Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 21:58

Справа харківських «тітушок», або як у Києві намагалися «запустити» «ДНР»


Бойовики угруповання «ДНР» у Донецьку. Квітень 2014 року

Бойовики угруповання «ДНР» у Донецьку. Квітень 2014 року

«Тітушки», які діяли під час Революції гідності, фактично були прообразом бойовиків, які зараз діють на Донбасі

(Рубрика «Точка зору»)

Одним із тих, хто постійно навідувався до підвалу будівлі СБУ в Слов’янську, перетвореному «гіркінцями» в квітні 2014-го на в’язницю, був «Едвард Пітєрскій». Ці візити одному із заручників, режисеру та активісту Павлу Юрову запам’яталися особливими привітанням на адресу бранців: «Добрий дєнь, господа фашисти!». Едвард був усе ж таки не пітерським, а харківським. Про нього ще з того-таки квітня ЗМІ повідомляли як про одного з «оплотівців», які воювали в «Русской православной армії».

«Оплот» став однією з тих силових груп, що забезпечувала окупацію Донбасу. До початку війни він був відомий передусім як харківський бійцівський клуб та громадська організація (останнє хочеться взяти в лапки), що обросла різними бізнесами, включно з юридичною компанією та супермаркетом. Але головний сервіс «Оплоту» – постачання «тітушок» – залишався незмінним. Про це добре відомо харків’янам, які діяльність «Оплоту» пов’язують із мером міста. Кияни з «оплотівцями» познайомилися вже під час Майдану, хоча були і більш ранні вилазки харківських «спортсменів» до столиці. Участь у таких вояжах брав, як нам стало відомо, щонайменше один курсант, але це не завадило йому влаштуватися на посаду в правоохоронних органах вотчини міністра Авакова вже після Революції Гідності. Зараз він проходить обвинуваченим в одному з проваджень щодо подій Майдану – справі харківських «тітушок», про що йтиметься в тексті далі.

«Оплот» харківський та донецький – це різні історії. Але ці два сорти доволі складно розмежувати. Тим більше, що між ними багато спільного. Світогляд, стиль роботи, надзавдання. На Антимайдані «оплотівці» не тільки слугували підставками для прапорів Партії регіонів – вони були задіяні в організації системи викрадень та катувань людей. Далі цей досвід вони шліфували на сході: харківські «оплотівці», які влилися до війська «білогвардійця» Гіркіна, практикували ті самі викрадення та катування. Але основою для майбутнього спецназу й танкової бази став, судячи з усього, «Оплот» донецький, який асоціюється з Захарченком та який весною 2014 року захопив та утримував приміщення міської ради Донецька, в 10 хвилинах ходу від ДонОДА.

Хай там як із тими сортами, а «Оплот» напевне слугує сполучною ланкою, з одного боку, між подіями на Майдані, в Криму та в Донецькій і Луганській областях, а, з іншого боку, між правоохоронними органами та кримінальним світом. Це з очевидного. Предметом здогадок та конспірології залишається те, на якому етапі «оплотівська» вертикаль і такі фігури, як Євген Жилін, стали виконавцями замовлень Кремля.

Чи це сталося вже на етапі початку збройного конфлікту та моменту знайомства Жиліна із Захарченком, яке, кажуть, відбулося, взимку 2014 року?

Чи це було віддавна? І на користь цієї версії слугує участь «спортсменів» у заходах «із душком» (про це також нижче), а також цікава деталь, про яку згадує ГПУ: дії Миколи Азарова, на думку слідства, на найвищому рівні координувалися тими самими особами, які керували діями організаторів «тітушок» взимку 2014 року. Загалом, роль Азарова в тих подіях - глибоко недооцінена, загадково каже старший прокурор Генпрокуратури Олексій Донський, не розкриваючи подробиць. «Можу сказати тільки, що це провадження (ідеться про справу харківських «тітушок» – прим. авт.) вийшло з провадження по розстрілам і вбивствам на Майдані. Через Азарова ми вийшли на Жиліна та його групу».

Якщо друга версія підтвердиться, то це може дещо змінити наш погляд і на події Майдану, адже означатиме, що «тітушки» – а, значить, і побиття та вбивства частини Небесної Сотні, могли координуватися не (або принаймні не тільки) місцевими. У будь-якому разі, «Оплот» – чудова ілюстрації того, як Росія вміє працювати з «горизонтальними структурами» в сусідніх країнах.

Харківські «тітушки» – опора «Беркуту»

У київських райсудах зараз триває розгляд багатьох справ, пов’язаних із Майданом. Щотижня відбуваються важливі засідання. На всі з них просто неможливо встигнути, але деякі, попри, на перший погляд, непримітність (ну що важить побиття двох осіб на тлі розстрілу 49-ти?), вартують того, щоб знайти час на підпирання стін райсуду в літню спеку. Справа №757/21863/15-к – якраз із таких. Обвинуваченими в ній є троє осіб, двоє з яких були пов’язані з бійцівським клубом «Оплот». Остаточне обвинувачення їм висунуть на засіданні 17 серпня, але в процесі спілкування з представниками ГПУ в коридорах суду, а також зі слів адвокатів, нам стало відомо про деякі подробиці справи.

21-січня 2014 року – якраз тоді, коли було оголошене «сафарі» на Автомайдан, – до Києва прибуло кілька автобусів із харківськими «тітушками». Їхня місія полягала в тому, щоб під керівництвом лідера громадської організації «Оплот», колишнього працівника харківського УБОЗу, капітана міліції Євгена Жиліна (пізніше він братиме участь у боях за Слов’янськ, побуває в кріслі «старшого радника з економіки ДНР»; зараз, за непідтвердженою інформацією, виїхав до Бєлгорода) викрадати активістів, допитувати їх, катувати та бити. Коротше кажучи, «допомагати Беркуту» та «відстоювати незалежність країни від іноземних найманців», як розповідав Жилін у своїх інтерв’ю. Загалом, Жилін намірів своєї «бригади» не приховував та демонстрував просто вражаючу відвертість. У розмові з російським виданням «Коммерсант» він прямо каже про готовність калічити майданівців, обіцяє «розтягти Майдан по шматочкам», посилаючись на прохання «багатьох киян». Мабуть, це ж ті самі «многіє», які потім просили Путіна «ввести війська» та «врятувати Крим». І для тих самих «многіх» в Москві зараз створюється «комітет порятунку України».

Саме під таким приводом харківські «тітушки» молотили людей біля станції метро «Петрівка». Невідомо, за яким принципом вони обирали місце, але йдеться про будній день, вечірню «годину пік», активний трафік сотень пасажирів, котрі повертаються додому до спальних районів. Стусани від «тітушок» посипалися на голови зокрема й випадкових перехожих, яких вони вважали активістами Автомайдану – десь так, як зараз у «ДНР-ЛНР» кожен може виявитися «правосєком».

«Бригадир тітушок» з «ксивою»

Повернемося до зали Оболонського райсуду.

Пікантність справи харківських «тітушок» полягає в тому, що один із підозрюваних, який за версією ГПУ, виконував роль «бригадира», перебував на зв’язку та безпосередньо підпорядковувався Жиліну, є чинним працівником міліції, наразі – слідчим Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області. Рагімов Таваккул Магеррам огли 1992 року народження отримав цю посаду вже після подій на Майдані та інкримінованої йому участі в силовому крилі Антимайдану – у лютому 2014-го. Утім, 21 січня 2014-го формально він вже належав до правоохоронців, стверджує прокурор Донський. Відповідну присягу Рагімов склав у 2010 році, мав звання сержанта, а отже, норми закону «Про міліцію» на той момент на нього вже поширювалися. Окрім того, Таваккул Рагімов навчається на факультеті правосуддя Національної юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Чинного працівника міліції обвинувачують у злочинах, передбачених ч.2 ст. 186 (), ч. 2 ст. 146 (незаконне позбавлення волі та викрадення людиниСаме цим, за версією слідства, і займалися харківські «тітушки» під проводом Жиліна 21 січня 2014 року в Києві.

З точки зору здорового глузду, підозра щодо участі Таваккула Рагімова в доволі серйозних правопорушеннях та сам факт його зв’язку з Жиліним мав би слугувати серйозним аргументом для того, аби відсторонити його від роботи в правоохоронних органах, принаймні на час слідства. Але ГПУ каже, що законних підстав вимагати цього не має. А саме МВС ініціативи не виявляє. Більше того, саме Таваккула Рагімова, на відміну від двох інших обвинувачених (в яких немає міліцейської «ксиви»), суддя Печерського райсуду Катерина Середа 8 липня звільнила з-під варти, змінивши запобіжний захід на частковий домашній арешт.

На засіданні Оболонського райсуду, який розглядатиме справу по суті, Таваккул Рагімов виглядає контрастно на тлі своїх колег по кримінальному провадженню. Ті вкриваються потом за ґратами, а він – у білій сорочці та костюмі, з нареченою в якості аргументу проти зміни запобіжного заходу на арешт. На це засідання він приходить зі спухлою щокою. Заявляє суду, що терміново потребує оперативного втручання та госпіталізації. Щось схоже ми вже чули під час розгляду справи Садовника. Тому ніхто не здивувався, коли на наступне засідання до Апеляційного суду, а потім – і до Оболонського райсуду Таваккул Рагімов не з’явився, передаючи медичні довідки, релевантність яких ГПУ ставить під сумнів. Утім, після постанови судді Бевзенко про примусовий привід Таваккул Рагімов знову з’являється до суду.

Патріот

Коли Гепрокуратура вимагає взяти його під варту, Таваккул Рагімов намагається переконати суд у своєму патріотизмі, у тому, що він чесно служить батьківщині в лавах правоохоронних органів. Один із потерпілих у цій справі Владислав Дулапчій, який добре пам’ятає вечір 21 січня 2014-го, коли йому довелося рятуватися від натовпу в балаклавах і з арматурою під автобусом, саркастично кидає: «Я скоро почну пишатися тим, що був побитий під керівництвом такого патріота».

Правда, образ патріота не витримує перевірки гуглом. Гортаючи веб-сторінки з інформацією про «Оплот», можна побачити, що у квітні 2013 року Таваккул Рагімов був серед 150 осіб, яких «Оплот» привіз із Харкова до Києва для «охорони» виставки про «прислужников Гитлера – УПА». У фотоматеріалі на сайті «Нового регіону» Рагімов стоїть з опущеною головою, але ми знаходимо його обличчя на одній із фотоілюстрацій до матеріалу Іллі Азара для Лента.ру, яка не залишає сумнівів. Тут його обличчя добре видно, і він у компанії Жиліна.

Серед інших «оплотівців» Рагімова вирізняє спортивним костюмом патріотичних кольорів. Поверх – фірмова «оплотівська» футболка з обрисами СРСР, за яким «оплотівці» постійно ностальгують. До речі, свою участь в «Оплоті» Рагімов не приховує. Так само не заперечує своєї участі в подіях 21 січня. Ось профіль працівника МВС із бойовим нік-неймом «Барс» на сайті бійцівського клубу. Він очолює команду «Блек Барс» і має серйозні спортивні успіхи: 2-разовий чемпіон світу з кемпо-карате, чемпіон України з вільної боротьби.

На відміну від судді Середи, яка вважає, що посада в МВС є запорукою того, що Рагімов не чинитиме тиску, решта учасників процесу стверджують, що якраз ця обставина розширює його можливості для впливу на процес. Адвокат інших двох обвинувачених у цій справі Алмамедов відкрито заявляє про тиск на його підзахисних, які, хоч це дивно звучить, активно «топлять» Рагімова та підтримують позицію державного обвинувачення.

Про ще двох

Громадяни Азербайджану Тагіров Азіз Разім огли та Ісламлі Раміль Осман огли приїхали до України на навчання в Харківському національному економічному університеті. Обом – трохи більше 20 років. У суді вони поводяться, як діти: пирскають сміхом щоразу, коли доводиться підводитися та відповідати на запитання, відверто витріщаються на присутніх в залі суду жінок. Вони не розмовляють українською. Здається, навіть російською володіють погано. Їхній адвокат стверджує, що тиск на обох хлопців чиниться зокрема й – а тут особливо щемливий момент – мамою Рагімова. Остання начебто телефонує матерям обох азербайджанців і наполягає, щоб ті змінили свої свідчення та підтримали версію міліціонера. Перед одним із судових засідань мама Ісламлі, яка за сумісництвом є тіткою Тагірова (ці двоє – родичі), жінка з азійським темпераментом, яка вже чотири місяці вимушено живе в Києві та відвідує кожне судове засідання, обурюється, переповідаючи зміст розмови з мамою Рагімова: «Вона мені дзвонила і обзивалася. А потім каже: якщо вони не дадуть нормальних свідчень, у мого сина є друзі в Москві… Приїдуть – вони тобі покажуть. Ти думаєш, твій син буде продовжувати навчатимуться в Харкові? Ні, навіть не думай».

Аргумент тиску на підозрюваних постійно озвучується також прокуратурою. Але Печерський суд, який звільнив Рагімова з-під варти, його до уваги не бере, зауважуючи, що ці твердження «мають абстрактний характер та не підтверджені жодними доказами». Рагімов та його адвокати факт тиску також відкидають, поблажливо списуючи ці обвинувачення з-за ґрат на заздрість до Рагімова, якого звільнили з-під варти.

Але адвокат двох громадян Азербайджану наполягає, що тиск на його підзахисних присутній, і що його організації сприяють працівники міліції. Коли затримані ще знаходилися в ІТТ, уточнює Алмамедов, Рагімов знав не тільки про те, де перебувають Тагіров та Ісламлі, а й про те, що вони свідчили проти нього, і коли його виводили на прогулянки, тарабанив до їхніх камер, вимагаючи змінити свідчення.

«Зараз тиск здійснюється з метою усунення мене від справи, введення інших адвокатів, які навчать моїх підзахисних, які свідчення треба давати, – розповідає адвокат Алмамедов у коридорі Оболонського райсуду під час чергового засідання.

– Пропонують конкретних адвокатів?

– Так. Приносили навіть договір і пропонували його підписати.

– А хто приносив?

Із ІТТ працівник міліції приносить записку від Рагімова та непідписаний договір на певного адвоката. У записці було запропоновано моїм підзахисним відмовитися від адвоката та обіцяно іншого адвоката. Тоді, було написано в записці, «я обіцяю, що ніхто сидіти не буде». Але він (Ісламлі – прим. авт.) відмовився. Були також словесні погрози. Мало того – нас побили біля автобусу.

– Тобто було ще побиття ваших підзахисних?

Звісно! За бездіяльність. В момент бійки (21 січня 2014 року – прим. авт.). Коли побачили, що Ісламлі не б’ється, йому кажуть: «Що ти стоїш?» Він: «А що я повинен робити?» Йому: «Давай у натовп!» На це він сказав, що так не домовлялися і битися не буде. «Як не будеш? Ми для чого тебе привезли?» – і почали його «гасити». Це є в його свідченнях. Коли Тагіров побачив, що Ісламлі б’ють біля автобусу, то відразу прибіг, обійняв його, а потім Рагімов прийшов, відсунув хлопців, мовляв, вони нічого робити не будуть. І вони вдвох сіли в автобус. На цьому їхні дії завершилися.

– Вашим підзахисним доводилося спілкуватися з Жиліним?

– Ні, вони навіть не знають, хто це такий. З ним могли спілкуватися Фатуллаєв (у тих подіях брав участь ще один громадянин Азербайджану – Айсім Фатуллаєв, він встиг втекти в Азербайджан до арешту – прим. ред.) та Рагімов. А наші нікого не знали».

Головним аргументом захисту Тагірова та Ісламлі є те, що Таваккул Рагімов ввів їх в оману. Мовляв, вони їхали до Києва, не знаючи не лише про те, що їм там вручать арматуру, а й не розуміючи, що їдуть вони на Антимайдан, а не на Майдан.

«Їх обдурили, що вони підтримують Майдан, – стверджує адвокат. – Ісламлі, коли вперше приїхав, думав, що підтримував Майдан.

– Він думав, що підтримував Майдан, хоча його привезли на Антимайдан?

– Ну, ніхто ж про це не говорив… Так, там виступали якісь депутати, вони поплескали. Ісламлі думав, що він був на Майдані. Коли він з Тагіровим приїхав вже вдруге, вони побачили як іншим хлопцям, які приїхали з Харкова, почали роздавати дубинки та арматуру, почалася бійка. Вони запитали, в чому справа. Їм відповіли, що плани змінилися і ми зараз по інший бік барикад. До «Оплоту» був прив’язаний Тагіров (на сайті бійцівського клубу є профіль Тагірова, він представляв «Оплот» у боях – прим. авт.). Ісламлі ходив дивитися на бої, але не займався. Але їх обох взяв до Києва Рагімов зі словами: «Підтримаємо Майдан?»

Таку нерозбірливість Тагірова та Ісламлі складно коментувати, зважаючи зокрема на те, що сам адвокат визнає, що того вечора принаймні один із хлопців – Ісламлі – приїхав до Києва не вперше (в обох випадках винагорода сягала 300 гривень). Окрім того, наївний Тагіров має той самий солідний набір обвинувачень, що й Рагімов. Ісламлі має на дві статті менше: ч. 4 ст. 296 (хуліганство із застосуванням зброї) та ч. 2 ст. 186 (грабіж, поєднаний з насильством).

Справу ледь не «поховали»

Майже напевне обвинуваченим вдалося б вийти сухими з води, якби за кілька митей до нападу їх сфотографував приятель одного з постраждалих Владислава Дулапчія, який випадково потрапив «під каток» харківських «тітушок». Жодного стосунку до Автомайдану Владислав не мав, але відразу після побиття виклав фото нападників у соцмережі. І вуаля – протягом доби знайшлося повне досьє на героїв фото. Зараз ці фото долучені до матеріалів справи, і жоден із обвинувачених не ставить під сумнів їхню автентичність.


Пізніше з’явилося також відео з реєстратора однієї з автівок, що проїздила поруч, де чітко видно, як відбувається напад білих балаклав. Воно також долучене до справи.

Владислав Дулапчій – юрист, і це також одна з причин, чому справу не вдалося «поховати». Владиславові довелося бути доволі наполегливим, і тільки на початку 2015 року його справа передали до ГПУ з Оболонського райвідділку. Ось що розповідає Владислав про події, жертвою яких він став: «21 січня ми з товаришем зустрілися біля метро «Петрівка». Поруч столи автобуси з жовтими номерами – два великі й один спринтер, але ми на них спершу не звернули уваги. Невдовзі під’їхав Автомайдан, почалася словесна перепалка. І в певний момент один із групи біля автобусів скомандував «Давай!», після чого з автобусу посипалися люди в балаклавах. Вони почали бити всіх підряд. Я побіг до машини, але мене збили з ніг, били». На відео Владислава не помітиш неозброєним оком, він коментує: «Коли маршрутка зупиняється – це якраз я вилажу по лобовому склу та капоту на неї, а потім мене знову збили з ніг і запинали вже під великий автобус».

За другого потерпілого в справі, який так само був випадковим перехожим і потрапив до «оплотівської» «м’ясорубки», взявся адвокат родин Небесної Сотні Павло Дикань.

Відеоорператорові Владиславу Іваненку, який ввечері 21 січня 2014 року повертався через станцію метро «Петрівка» додому, запам’яталися спортивні костюми та білі балаклави, які висипалися з автобусів. Спершу його били, потім затягли в автобус. Там його допитували, вважаючи, що він автомайданівець, намагалися вибити інформацію про керівників ініціативи, погрожували розправою. Іваненкові довелося покататися в автобусі, де, за його словами, тільки близько п’ятої частини пасажирів були «тітушками». Решта – пересічні «антимайданівці», мирне крило. Були навіть цілі сім’ї: наприклад, син – бойовий «тітушка», а батько – «цивільний» «антимайданівець».

«Сказали, що везуть мене до Харкова, але привезли до однієї з дальніх станцій метро та завели в намет, схожий на ті намети, які встановлює МНС. Там відбувався допит. Мене роздягли, знущалися наді мною, били. Чекали, доки прийде старший».

Хто саме був цей старший, хлопець не знає, але за інформацією адвоката Павла Диканя, це був Жилін власною персоною. Те саме стверджує і ГПУ. У доставці Іваненка на базу «Оплоту», за версією слідства, брав участь саме Таваккул Рагімов. Він не лише супроводжував Іваненка, а й обіцяв, що до ранку той не доживе. Власне, Іваненко з тієї пекельної поїздки пригадує всіх трьох обвинувачених, що ставить під сумнів безгрішність громадян Азербайджану, на якій наголошує їхній захист. А старшим у цьому автобусі, як стверджує прокурор Донський, був громадянин Харченко, який, до слова, зараз перебуває в Криму та очолює тамтешній філіал «Оплоту». Пасажирів іншого автобусу координував Олексій Руденко, більш відомий як ведучий боїв без правил Алекс Кардо, він також зараз перебуває на анексованому Росією півострові. В одному з цих автобусів перебував, за інформацією прокуратури, один із найвідоміших «антимайданців» із Харкова – «Топаз».

Із епізодом 21 січня пов’язано ще кілька проваджень, які зараз розслідуються ГПУ. Одне з них стосується організації того табору, куди, зокрема, привозили потерпілого Іваненка. Ця штаб-квартира, як вважає Генпрокуратура, була створена спільно харківським «Оплотом» та київськими «тітушками» – групою, яка координувалася тими самими особами, що організували також викрадення Луценка та Вербицького. Світ «тітушок» – тісний.

«А як щодо ролі Чеботарьова та Зубрицького, яких Аваков на схемах малював як координаторів «тітушок»? – запитуємо в прокурора ГПУ Донського після одного із засідань.

– Ви правильно питання ставите. Ми спершу думали, що група Жиліна автономно діяла і ні з ким свої дії не узгоджувала, але це абсолютно не так. Жилін не ухвалював рішення одноособово в цій схемі, він діяв не на власний розсуд. Поки що це максимум, що я можу сказати. Коли будуть конкретні підозри – тоді повідомимо більше інформації. У нас зараз є тільки опосередковані доказі, слідство працює над пошуком прямих».

Прообраз «ДНР»

Цікаво те, що не тільки дії харківських «оплотівців» (викрадення-побиття-катування), а й риторика у стилі «долой госдеп» була аналогічною «Д-ЛНР»-івській, про яку ми дізнаємося трохи пізніше. По суті, у ті зимові дні, на початку 2014 року в Києві вже діяв прообраз «ДНР» – системна, спланована та добре координована робота з нейтралізації промайданівських активістів бандформуваннями, які заявляли свою претензію на легітимність («допомога Беркуту»), наділили самі себе правом на фізичне насильство та фінансувалися звідкілясь зі сходу.

«Оплот» можна було б вважати звичайною бандою, але це тільки половина правди.

По-перше, через зв’язок із міліцією. Маємо приклад Рагімова, і він може бути не єдиним, хто після Революції гідності зі спортивного костюму застрибнув у міліцейську форму. Питання зв’язків міліції з кримінальним світом ще не закрите. У контексті Майдану справа про викрадення Луценка та Вербицького – про це саме. Хоча ГПУ теми таких лінків, як нам здалося, уникає.

По-друге, «Оплот» – не просто банда. Через роль, яка їм була відведена в рамках «світлого майбутнього» східної України та проекту «Украинский фронт», створеного під час позачергового з’їзду Партії регіонів у Харкові 1 лютого 2014 року. «Оплот» був серед «громадських організацій», які разом із регіоналами мали «очищати українську землю від тих, хто прийшов із окупаційними планами» (і знову – «звільнення»). Очевидно, що вже тоді «оплотівську» діяльність планувалося розширити до масштабів щонайменше Лівобережної України, а Харків, судячи зі слів «речника» «Украинского фронта» Добкіна, мав б стати «столицею» «звільненої від фашистів» України («низку державних інститутів треба виносити за межі Києва, і Харків найбільш підготовлений до цього»). Чим саме мав займатися «Украинский фронт», зрозуміло зі складу організацій, які до нього приєдналися: окрім «Оплоту», це також «Ночниє волкі», «Донскіє казакі», афганці. Майже «ДНР». Це підтверджується і словами Жиліна від 3 лютого 2014 року: «Ми зараз створюємо загони швидкого реагування, котрі після звернення до нас будуть виїздити та відбивати захоплені націоналістами адміністративні будівлі». Першу таку поїздку вони планували здійснити до Полтавскої області, а далі – «звільнення» всієї України: «З часом ми звільнимо всі області України, які до нас звернуться». І, звісно, «звернулися» б усі.

В принципі, цей план був реалізований, тільки в менших масштабах. Ціною тисяч життів нашестя вдалося зупинити в Донецькій та Луганській областях.

На запитання, чи діє «Оплот» зараз, харківські активісти відповідають: частково. Принаймні, «Оплот» досі присутній у реєстрі громадських об’єднань. Точніше, там присутні дві зареєстровані громадські організації: «Всеукраїнська федерація боїв без правил «ОПЛОТ» та власне ГО «ОПЛОТ» (реєстрації від 2011 та 2013 року відповідно). У Єдиному реєстрі громадських формувань є Харківська обласна благодійна організація «Оплот», зареєстрована так само 2011 року.

Загалом, тема усіляких низових незаконних силових структур, задіяних у «Русской весне», потребує прискіпливішого погляду. Зараз можна з певністю казати про те, що ці мережі на території України вибудовувалися роками, а потім у певний потрібний момент через ці мережі пустили матеріальні ресурси (від прапорів і «георгіївських» стрічок до «живих» грошей і зброї) плюс накази з командного центру – і вони запрацювали. Це стосується різних «громадських структур», починаючи від «Донецької народної республіки» завершуючи місцевими донецькими «лімоновцами», які, за словами очевидців, активно йшли на штурм донецької ОДА. Бійцівські клуби, приватні армії також були важливою частиною цих мереж. Куди дивилася СБУ (а чи вона просто брала участь у цьому мережевому маркетингу) – цього ми, мабуть, не дізнаємося ніколи.

P.S. Наступне засідання по справі харківських «тітушок» відбудеться 17 серпня об 11.00 в Оболонському суді.

Марія Томак – журналіст Центру громадянських свобод, активіст Євромайдан SOS

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG