимність влади. Вибір був невеликим. Путіна тоді ніхто не знав, я представив його дочці президента (Єльцина – ред.) Тетяні Дьяченко. Чоловік Тетяни Валентин Юмашев, звичайно, знав Путіна, бо був головою Адміністрації президента. За Путіним стояла ФСБ, це багато в чому зумовило його призначення. Плюс, звичайно, позначилися надії на майбутнє, які були пов'язані з його роботою в петербурзькій мерії під «крилом» Анатолія Олександровича Собчака. Тоді здавалося, що це людина, яка ідеально підходить на посаду прем'єра, – він поєднав у собі дві дуже важливих складових: демократичну ліберальну основу, враховуючи його попереднє місце роботи, і опору на Федеральну службу безпеки. Багато було очікувань, багато роздумів. Те, що Путін підполковником покинув КДБ СРСР – а його звідти, по суті, вигнали, – теж зіграло свою роль. Надії, як пізніше з'ясувалося, не виправдалися, але в той час здавалося, що все буде чудово, що Путін продовжить ліберальну лінію. І ще один важливий момент: якщо пам'ятаєте, в пітерській мерії Путін очолював комітет з міжнародних зв'язків. І це теж створювало ілюзію, що Путін не тільки ліберально налаштований, але і дивиться в бік Заходу.

– Як сам Путін поставився до пропозиції очолити уряд?

Думаю, що тоді він просто не уявляв себе президентом Росії. Плюс до цього у нього були інші мрії, інші ідеї

– Обговорення кандидатури проходили, звичайно, без його участі. Але надалі, коли відсотків на 60 все визначилося, я представив його Тетяні Дьяченко, а далі сам Путін вже активно у всьому цьому брав участь. Але поставився до цього вкрай негативно: він не хотів очолювати уряд, хотів цього уникнути. Думаю, що ще більшою мірою він не вірив, що це можливо. Йому здавалося це авантюрою. Думаю, що тоді він просто не уявляв себе президентом Росії. Плюс до цього у нього були інші мрії, інші ідеї. Він багато чим тоді зі мною ділився. Якщо говорити, не торкаючись особистих і інтимних деталей, то у нього було бажання найближчим часом покинути ці посади – на той момент він був директором ФСБ і секретарем Ради безпеки.

– А які у нього тоді були ідеї та бажання: що він хотів зробити, якби залишив ці посади?

У той час він хотів займатися бізнесом, виїхати за кордон, всякі у нього були фантазії. Думаю, це було абстрактне бажання, ніякої конкретної мети у нього не було

– Путін говорив, що йому все набридло, що він хоче піти. У той час він хотів займатися бізнесом, виїхати за кордон, всякі у нього були фантазії. Думаю, це було абстрактне бажання, ніякої конкретної мети у нього не було. Вважаю, що, швидше за все, до Німеччини, де у Путіна було багато знайомих, до того ж він говорить німецькою. У нього були величезні зв'язки в там. Путін – людина спонтанна.

Він не хотів бути президентом і хотів піти з органів державної влади. Не знаю, може бути, не через хвилину, а через рік або кілька років, але таке бажання в нього було.

– Восени 2006 року Ви були ще в Росії в оточенні Володимира Путіна, дружили з ним. Якою була реакція в Кремлі на отруєння Олександра Литвиненка (екс-співробітник ФСБ – ред.) в Лондоні?

– У мене дійсно з Путіним були дуже близькі стосунки, але такі речі він зі мною просто не обговорював.

– А в його оточенні ця тема обговорювалася? Як там реагували?

– Вважали, що цей колишній співробітник ФСБ зрадник і що, правильно, що його вбили.

– А Путін міг це замовити? Ви його знаєте, це відповідає його характеру?

Він вірить, що те, що він говорить, абсолютно всі повинні розуміти

– Я вам скажу, що Путін такого розпорядження дати не міг, як це не парадоксально. Справа в тому, що Путін взагалі намагається не давати екстремальних розпоряджень – ні економічних, ні політичних. Він дуже схильний до впливу оточення. Тому якщо хтось і запропонував це, то його реакція була нейтральною. Мені часто було дуже складно з ним спілкуватися, тому що я зовсім інший, я не працював у КДБ, ніколи не контактував із його співробітниками, окрім як в юності, коли був на протилежному боці. Мені дуже складно завжди було зрозуміти їхню мову недомовок і півпогляду. У Путіна самого така ж манера бесіди. Коли ми обговорювали абсолютно очевидні речі, було дуже складно зрозуміти, що він має на увазі, думка його не завжди була ясна. Коли я запитував, що він мав на увазі, він говорив: «Ну припиняй, не роби вигляд, що ти не розумієш». Він вірить, що те, що він говорить, абсолютно всі повинні розуміти. Це дуже ускладнювало наші стосунки протягом тривалого часу.

– Ви ж були близькими друзями. Чому він розійшовся з дружиною Людмилою?

– Так, ми дружили, ходили на дні народження, будь-які свята – Різдво, Новий рік та інше. Практично щодня спілкувалися. Це настільки особиста і інтимна річ, що, пробачте мене, але я не можу це коментувати.

– Ви заговорили про його світогляд. Ось зараз в Росії триває дуже активна й агресивна антизахідна кампанія. Тоді йому це було притаманно?

Він вважає, що Захід його недооцінив, обдурив. Думаю, що вся ця образа в якомусь сенсі виливається зараз у всіх цих неадекватних діях російської влади

– Ні, в ньому цього не було. Він був дуже лояльний до Заходу. Мені це здалося вже після першої нашої зустрічі. Пам'ятаю, коли в Петербурзі проходив саміт у форматі G8, Путін до цього дуже тремтливо ставився, готувався цілий рік. Ні, звичайно, в ньому цього тоді не було. Він вважає, що Захід його недооцінив, обдурив. Думаю, що вся ця образа в якомусь сенсі виливається зараз у всіх цих неадекватних діях російської влади. Плюс до цього треба зрозуміти, що оточення відіграє величезну роль у діях Путіна. Не пригадаю за останні 20 років жодного лідера, хто б так від свого оточення залежав.

Не порівняти його з Єльциним, який був повною протилежністю Путіна. Єльцин не питав нікого: він міняв прем'єрів, призначав кого хотів, і про це не знав ніхто. Про це не знав навіть Віктор Васильович Ілюшин, який був керівником його секретаріату, не говорячи вже про Коржакова та інших. Не знала навіть його дочка Тетяна. Звичайно, Єльцин, мало що розумів в економіці, у нього були, як ви знаєте, власні проблеми, але найголовніше, що я можу про нього сказати: він хотів для країни кращого, ідеального майбутнього. І був щирий у цьому бажанні. Він міг вислухати будь-яку людину, і якщо людина могла його переконати в тому, що готовий працювати на благо Росії, Єльцин міг через хвилину його призначити прем'єр-міністром. Це стосується і Гайдара, і Кирієнко та інших.

– А чи є оточенні президента Путіна людина, що виконує роль «сірого кардинала»?

Величезний конфлікт закладений в тому, що Захід завжди йшов назустріч Путіну в надії, що це якось пом'якшить ситуацію. На мій погляд, це було ключовою помилкою

– Наразі, думаю, ні. Оточення Путіна – це, певним чином, колективний розум. По-перше, до нього входять різні клани, люди з різними інтересами. Сьогодні це люди, які витягують з наближеності до Путіна власну вигоду, в основному матеріальну. Величезний конфлікт закладений в тому, що Захід завжди йшов назустріч Путіну в надії, що це якось пом'якшить ситуацію. На мій погляд, це було ключовою помилкою. Я багато з ним на цю тему говорив. Чим більше Захід підігравав, тим більше Путін ставився з презирством до Заходу. Пам'ятаю, Путін говорив мені: «Вони там міняють кожні чотири роки президента, там не з ким розмовляти, нема з ким спілкуватися».

– Як би Ви зараз охарактеризували свої стосунки з Путіним: ви вороги, друзі, знайомі, партнери?

– Стосунки наші змінювалися, трансформувалися протягом багатьох років, починаючи з 1996 року, і в результаті призвели до того, що відбувається зараз. Як їх назвати? Важко сказати. У нас немає якоїсь особливої ворожнечі, я не є дисидентом, критиком режиму, опозиційним політичним діячем. Робити висновки слід з того, що зі мною в Росії відбулося.

– А загроз з боку Путіна Ви не боїтеся?

– Боюся, звичайно.

Над матеріалом працювали Наталія Голіцина і Яна Полянська.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG