Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 18:32

ОБСЄ заїжджали на 15 хвилин чаю попити, а лиш виїдуть – «жара» – «кіборг» Немиренко


Віталій Немиренко в Донецькому аеропорту

Віталій Немиренко в Донецькому аеропорту

«Було дуже страшне відчуття холоду, коли тіло промерзає до кісток»

Київ – Віталій Немиренко, кулеметник 3-ї роти 93-ї окремої механізованої бригади на псевдо «Бориспольський» розповів Радіо Свобода про загибель побратимів в останні дні оборони Донецького аеропорту, а також про те, як переносили 20-ти градусні морози та утримували метеовежу.

– Вперше я заїхав в зону АТО у жовтні 2014 року. Ми стояли тоді в Тоненькому (Донецька область – ред.), якого вже немає. Нас було семеро, заїхали на метеовежу, і почалась війна... Обстрілювали нас , ми відстрілювалися й викликали наших, щоб допомогли – прикрили, бо до вежі було дуже важко підійти.

До вежі сепаратисти намагалися не підпускати, бо це була єдина точка, звідки все видно й можна добре вести координування. Та вже немає й метеовежі.

Ми туди заїжджали на тиждень, але про нас там трохи «забули», й ми відбули 18 днів. Залишалося нас п’ятеро

Ми туди заїжджали на тиждень, але про нас там трохи «забули», й ми відбули 18 днів. Залишалося нас п’ятеро. Якби «сєпари» знали, скільки нас – може і частіше б атакували. Але ми створювали видимість того, що нас там багато, як могли.

Кожних півгодини по тобі луплять, стріляють... По нас працювала «рапіра» – тиждень нас на вежі розстрілювала. Я там отримав контузію. Перша «рапіра» потрапила в балку, там, де мішки стоять – нас ними привалило. Рознесла вона багато – третього і четвертого поверху вже практично не стало.

Залишався другий поверх. На ліфтовій було чотири пости. І середина ліфтової (це там, де ми жили: 50 квадратів, навіть менше) –там було приміщення з чотирьох сторін, «бетонка», і вхідні двері. Ми чергували по годині, по чотири години, по шість годин, а потім cтало ще важче, бо розпочалися холоди.

Зігрітися не можна ніяк, приміщення не опалювалось, а ввечері відключали й світло. Мобільні не працювали, тільки «радійка». Звуків не повинно було чути. Навіть якщо хочеш курити, то треба зариватися у найглухіший кут, бо вони ж теж за нами спостерігають – тільки якийсь вогник, одразу снайпери починають «працювати».

Коли вдарили 28-градусні морози, то у терміналі все покрилось льодом. А бетон ще й має особливість віддавати холод. Було дуже важко. Хлопці обморожувались

Було дуже страшне відчуття холоду, коли тіло промерзає до кісток. Обмундирування не зігрівало. Була висока вологість повітря, а навколо бетонні стіни. Коли вдарили 28-градусні морози, то у терміналі все покрилось льодом. А бетон ще й має особливість віддавати холод. Було дуже важко. Хлопці обморожувались. Коли лягали спати, то обов’язково знімали взуття, одягали шкарпетки чи мішок на ноги. Бо у взутті можна було все повідморожувати.

До 5-го січня були невеликі перестрілки. Потім вже не було ніякого перемир’я, почала працювати військова техніка – гранатомети, «мухи», танки. Нас почало накривати. Шостого січня була пряма атака першого посту: один «двохсотий» і троє «трьохсотих».

Ыз танкового кулемету ти не зіб’єш і нічого не зробиш

Ми не відповідали на це, адже мали право відповідати тільки на стрілецьку зброю. Зрозумійте, із танкового кулемету ти не зіб’єш і нічого не зробиш.

З аеропорту мене з пораненням вивезли 11 січня. Зараз – це вже у мене третє. Перше – це контузія на вежі, потім друге – 10 січня, перед тим, як упав аеропорт, а це вже третє – на Зеніті.

Загострення розпочалося ще з 5-го. Нас вже конкретно «лупили», ми викликали нашу «арту», а вона не «працювала», бо «перемир’я». А по нас танки прямою наводкою гатять

Коли мене вивозили 11-го, термінал ще стояв. Загострення розпочалося ще з 5-го. Нас вже конкретно «лупили», ми викликали нашу «арту», а вона не «працювала», бо «перемир’я». А по нас танки прямою наводкою гатять. Ми зв’язуємося: «Ось він! Даємо координати, накрийте, бо ж розносить все!» Але, ні. Що, це комусь потрібно? Ну, і стало, що стало... Нас накрили.. Купа «трьохсотих», вночі двоє «двохсотих».

Через день, щоправда, накрили мінометами, але ж це можна було б зробити.

У старому терміналі – цегляні стіни, у новому нічого такого не було, окрім бетонних колон. Решта – все картон. Оборону тримати було важко. Навіть в туалеті на картон був приклеєний кахель. І ми туди не ходили, бо якщо попаде снаряд, то кахель розлітався. Ми знаходили інші «вишукані» місця.

Останньою у нас залишилась одна кімната, де ми тримали оборону. Автомати заклинювало, кулі залишались у ньому після пострілу. Але потім прийшла наша «Беха» і танчик, який дав укриття.

Я вже стільки там тих ОБСЄ бачив. Як тільки вони заїжджають, то не стріляють. Там, заїдуть на 15 хвилин чаю попити, а лиш виїдуть, то по нас йде така «жара». Який сенс від того ОБСЄ? Кому це все вигідно?

Через блок-пост російські кадрові впускали з одним «ріжком»

Ми, звичайно, дуже злі йшли, бо дозволяли один автомат, один ріжок. Я, наприклад, кулеметник, то у мене мала бути одна коробка на 100 патронів, не застібнута

– Спочатку заїжджали через Піски, а потім, коли ми востаннє заходили, 28 грудня, у новий термінал (старого на той час вже не було), то вже заїжджали через «сєпарів». Ми, звичайно, дуже злі йшли, бо дозволяли один автомат, один ріжок. Я, наприклад, кулеметник, то у мене мала бути одна коробка на 100 патронів, не застібнута. Гранат не брали, нічого не брали, бо заборонялось все це.

Нам потрібно було їхати міняти хлопців – ротація. Ми до мосту – там нас зустрічали «сєпари». Тобто ми під’їжджали, заїжджали на тентованих «Уралах», розвантажували все, нас обшукували, сумки ретельно переглядали, у кого бачили щось особисте – забирали. Щоправда, ми практично нічого такого з собою не брали, бо навіщо віддавати?

Нас перевіряли не «ЛНРівці» і «ДНРівці», а була спецслужба російська. Четверо їхніх передивлялись

Чесно кажучи, нас перевіряли не «ЛНРівці» і «ДНРівці», а була спецслужба російська. Четверо їхніх передивлялись. Ми знову все завантажували і заходили в аеропорт. Вони до злітної смуги нас проводжали, а далі ми самі. Вони бачили тільки те, що у нас було в руках, вони не знали, що є в тому ж терміналі. А там вистачало всього.

Щоправда, коли ми перший раз зайшли, була проблема з підствольними гранатометами – це та ж граната, тільки далі летить. Бо якщо гранату кинути, ну, наскільки ти її кинеш, на 20 метрів? І не докинеш. Ті ж «мухи» і гранатомети – з них особливо не постріляєш, бо закрите приміщення. Для цього діла потрібен простір, щоб ззаду метрів на 15 нікого не було, щоб хвиля вибуху не пошкодила тебе.

Провіанту якогось також вистачало, були сухпайки, наші, українські. Ну, якось їсти можна! Ми із собою завозили. Коли проходила ротація, кожен брав з собою харчі, патрони, зброю…

У мене тепер війна асоціюється з тушонкою. Отак прибігаєш з посту, хочеш їсти – береш тушонку, а вона як лід. Часу гріти її не було, а їсти хочеться. До сьогодні пам’ятаю, як вона хрумтить на зубах. Зараз вже не можу на неї навіть дивитися.

Хтось воював, а хтось тихенько телевізори і холодильники вивозив

– Якщо брати стратегічні аспекти, то на той момент аеропорт – це була висота. Там лише смуга досі не пошкоджена. Скільки там не «сипалось і не падало», якщо машина почистить, проїде все, можна користуватися.

Але чого вийшло так, що тупо здали?!

Той штурм, який був 20-го, коли вибивали «ДНР-ЛНР» з обсерваторії, з «пожежки», він же нічим не був прикритий. І отримали те, що отримали: купу «трьохсотих», дванадцять «двохсотих»

Я – лише солдат. Але деякі командири так «керують», що слів немає. Рано чи пізно, думаю, відповідати вони будуть і за хлопців, за все це. Бо той штурм, який був 20-го, коли вибивали «ДНР-ЛНР» з обсерваторії, з «пожежки», він же нічим не був прикритий. І отримали те, що отримали: купу «трьохсотих», дванадцять «двохсотих».

Зате вони тепер «АТОшники». Контузії невідомо, як вони отримали – у штабі, можливо, сковорідка упала

Були й нормальні командири. За своїх не буду говорити, бо їх не було фактично. Хтось воював, а хтось тихенько телевізори і холодильники вивозив. І це війна. Зате вони тепер «АТОшники». Контузії невідомо, як вони отримали – у штабі, можливо, сковорідка упала. Був у нас там один офіцер, який у «бойові» не ходив, коли перебував в зоні АТО, якраз не стріляли, а контузію отримати встиг. Мабуть, холодильник на нього впав. Ми воюємо, а вони наживаються. Образливо, одначе.

При нормальному керівництві дуже багато чого, можна було уникнути. Навіть віддача аеропорту могла відбутися розумно, а не «накосивши купу м’яса» і так не зумівши до сьогодні з’ясувати, що з цим робити.

А накази ці незрозумілі: «ви йдіть – ми вас прикриємо». Ну, і пішли, і що? Що відбивали, що не відбивали – все одно нас залишили.

Хто не хоче, хай краще не йде, бо у бою головне – хто поруч

– Я вважаю, що тема аеропорту вже нікому не цікава. Воно все забувається. Але зрозумійте, що не поясниш іншому словами те, що пережили люди там.

Я – звичайний солдат, а не якийсь там герой. Я просто виконував, те що мав робити. Ховатись, то я не ховався, але те, що я розказав, може кожен розповісти з «кіборгів».

Дуже страшно, коли ти не знаєш, хто в тебе за спиною. На війні головне – довіряти тому, хто поруч

Я хочу сказати про тих, які не пішли воювати: краще – хай вони залишаться, чим підуть туди. Бо така людина не тільки себе може підставити, а й тих, кому випаде з ним бути. Дуже страшно, коли ти не знаєш, хто в тебе за спиною. На війні головне – довіряти тому, хто поруч.

На війні не хвилини, а секунди вирішують все

Буває багато різних моментів, навіть, коли ти «підзаряджаєшся» – біля тебе завжди хтось є. Розумієте?! Він тебе відводить і страхує. А тут ти можеш повернутись, а його вже немає. Секунди вирішують все. На війні не хвилини, а секунди вирішують все.

Тим більше, що бої в аеропорту – це ж не у відкритому полі. У закритому приміщенні ніде де сховаєшся, у землю не зариєшся. І ми там не йшли, ми стояли… стояли на смерть.

«Наймолодший з нас мріяв одружитися, а загинув під уламками»

– Найбільше я хочу розповісти про свого побратима, якого вже немає. Саша, з позивним «Борода», був з Київської області. Йому в травні мало бути 23 роки. Хотів повернутися звідти і одружитися. Він був єдиний з нашого підрозділу такий молодий. Він завжди усміхався. Завжди. За будь-яких подій.

Але його вже з нами немає, він помер, загинув в аеропорту, коли впав новий термінал. Він помер...

Останній раз він 17 січня виходив на зв'язок. Він сказав, що ситуація…ну, словом, розповів, що впала стеля, і що, мабуть, їх звідти ніхто не забере

Останній раз він 17 січня виходив на зв'язок. Він сказав, що ситуація…ну, словом, розповів, що впала стеля, і що, мабуть, їх звідти ніхто не забере.

Він був такий маленький, в нього була в’язана шапка, така з балабонами синьо-жовтими та з гербом. Він на гітарі не вмів грати, так собі – бринькав, але сам складав пісні й надзвичайно гарно співав. У нього був дуже гарний голос...

Кому це було потрібно? Невже не можна було цьому запобігти? Незрозуміло, чому необхідного не робиться або робиться лише після того, як щось жахливе трапляється.

Звичайно, що хлопці тримаються. Дух не падає, але дуже втомлюються від усього цього незрозумілого.

Війна – це взагалі погано.

На цю ж тему:

Аеропорт здали через помилки солдатів і керівництва – «кіборг»
«Не хочу кричати, що нас злили, але те, що наша влада точно не за Україну, з аеропорту було дуже добре видно» – захисник Донецького аеропорту далі

Забродський про участь ВДВ в обороні Донецького аеропорту та зміни в армії
«Донецький аеропорт – це український «Сталінград» далі

Ті, хто пройшов аеропорт, себе ще проявлять – кіборг «Павук»
Не треба нікого звинувачувати, треба просто зробити висновки, щоб більше це не повторювалося далі
Команди віддавали люди в російській формі – «кіборг» про «зелений коридор»
За час перемир’я бойовики готувались, будували бліндажі, а ми не мали права нічого завозити в аеропорт – боєць 93-ї бригади далі
«Ми витягнули з-під завалів усіх, хто подав голос» – кіборг «Сєвєр»
Мій друг Ігор залишився з пораненими. Його вбив «Моторола» далі
«Мені досі навіть сигарети не продають без документів» – кіборг «Лицар»
«Снайпер у голову «бахнув» і влучив у каску, буквально сантиметр від краю» – «Танас» далі
«Наших хлопців не розпинали, а вішали» – захисник аеропорту «Дєд»
«Коли починалися години перемир’я, вони, не ховаючись, проводили ротацію, поранених забирали, убитих. І як тільки все, що їм треба, зробили – одразу відкривали вогонь» далі
Державі до нас байдуже. Я два тижні в аеропорту без каски ходив. Все на волонтерах тримається – «кіборг» далі
Для мене війна почалась 26 лютого 2014 року – «кіборг» «Крим»
«У нас своя сотня в складі батальйону «Дніпро-1», це кримчани. До того ж, у нас своя група, ми мусульмани» далі
«Думаю, хто ті «кіборги»? А потім розумію, що це ми!» – боєць «Гриня»
«Обороною аеропорту у вересні, жовтні, листопаді й на початку грудня повністю керував наш комбат» далі
Це неймовірна річ: 242 дні утримувати нічим не захищені приміщення – «кіборг»
«Хтось «за» Майдан, хтось «проти», але усі розуміють, що треба країну боронити» – Віталій Горкун далі
Залишився з пораненими і вийшов до сепаратистів на переговори – «кіборг» «Спартанець»
«Наче з виду звичайна собі людина, а виявляється, що у надзвичайній ситуації це просто кремінь…» далі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG