Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 22:48

LifeNews знімала «захоплення» аеропорту, інсценуючи події – боєць Ігор


Обстріли Донецького аеропорту. Листопад 2014 року

Обстріли Донецького аеропорту. Листопад 2014 року

«Кожну їхню спробу штурму із залученням живої сили, наша артилерія дуже вміло і щільно «клала»»

Київ Боєць 74-го окремого розвідувального батальйону ЗСУ Ігор розповів Радіо Свобода про те, як сепаратисти обстрілювали Донецький аеропорт із танків, «Градів» та зенітних установок. За таких умов повністю знищити аеропорт, на його думку, було лише питанням часу. Боєць засвідчив, що сепаратисти не дотримувалися «перемир’я» жодного разу.

– Я потрапив в аеропорт на початку жовтня 2014-го і пробув там два тижні. Прийшла рознарядка про добровільне бажання замінити і допомогти хлопцям в аеропорту. Я був у своєму батальйоні у першій ротації, тому ми не знали, що там. Та вирішили, що треба їхати і допомагати.

Заїжджали під обстрілам. Перші три дні адаптувалися до обстановки. Були люди, які нас провели, показали, що і до чого. Потім періодично кожен із нас бігав по постах, дивився, де наші, де не наші, де працюють снайпери, де смертельно небезпечно, а де можна заховатись. Ходили на верхніх поверхах, дивились, прикривали також інженерів-саперів і самі ставили розтяжки.

Протягом практично всього часу, під час усіх ротацій, сепаратисти були по- сусідству – на верхніх поверхах. Вони завжди були навкруги

Протягом практично всього часу, під час усіх ротацій, сепаратисти були по- сусідству – на верхніх поверхах. Вони завжди були навкруги.

Основне, що було, – це постійні атаки на термінали. В основному виїжджали танки. Вони були серйозною загрозою. Серйозну загрозу становили переважно танки і міномети. Стріляли також із мінометів, з гармат, «ЗУ-шок» (зенітних установок). Тоді ще будівля була більш-менш цілою, там ще можна було ховатись.

Ми перебували на першому поверсі у новому терміналі, ближче до «готелю» та старого терміналу. Всередині було напівтемне приміщення, спали ми на підлозі. Там у нас, разом із хлопцями із 79-ї та 95-ї бригад, був пост.

Я був і санінструктором, і інженером, і кулеметником – у мене був кулемет, а вчився я на сапера і медбрата.

Нашим бойовим завданням було утримувати лінію з певного напрямку – зазвичай, противники там йшли живою силою. Коли ти когось побачив, треба було стріляти. Якщо не бачиш – не стріляєш. Аби-куди ніхто не стріляв.

«Будівля довго не витримає, ми будемо тут, доки вона не зруйнується»

Кожну їхню спробу штурму із залученням живої сили, наша артилерія дуже вміло і щільно «клала»

– Тоді, в основному, несли втрати сепаратисти. Кожну їхню спробу штурму із залученням живої сили, наша артилерія дуже вміло і щільно «клала». Корегувальники нормально працювали, принаймні, у перший тиждень. Та потім корегування почало працювати трохи із запізненням. Засікли, де міномет працює – тридцять секунд, і туди вже наш міномет «насипає». Але якщо хлопці лише тільки входили у суть справи, то проходило і сорок хвилин, доки ми тільки відстрілювалися.

У нас не було ніяких наказів, окрім того, щоб утримувати аеропорт. Все, що відбувалося всередині аеропорту, було нашою ініціативою

У нас не було ніяких наказів, окрім того, щоб утримувати аеропорт. Все, що відбувалося всередині аеропорту, було нашою ініціативою. Бувало, якщо ми хотіли зачистити другий поверх, то ми повідомляли керівництво, але нам казали: «Поки не треба, хлопці, почекайте…» А так всі діяли автономно.

Чим керуються політики і які ігри ведуть, я взагалі не берусь відповідати. Ми навіть не гвинтики в машині, а просто вихлопні гази

– Ми просто «забивали» на те, що відбувалося на політичному рівні. Ми солдати, й коли ми на посту, то не маємо права обговорювати ті накази, які ухвалювали на політичному рівні. Чим керуються політики і які ігри ведуть, я взагалі не берусь відповідати. Ми навіть не гвинтики в машині, а просто вихлопні гази. Та на своєму рівні, ми розуміли, що будівля довго не витримає й ми будемо тут, доки вона не зруйнується. Тобто на декілька ротацій вистачить.

Ми хотіли вижити й знищити якомога більше найманців. Їм було все одно, чия це країна, яке це місто, що там за люди, їм все одно – вони ж гроші отримали

Ми розуміли, якщо будуть бити з «важких» мінометів – довго аеропорт не протримається. Тому найважливішим для нас було життя одне одного. Ми хотіли вижити й знищити якомога більше найманців. Їм було все одно, чия це країна, яке це місто, що там за люди, їм все одно – вони ж гроші отримали…

«Хлопці, зараз будемо 3D-фільм дивитись зі спецефектами. Бойовик»

–У пам’яті закарбувалися танкові атаки, коли на очах руйнувалися стіни й утворювалися діри. Запам’яталися, як стріляють 120-ті міномети з посиленим зарядом, а на стелі – діра. Запам’яталися нічні атаки, коли все виблискує, стріляє, рикошетить.

Не знаю, як би я це витримав, якби мене просто так кинули у все це, без підготовки. А так я вже пройшов бої під Новомихайлівкою, Славним, призвичаївся до вибухів. Вже страху не було. Хіба, що від близького вибуху та контузії – від того, що у тебе у грудях здригнулося і в голові.

У мене добу боліла голова, тому що я був під стіною, в яку потрапив танковий снаряд

Пам’ятаю, що у мене добу боліла голова, тому що я був під стіною, в яку потрапив танковий снаряд.

«Хлопці, зараз будемо 3D- фільм дивитися зі спецефектами. Бойовик». І ми сидимо і дивимось, як це все «залітає»

Запам’яталось, як ми жартували і турбувалися один про одного. Як вранці робили каву і чай, як жартували між собою – «на тобі, друже, каву до ліжка». Пам’ятаю, починається атака, ми ще не бачили ворога, по нас просто стріляють з усіх боків, а ми сидимо розслаблені на стільцях, хоча зброя у нас, звичайно, заряджена і направлена туди. Я кажу: «Хлопці, зараз будемо 3D- фільм дивитися зі спецефектами. Бойовик». І ми сидимо і дивимось, як це все «залітає».


«Кіборги» – це піар

Знаєте, мене коробить від слова «кіборги». Ми – звичайні солдати, я це завжди підкреслюю. Я не ухилявся ні від строкової служби, ні від мобілізації, коли отримав повістку

– Знаєте, мене коробить від слова «кіборги». Ми – звичайні солдати, я це завжди підкреслюю. Я не ухилявся ні від строкової служби, ні від мобілізації, коли отримав повістку. А «кіборги», мені здається, це щось «піарне». Це не має стосунку до хлопців, які там були. Що таке «кіборги», коли там – людські смерті, коли одному руки відірвало,іншому в голову потрапило. Які там «кіборги», коли убиває і калічить. Так само і в інших місцях хлопці гинули. Кожен із нас міг би підірватися, у кожного з нас могла влучити куля, навіть не в аеропорту. Давайте придумаємо веселу назву і будемо всіх так називати.

Я дивився, як LifeNews знімали «захоплення» аеропорту. Насправді вони це інсценували

У мене у телефоні був інтернет, я дивився, як LifeNews знімала «захоплення» аеропорту. Насправді вони це інсценували. Ми тоді чули, як вони один в одного луплять, а це, виявляється, вони знімали фільм, що нібито вони захопили аеропорт.

«Коли починалось перемир’я – приїжджали танки і стріляли по нас»

– Ми дотримувалися «перемир’я», а вони – ніколи. Нам сказали: «Якщо це перестрілка локальна, ви відповідаєте. З великого не стріляйте».

А вони, коли розпочиналось «перемир’я», приїжджали танками й стріляли по нас звідусіль. Десь через дві години атака вщухала. Ми переважно відповідали, а не нападали.

«Перемир’я» не було – був час, коли «сепаратисти» переставали атакувати. Тобто певний час вони атакують, потім про щось домовляються і настає «перемир’я»

«Перемир’я» не було – був час, коли «сепаратисти» переставали атакувати. Тобто певний час вони атакують, потім про щось домовляються і настає «перемир’я».

Вони стріляли по нас і з «Градів». Тоді горів наш поверх, все було в диму. Бувало, повністю горів і вхід у термінал. Час від часу вони підкрадалися вночі – застрілювали до нас в залу з «ВОГів». Ми тоді намагалися триматися подалі від епіцентру вибухів.

Коли починались обстріли, ми з саперами встановлювали, наприклад, три «монки» (МОН-50). Це – осколкова міна, направлена на сторону, звідки буде йти ворог. Тримали напоготові кулемети. Справа були гранатомети та два автоматники. У нас, грубо кажучи, на людину по ящику гранат було – оборонятись було чим. І було де ховатись. А коли вже не стало, де ховатись, почали гинути люди.

Я думав: якщо я загину, мати буде плакати, а ще в мене – десятирічна дочка. Та я все одно був впевнений, що ми будемо стояти до кінця

Як не дивно, там був час, щоб думати. Я думав: якщо я загину, мати буде плакати, а ще в мене – десятирічна дочка. Та я все одно був впевнений, що ми будемо стояти до кінця. За нами ніхто не приїде і не забере, нам треба відстрілюватись кінця. Боєприпасів було дуже багато, але без артилерії ми довго не протримались би.


Якщо говорити про останній період, то наші хлопці їздили в аеропорт і я з перших рук знав, що там відбувається, та сам повертатись вже не хотів.

Стосовно останніх днів аеропорту – результат не викликав у мене ніякого подиву. Я очікував, що це відбудеться раніше чи пізніше. Вони могли, по суті, роту танків загнати, розбомбити ці стіни і просто перебити там все.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG